Син загиблої після ракетної атаки у Дніпрі стоматологині Ірини Саламатенко написав прощального листа до мами.
Текст листа без змін опублікував у Facebook батько хлопця та чоловік Ірини Ігор, повідомляє Про Львів.
Син Ірини розповів, що його мама була чуйною людиною тамактивною волонтеркою, а також люблячою мамою.
“…Неможливо передати словами, наскільки це величезна трагедія для нашої родини, для нашого району, для нашого міста, для мене… Моя мама була найпрекраснішою, найкрасивішою, найрозумнішою і найдобрішою дівчиною, яку я коли-небудь знав. Таку людину, як моя матуся, просто неможливо описати словами, немає таких філософів, які змогли б підібрати такі слова, немає таких словників, які могли б містити ті слова, які підходять до її доброти, характеру та душі, як каже мій тато – “Вона була унікальна…” І вона дійсно була просто ідеальна у всьому… Ми любили маму до нескінченності, і будемо любити, її посмішка змушувала посміхатися інших, її теплі слова змушували відчувати це тепло в грудях, а її краса та зовнішність зачаровувала погляд…
Наганяє чорноти і така трагічна смерть, яка сталася з провини цих бункерних вир*дків, яких ми ніколи не пробачимо і будемо проклинати до кінця часів усією родиною, усією Україною… Тим не менш, я щасливий за маму, що за її, на превеликий жаль, таке коротке життя, вона жила в усіх існуючих у світі барвах. Ми всією сім’єю часто подорожували, любили та любитимемо одне одного, разом обіймалися, сміялися, плакали, завжди були разом. Незважаючи на обставини та фізичну відстань між нами, ми завжди були, є і будемо однією і міцною родиною. Нехай ми тепер не можемо побачити маму в нашій квартирі, почути її прекрасний ангельський голос, не можемо поїсти мамин найсмачніший борщик, якому могли позаздрити всі кухарі світу, тепер я не зможу почути її вічні “застели ліжко” та “почисть зуби”, я не можу написати їй, що в мене болить голова, й запитати, які таблетки випити, щоб полегшало, але вона залишилася з нами, вона нікуди не пішла. Я впевнений, що мама просто зараз, у цьому залі, стоїть поруч зі мною і міцно обіймає, я відчуваю її любов, її теплоту, її турботу, я знаю, що вона пишається мною, пишається татом, пишається всіма нами, і я робитиму все, щоб спостерігаючи збоку, Ірочка продовжувала мною пишатися. Вона була моїм життям, і залишилася моїм життям, нашим життям, вона поряд із нами, і всередині нас, і ми ніколи не забудемо маму, ми будемо любити її до кінця часів, доки не возз’єднаємося знову на м’яких та пухнастих хмарах. Я люблю тебе, спи спокійно, моє янголятко…” – написав син Ірини.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
