Замість мобілізованих чоловіків на Дніпропетровщині почали працювати у шахтах жінки. Зараз пів тисячі жінок уже працевлаштовано.
Вперше жінок допустили до робіт на ділянках з видобутку вугілля. Це сталося після повномасштабного вторгнення, коли тисячі гірників пішли воювати, – пише Варта1.
Понад 3000 чоловіків з цих шахт мобілізовано. Керівництво пояснює: наважилися допустити жінок до підземних робіт, коли побачили, скільки українок добровільно пішло воювати.
Так, двадцятирічна Карина змінює звичне вбрання на спеціальне – для підземелля. ЇЇ шлях до робочого місця – вглиб землі на 370 метрів. Це висота будинку на майже сто пʼятдесят поверхів.
«Уявляла себе наче в ліфті хмарочоса», – згадує Карина свій перший спуск в підземелля. І запевняє, що не відчувала страху.
Вона живе в селі під Павлоградом, навчалася на швачку, працювала нянею, але з офіційною роботою було геть кепсько. Про роботу на шахті Карина дізналася від друзів.
Тепер Карина – машиністка підземних установок. Навчання тривало півтора місяця. Керує освітленням чи запускає конвеєр. Зміна триває шість годин. Її батьки – ветеринар і домогосподарка – про нову професію доньки спочатку не знали.
«Не хотіла, щоби вони хвилювалися, намагалися відмовляти, що це небезпечно. Але реакція мене здивувала. Вони, навпаки, зраділи за мене», – згадує дівчина.
Пані Олена запускає обладнання, що доправляє матеріали далі до шахтарів чи вивозить добуте вугілля.
Тут – у найтяжчих умовах працюють лише чоловіки. Жінок до видобутку вугілля не допускають.
Лише на цій дільниці сорок шахтарів пішло на війну. Керівник каже: першим погодився взяти на роботу жінок. Тепер у нього семеро працівниць.
«Не скажу, що це вірно. Чоловік має працювати у шахті. Тут глибоко, темно, небезпечно. Але через відсутність повної кількості в колективі, дівчатка дуже допомагають. Вони самі себе перевіряють ще раз. Вони дуже відповідально підходять до роботи», – зазначає керівник.
З появою жінок чоловіки стали ввічливішими та скорегували лексикон, визнають на дільниці.
У рукавичках з квіточками та макіяжем, попри пил пані Олена керує обладнанням вже понад півроку. Це її перша робота в житті. Мати трьох дітей пішла сюди після того, як чоловік вирушив до війська.
«Я просто не змогла сидіти вдома. Мені дуже хотілося чимось допомагати, бути корисною для країни. Допомогти нашим чоловікам, бо зараз їм дуже важко. Хоч розірвись, так? І тут треба бути, і там треба бути – на фронті», – розповідає вона.
Працівниці сподіваються: мобілізовані колеги повернуться живими та здоровими з війни. Та більшість готові і після перемоги залишитися працювати під землею.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
