Мама 4-річного хлопчика Юри, який став посмертним донором і врятував життя трьох діток, розповіла про те, що стало причиною смерті сина і як наважилась дати дозвіл на трансплантацію органів.
Історія про те, як мама слухає, як б’ється серце її сина у грудях 6-річної Софійки розчулила багатьох українців. Це Катерина Сотникова і вона у фейсбуці поділилась своєю історією, інформує 24 Канал.
Юра народився в Запоріжжі, де до відомих подій у країні ми щасливо жили всією родиною. Далі вимушено змінювалися міста, країни. А навесні цього року я з сином приїхала в місто Рівне,
– пише Катерина.
Все розуміла, але не могла прийняти
Біда сталась 3 липня – у здорової життєрадісної дитини після денного сну стався спонтанний крововилив у головний мозок. За словами Катерини, не було жодних провісників: падінь, ударів головою чи будь-якої іншої причини.
“МРТ провели в найближчу годину. Коли мені оголосили результати, мій шок і жах я не забуду ніколи. Я все зрозуміла, як лікар, але не могла прийняти, як мати”, – зізнається Катерина.
Катерина почала боротися за життя свого єдиного сина, шукати шляхи порятунку, і хапалася за всі примарні шанси. За кілька днів свідомість почала приймати реальність, яка за роки роботи в реанімації була їй дуже близька і зрозуміла.
Є неминучість, я знаю, який вона має вигляд. Смерть мозку. Це тільки справа часу. Що відбувається далі з тілом, вже точно бачила не раз. Юра майже одразу опинився в глибокій комі, без перспектив на життя, – розповіла мама.
Звісно, що Катерина знала, що операції з пересадки органів проводяться в Україні. І коли усвідомила, що сина вже не врятувати, але є шанс врятувати когось іншого – виникла мета її здійснити. Розповідає, що сама була ініціатором, попросила допомоги в колег у пошуках варіантів, куди можна звернутися.
“З боку виглядає божевіллям і дикістю. Але так склалося, що я не тільки мама, а ще й лікар. І моє розуміння того, що відбувається, набагато ширше, ніж у людей далеких від медицини”, – додає жінка.
“Далі писати дуже боляче”
Катерина пригадує, що синочка проводжав в операційну весь персонал.
“Крізь свої я бачила і їхні сльози. Спасибі вам за розуміння і підтримку. Ви Люди і Лікарі з великої літери, і тільки так!”, – написала мама.
До ночі Катерина чекала результату операції. Коли їй сказали, що серце вже б’ється в іншій дитині, вона вперше щиро посміхнулася. Серце її сина б’ється! Пізніше вона дізналася про врятованих хлопчиків із клініки Охматдит, яким було пересаджено нирки та печінку.
Вранці я побачила Соломію, слухала серце. Морально я до цього була готова. А ось коли вона тут же прокинулася і покликала маму, я розгубилася. Ось це і є та грань, коли смерть дає життя. Мені стало легше, – розповіла Катерина.