Зеленський на фронті.
Знаєте, у мене іноді складається враження, що якась частина нашого населення хворіє на прогресивне недоумство. Ось читаю у себе в коментарях, мовляв, навіщо президент їздив у Лисичанськ, Соледар і взагалі на передову. Мовляв, він туди приїхав, а там може бути потім котел. Тобто в головах у цих людей є прямий взаємозв’язок між приїздом Зеленського на фронт і можливою поразкою на цій ділянці фронту. Але в цій логіці Київ мав пасти ще в лютому чи березні, бо президент весь час перебував у столиці. Але, крім інших факторів, Київ устояв саме тому, що президент не побіг і став символом спротиву. Але з іншого боку, Мелітополь, Маріуполь, Херсон, Куп’янськ захопили вороги, але Зеленський туди не приїжджав. Тобто виходить, що логіка поразки не працює.
Насправді дуже добре, що Зеленський приїжджав на фронт. Тому що лідер країни є символом держави, який об’єднує. Сьогодні ЗСУ мають величезну автономію в ухваленні рішень, але це не означає, що вони можуть існувати без цивільних елементів. Сам собою такий підхід до справи абсурдний. Адже сьогодні армія споживає на місяць такі самі ресурси, які витрачали за рік. Ці ресурси з’являються внаслідок підтримки наших західних партнерів, із якими Зеленський веде тяжкі переговори.
На сьогодні приблизно 70% бюджету України формується завдяки підтримці Заходу. Якщо ця підтримка зникне, то армії не буде не тільки чим воювати, а й за що. Те саме стосується і тилу. Як бійцю воювати, знаючи, що мати-пенсіонерка голодує? У 1918–1920 роках Українська держава не змогла собі забезпечити зовнішню підтримку тією мірою, яка б дала змогу встояти перед натиском численних ворогів. Це закінчилося її крахом, хоча українська армія хоробро боролася.
Зрештою, за всіх часів лідер держави має надихати громадян. Усі верстви суспільства мають бачити, що лідер нації поділяє їхні страхи, горе, переживання, проблеми. Що він розуміє суть того, що відбувається на місці, і тому адекватний під час ухвалення рішень. Тому Наполеон їв кашу із солдатської миски, а Черчилль приїжджав на фронт, щоб переконатися, що все має саме такий вигляд, як пишуть у рапортах генерали. У цьому плані поїздки Зеленського до Харкова, Лисичанська, Соледара абсолютно логічні й правильні.
Безумовно, Зеленський наражався на ризик. По Лисичанську сьогодні завдавали ракетних ударів. Але це ризик виправданий. Коли солдати бачать, що глава держави готовий ризикувати життям, то й вони готові робити те саме. І особливо це адекватно в точці, де точаться найзапекліші бої на фронті. Поява Зеленського несе меседж: “Я вірю і знаю, що все під контролем, я вірю в наші сили, я вірю конкретно кожному з вас. Адже від кожного з вас залежить і моя безпека”. Цей безумовний акт довіри Зеленського до ЗСУ руйнує дискурс, який рухають росіяни, мовляв, Зеленський має такі протиріччя з армією, що там мало не бунт зріє. “Зручно розгойдувати протистояння Зеленського і Залужного, – заявив директор московського Міжнародного інституту політичної експертизи Євген Мінченко. – Це класика воєнної пропаганди: вкидати інформацію про наявність розколів у таборі ворога, незалежно від того, наскільки ці розколи є реальними”.
Тож це ще й меседж росіянам: клав я на вас і кластиму. Я не маю проблем з армією, тому я можу спокійно перебувати на передовій лінії, на відміну від вашого бункерного діда.
І справді, на тлі бункерного Путіна, який місяцями сидить у якихось підвалах і використовує голограму для комунікації із зовнішнім світом, Зеленський виглядає живим, природним, сміливим. Яким і має бути лідер країни.
Джерело: Юрій Романенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
