Вітати українську жінку з 8 березня дедалі складніше. Якщо ще 10 років тому листівки у формі вісімок здавались милими, а вітання зі “святом весни і краси” – нормою, то зараз усе змінилось. І ця динаміка дуже позитивна. Адже 8 березня – це Міжнародний день боротьби за права жінок. А ось уся та “ванільність” про весну, а згодом й інші ярлики – це спроби СРСР використати жінку у своїх цілях.
Однак не поспішаймо скасовувати Міжнародний жіночий день – це не радянське свято. Радянський лише підхід до його розуміння. 24 Канал розібрався, чому українці так заплутались із 8 березня, чи має бути він вихідним, як правильно його відзначати та як варто вітати жінок у цей день.
8 березня втрачає актуальність
Законопроєкт про скасування відзначення 8 березня, який минулого року спричинив дискусію, Верховна Рада ще не розглянула. Тож, наразі в Україні це все ще офіційне державне свято. Водночас його популярність стрімко падає. Про це свідчать результати цьогорічного опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС).
“Якщо ще у 2017 році це свято було одним із найбільш улюблених і його відзначали як улюблене – приблизно половина населення (49%), то зараз – лише кожний п’ятий (21%)!, – повідомили в інституті соціології.
Чому Україні таки потрібне 8 березня
Нижче ми проведемо екскурс в історію свята, розповімо про спекуляції радянської влади та власне, чому в Україні виник негативний підтекст щодо 8 березня. Та почнемо з головного – українцям насправді потрібно відзначати Міжнародний жіночий день, але робити це з повагою до жінки та розумінням сутності цього дня.
За час війни українки довели, що здатні бути хорошими лідерками, про них говорять у світі, їх відзначають нагородами та дякують за їхню роботу. Багато жінок взяли до рук зброю і стали на захист батьківщини на рівні з чоловіками. Інші – ведуть активну волонтерську діяльність, проводять збори. Працюють та розвивають бізнес попри складнощі та виклики війни. Започатковують важливі ініціативи, організовують акції на підтримку України по всьому світу, їдуть на зустрічі до міжнародних лідерів з вимогами звільнити українських полонених.
Цей список можна продовжувати, адже українські жінки сьогодні – це потужна сила, яка працює на перемогу України. Щоправда, говорячи про жінок та війну, в суспільстві є теж чимало кліше. Зокрема, жінки постають як жертви обставин чи постраждалі. Сформувалась така собі полярність між “чоловіки-герої” та “жінки-жертви”. Це легко простежити на прикладі мігранток, які були вимушені виїхати з країни рятуючись самим і рятуючи дітей.
При цьому українські жінки-біженки не хочуть поставати як безпорадні жертви. Вони здатні приймати важкі рішення, бути відповідальними за них, проявлятись і діяти, якщо їм чи їхнім дітям загрожує небезпека. Це передусім про мужність.
Ще з початку бойових дій на сході України 2014 року жінки стали невід’ємною частиною українських Збройних сил і батальйонів добровольців. А з початком повномасштабної війни – кількість жінок-військовослужбовиць збільшилася в рази.
Українки – військовослужбовиці
Згідно з офіційними даними, кількість жінок-військовослужбовиць у Збройних силах України зросла на 40%, якщо порівнювати з 2021 роком. За даними Міністерства оборони, за 2 роки жінок в українській армії стало на 12 тисяч більше – зараз служать близько 43 тисячі військовослужбовиць.
Погодьтесь, це багато! Щоправда, вони усе ще зіштовхуються зі стереотипами у війську. Жінки, які проявили мужність стати на захист батьківщини, вирішили зі зброєю в руках воювати проти ворога, не відчувають такої ж поваги від суспільства, як, до прикладу, чоловіки. Їм доводиться вислуховувати “повчання”, що жінці не місце на війні, або ж чути звинувачення, що вони прийшли до армії, бо відчувають брак чоловічої уваги. Чи, що гірше, вислуховують уїдливі сексистські жартики від колег військових.
