Життя як пісня, що не віддзвенить: відомий і невідомий Івасюк

09:49 04.03.2020

2452

Володимир Івасюк – видатний український композитор, поет, творець української поп-музики, який поплатився життям за любов до України

Львів – місто, яке стало новим етапом в житті композитора. Тут він пише понад сімдесят пісень, романсів, балад, які стають окрасою його творчості. На превеликий жаль воно стало і останнім на його короткому життєвому, творчому шляху. Львів’яни завжди шанували талант Володимира Івасюка – по сьогоднішній день тут витає дух пісень, його люблять, а легендарна «Червона Рута» вражає не тільки своїм звучанням та мелосом, а й історією.

Володимир Івасюк – один із творців української естрадної музики. Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.

З батьками та сестрою

Талант Володимира помітили, коли хлопцю було 10 років. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. У 15 про нього почули Чернівці, в 20 років – говорила вже вся Україна, а ще за рік його прийняла Москва. Його пісні відомі не лише в Україні. “Червона рута” була визнана найкращою піснею 1971 року, а “Водограй” – 1972.

Володимир Івасюк, окрім музики і поезії, мав ще й хист до малювання. У його особовому фонді зберігається кількадесят малюнків різних років – переважно шкільних і студентських. Це виконані олівцем або акварельними фарбами натюрморти, пейзажі, портрети видатних людей, автопортрет, шаржі і карикатури.

Молодша сестра Івасюка Оксана зазначає, що він був дуже галантний у стосунках з усіма жінками. “Тексти, написані братом, свідчать про його ніжні почуття. Перше велике кохання в нього було ще у школі, в Кіцмані. На пісні раннього і більш пізнього періоду дуже впливали люди, які оточували його, для яких він створював мелодії. Він сидів на лекціях у медінституті і на полях поряд з конспектом записував рядки пісень”, – поділилась спогадами сестра митця.

Дівчина, якій Івасюк присвятив пісню “Червона рута”, одногрупниця Марія Соколовська

Михайло Івасюк у біографічній повісті про сина писав: «Музика наповнювала його життя неспокійним змістом», а сам композитор казав: «Якщо вважаєш себе хоч трохи причетним до творчості, то шукай вперто, із пристрастю, радістю і болем нові теми, сюжети, образи, символи, свіжі інтонаційні фрази. Кожним твором починай новий етап, якісно вищий у своїй роботі. Виражай себе врешті-решт на повну силу, адже людські серця завоюєш тільки оригінальним твором із вагомим змістом і яскравою формою».

У другій половині шістдесятих років українську естраду, яка тільки почала зароджуватись, сколихнула поява пісні, уже відомого на той час композитора В. Івасюка – «Червона Рута». Її мелодія, в якій органічно поєдналися сучасні ритми з найкращими елементами народного українського співу, приголомшила слухачів своїм неординарним змістом і лунала повсюдно. Її появі передувала фольклорно-дослідницька робота композитора, зокрема велике захоплення митця українською народною творчістю.

Автограф пісні Червона Рута

Свою роботу над піснею Івасюк розпочинає у 1967 р., прочитавши працю «Коломийки», видану у 1906 р. українським етнографом, фольклористом В. Гнатюком. Цікавим є той факт, що легенд, в яких йдеться про існування «чарівної квітки» було кілька. В першій розповідається про дівчину-гуцулку, яка долаючи важкі перешкоди, шукає «червону руту», квітку, що дарує щастя, багатство, долає гіркоту розлуки. А в другому, Червона рута – це квітка, що з’явилася у важкі для українців часи й постала загальноукраїнським символом боротьби за свободу нашого народу.

Батько композитора у праці «Монолог перед обличчям сина», зазначав: «Для вісімнадцятирічного композитора, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ Червоної рути був хвилюючою знахідкою. Ця квітка не давала йому спокою майже три роки. У пошуках деталізації прочитаного у «Коломийках» він багато мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про Червону руту, в Путивлі, знайшов ще один аналог пісні».

Івасюк був не просто музикантом, він був патріотом України. Своїми піснями він відроджував любов українців до української культури та намагався протистояти пропагандистській ідеї одного великого “радянського народу”. З Чернівецького медичного університету видатного українця відрахували не через те, що погано вчився, а через вчинок, який виказує справжнього Івасюка. Він у 1966 році у своїй рідній Кіцмані був серед тих, хто скинув із п’єдесталу пам’ятник Леніну.

Софія Ротару на зйомках фільму «Червона Рута», серпень 1971р.

Ставши популярним у всьому Радянському Союзі, він завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він український композитор. Те, що молодий музикант був авторитетом для українців, знала і радянська влада. Тож, коли у 1979 році радянська преса була переповнена хвалебних од Росії, присвячених святкуванню 325-річчя Переяславської угоди, а українські послужливі віршотворці писали: “Слава! Тебе прославляємо, рідна Росіє, за правду твою, за вірність твою, за братерську любов!”, Івасюку пропонували створювати музику на ці вірші. Влада очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві, адже він, улюблений композитор України, міг, як ніхто інший, вплинути “ідеологічно”. Але Івасюк був безкомпромісним. Він так нічого й не написав для прославлення горезвісного “возз’єднання”. Замість того взявся за створення опери козацької доби.