Чоловік пригадує, як у полоні медсестри не хотіли надавати допомогу “укропам”.
Обіцяв дружині вижити, обвінчатися і що у них обов’язково буде ще одна дитина. Захисник Маріуполя Юрій Клименко, до останнього боронив своє місто. У день виходу із “Азовсталі” отримав значні поранення, із тридцятьма відсотками опіків тіла потрапив у полон. Після обміну, щойно звівшись на ноги, повів кохану під вінець, – пише ТСН.
У щастя подружжю складно повірити, для них воно вистраждане. Велика війна застала Клименків у рідному Маріуполі. Юрій, який вже кілька років служив у ЗСУ, одразу став на захист міста. “Він мені сказав, не покину наше місто, я піду і буду зі своїми побратимами до кінця. Але я тебе прошу, бери дитину та виїжджайте”, – розповідає дружина захисника.
Вікторії з донькою вдалось вибратись, що з чоловіком вона не знала більше місяця, а потім отримала від нього повідомлення, точніше його світлину. Записочки на картоні довго були їхнім єдиним зв’язком і саме так Юрій зробив своїй Вікторії пропозицію. “Він мені написав, Дай Бог, якщо залишусь живим, повернусь, ми одразу обвінчаємось та буде ще одна дитина”, – пригадує дружина.
Остання звістка від нього прийшла в день виходу захисників з “Азовсталі”. “Виводять нас зараз у полон, домовилися начебто третя сторона якась нас контролюватиме”, – пригадує жінка.
Саме в цей день ворог наніс останній удар по Юрію та його побратимам “Скинута була бомба в наш бункер, звідки ми повинні були виходити. Я стояв до виходу боком і в цей момент ось був вибух. Троє людей, ми дійшли, двоє залишилися в бункері, не вийшли, вони – 200”, – пригадує Юрій.
Пораненого Юрія доправили до лікарні у Новоазовськ, а потім у Донецьк. Чоловік, згадує, українським бійцям там були не раді. “Ніхто не хотів навіть помити. Всі ці медсестри кричали: “фу, це укропи”. Це наші новоазовські. Зі знеболювального був тільки анальгін, що кололи”, – пригадує Юрій.
Біль був пекельним, згадує чоловік, але саме це, переконаний, його врятувало, бо його обміняли одним з перших, як важкого. “Телефонує мені якийсь номер телефону, я підіймаю трубку і вже чую голос чоловіка і він мені каже, що я вдома, я вдома”, – пригадує Вікторія.
Щойно дозволили лікарі, Юрій помчав виконувати свою обіцянку і після 8 років шлюбу подружжя стало під вінець. Не зволікав і з другою обіцянкою.
За останні місяці Дніпро вже стало для родини рідним. Однак усі Клименки дуже сумують за своїм морем, тож Юрій після відновлення знов збирається на фронт, аби виконати ще одну обіцянку – повезти своїх дівчат в український Маріуполь.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