Це несправедливо, низько і потребує змін! Міжнародний жіночий день – це можливість нагадати українцям, що жінки вільні самі вибирати свій шлях і вільні самі відповідати за нього. І якщо вони вступили до лав ЗСУ, то заслуговують на такі ж умови, як і чоловіки. Принаймні на зручну форму, яка буде пристосована до фізичних потреб жінки і точно – на повагу.
Міжнародний жіночий день – як усе почалось
Міжнародний жіночий день з’явився завдяки суфражисткам, які вимагали рівності між жінками та чоловіками в економічній, політичній та освітній сферах.
Є декілька версій, як з’явилось свято. Зокрема, часто можна почути про “Марш порожніх каструль” – страйк текстильниць, які вимагали рівної оплати праці з чоловіками. Він нібито пройшов у Нью-Йорку у 1857 році. Однак, даних, які б це підтвердили, немає.
Водночас через 51 рік відбувся марш, згадки про який уже підтверджені. 8 березня 1908 року тисячі жінок у Нью-Йорку вимагали виборчого права, протестували проти важких умов праці та праці дітей.
А вже у 1910 році в Данії пройшла Друга міжнародна конференція жінок-соціалісток. Учасниці з 17 країн ухвалили рішення відзначати в березні Міжнародний жіночий день.
Однак мова була не про свято, як таке, а скоріше про можливість щороку привертати увагу до важливості боротьби жінок за рівні права: право голосувати на виборах, рівний доступ до освіти, оплату праці.
Чому 8 березня – не радянське свято і яка в ньому роль Клари Цеткін
Саме Кларі Цеткін належить ідея щороку організовувати “особливий жіночий день”, щоб просувати ідею рівноправності.
Цікаво, але Роза Люксембург, яка стала соратницею Клари, спочатку була байдужою до жіночого руху. І вони обидві недолюблювали суфражисток, мовляв, рух “буржуазний”.
Однак на Заході сенс цього дня таки зберігся: у 1975 році Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, згідно з якою кожній із країн-учасниць пропонувалось відзначати Міжнародний день прав жінок. Саме цей день і потрапив до календаря незалежної України. Але спершу – трохи історії.
Як СРСР спотворив Міжнародний жіночий день і зробив інструментом пропаганди
або … до чого тут “Мати-героїня”
У СРСР 8 березня вважалось святковим днем, але довгий час не було вихідним. Зробити його таким переконала Леніна революційна діячка Олександра Колонтай. І у 1965 році було запроваджено два вихідних – Міжнародний жіночий день та День Перемоги.
Однак потрібно розуміти, що СРСР часто послуговувався фемінізмом, як засобом пропаганди. Сталін вбачав у колгоспній системі розрив з селом, яке мало патріархальний уклад. Саме так з’явився образ колгоспниці, яка працює не на батька чи чоловіка, а на колгосп, громаду, державу. Про боротьбу за права жінки і розуміння її потреб – тут не йшлося!
Натомість тоталітарний режим активно використовував сексизм задля пропаганди власної ідеології. Зокрема, частиною наративів більшовицької пропаганди була тема материнства. До слова, це ж стосувалось і Німеччини, нацистський режим теж радо послуговувався подібними ідеями. Тоталітарні держави готувались до воєн і потребували людського ресурсу.
Узагалі у СРСР існував культ матері – пропагандистська машина активно поширювала ідею про обов’язок жінки народжувати. Саме тоді з’явились нагороди за певну кількість дітей: медаль Материнства у двох ступенях, орден Материнська слава в трьох ступенях та вища відзнака – “Мати-Героїня”, яку вручали жінці за народження 10 дітей.
Фактично СРСР перетворив головне феміністичне свято у “торжество сексизму”. Тобто день набув абсолютно протилежного змісту. І власне таке розуміння 8 березня передалося у спадщину уже незалежній Україні.
Однак в останні 10 років відбувається переосмислення сутності Міжнародного жіночого дня та повернення його політичного значення, як дня жіночих прав.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
