Наприкінці листопада – на початку грудня Україна відзначає річницю початку Революції Гідності. Вісім років тому громадяни нашої держави вийшли на вулиці, аби відстояти найвищі цінності будь-якого цивілізованого суспільства: свободу та гідність. Три місяці протистояння, тисячі постраждалих та понад 100 загиблих героїв Небесної Сотні – такою стала ціна, яку заплатили українці за право бути вільними.
Та чи завершился Революція Гідності тоді, після масових вбивств беззбройних громадян у центрі столиці України? Чи будуть покарані винуватці смертей Небесної Сотні? Чи підтримує держава родини тих майданівців, які віддали за цінності Майдану власні життя? Про це поговорив з Юлією Цепун, вдовою героя Небесної Сотні Андрія Цепуна, якого до смерті забили невідомі в ніч на 20 лютого 2014 року. Після страшної втрати Юлія взялася об’єднувати родини загиблих на Майдані, стала співзасновницею ГО “Родини Небесної Сотні” й присвятила життя підтримці як учасників Революції Гідності, так і воїнів, що боронять Україну від російської агресії впродовж 8 років після Майдану, передає Обозреватель.
– Цієї зими виповниться вже 8 років після масових вбивств учасників Революції Гідності. 8 років після вбивства вашого чоловіка. Час лікує?
– Ні, не лікує. Хіба приглушує біль. Ти вже рік живеш більш-менш спокійно. Робота, малий… Якось відволікаєшся. Та коли підходять оці дати – початок Революції Гідності, річниця розстрілів – накриває. А 20 лютого – це взагалі жах. Тим більше, коли дивишся на малого. Він росте, йому вже 16, перехідний вік… Йому важко, коли поруч немає батька. Ми, звісно, говоримо з ним на будь-які теми. Але це ж хлопчик. Є речі, які він не може мамі сказати. Я бачу, що він десь закривається, не все мені говорить. Батька йому дуже не вистачає.
Тому – не лікує час. Звісно, це не порівняти з відчуттями 2014, 2015 року. Але кожного разу після того, як з’їжджу на кладовище – два дні ні розмовляти ні з ким, нічого не хочеться…
І знаєте: я не можу чути фразу “Герої не вмирають!”. Яке “не вмирають”? Подивіться на Небесну Сотню. Розкажіть про те, що герої не вмирають, батькам, у яких вбито єдиного сина – а таких родин у нас багато. Розкажіть про це дружинам, які лишилися самі з однією, двома, трьома, чотирма дітьми… Як тоді – не вмирають?
– Досі практично нікого не покарано за ті смерті. Якби покарання таки наздогнало винних – чи стало би родинам Небесної Сотні хоч трохи легше?
– Я взагалі не вірю в те, що винні будуть покарані.
– Чому?
– Бо перші роки воно хоч якось йшло. Хоча коли відпустили Садовніка (командир “Беркуту”, якого підозрюють у розстрілі 39 учасників Євромайдану, був відпущений суддею Печерського райсуду Світланою Волковою під домашній арешт 19 вересня і втік до Росії. – Ред.) – для мене це був шок. Я ніяк не могла зрозуміти, як таке можливо взагалі!
Але попри це більш-менш справи просувалися. Зокрема, по 20 лютого щось там роблять. Але з іншого боку, Зеленський у 2019 році відпустив “беркутню”. Це як взагалі? Є обвинувачені. Справу скеровано до суду. Все розглядається. І тут їх відпускають.
Ви собі навіть уявити не можете біль мам після того, як цих людей випустили. Я з багатьма родинами Небесної Сотні спілкуюся. Але найближче дружимо з родиною Гуриків, з Ірою й Ігорем. Малого їхнього тут, на Інститутській, вбили. Ромчик, кучерявенький наш… То я думала, що Іра не витримає!
Але там перші роки хоч якось рухалося. А потім змінилася влада, прийшла генпрокурор-“100% наша людина” – і розслідування практично зупинилося. Я не кажу, що при Луценкові все аж так добре просувалося. Але хоч якісь опитування були. Хоч щось.
Я розумію, що такі справи неможливо розслідувати швидко. Що це потребує часу. Бо окрім наших загиблих героїв на Майдані, було ще й дуже багато поранених. Щодо них теж є справи, ведеться розслідування. І ці справи пов’язані, зокрема, й свідками. Але за 8 років можна ж було хоч щодо когось вже винести вирок?!
Щодо подій на Інститутській – купа свідків, купа камер, купа фотографій. І нічого! І вже два роки як накладено арешт на Алею Героїв Небесної Сотні, де має бути Меморіал. Накладали його через те, що ще може виникнути потреба провести додаткові слідчі дії. Але за останній рік було проведено чи 2, чи 3 слідчі дії. За рік! То про яке розслідування ми говоримо взагалі?
– Вважаєте, арешт треба зняти?
– Розумієте, час іде. І активні учасники Революції Гідності, і родини загиблих, мами героїв Небесної Сотні – вони не вічні. Багато хто вже помер (станом на 2019 рік ЗМІ повідомляли про смерть 17 батьків та мам героїв Небесної Сотні. Скільки з них пішли з життя після того, наразі невідомо. – Ред.). Вони так і не дочекалися ні покарання для вбивць, ні меморіалу загиблим.
А меморіал потрібен. І для родин Небесної Сотні, й, що головніше – для майбутнього. Для наших майбутніх поколінь. До того ж до нас дуже багато закордонних делегацій приїздять. І всі вони йдуть куди? До каплички, до хреста. До народного меморіалу. Бо це волонтери встановили хрест, спорудили капличку, зробили фотографії героїв Небесної Сотні. Це тимчасовий волонтерський меморіал. А створення меморіалу державою не рухається взагалі.
– Але ж і аргумент щодо того, що спорудження меморіалу може унеможливити надалі проведення слідчих дій – має право на життя, хіба ні?
– Ця проблема, як кажуть адвокати, що представляють родини героїв Небесної Сотні, легко вирішується створенням 3D-моделей – з кулями, траєкторіями… Про це не один раз говорили, але досі ніхто не зробив. Хоча попередній міністр культури, Бородянський, готовий був профінансувати їх створення, аби прискорити розслідування. А потім його зняли, прийшов Ткаченко. А йому, виглядає так – взагалі фіолетово. Ба більше: при ньому й Венедіктовій вже почалися розмови про те, аби заморозити будівництво меморіалу взагалі.
– А з судами як? Теж все зупинилося?
– Засідання проходять. Правда, їх переносять постійно. І як на мене – це просто знущання з людей. Таке враження, що хтось умисно це робить, чекає, що люди знесиляться, здадуться, перестануть приходити в суди. Бо якщо ти живеш в Києві – ти ще можеш ходити. А зі Львова, Івано-Франківська, Харкова, Тернополя – дуже ти накатаєшся? Особливо якщо вони призначають засідання на завтра, рідні беруть квитки – а їм в останній момент повідомляють, що засідання переноситься. Хіба це не знущання?
– Ви ходите на ці засідання?
– Спочатку ходила. Але дуже швидко зрозуміла, що не можу. Мене просто не вистачить на це… Питала в “беркутівців” тоді: ти ж дивився в приціл. Ти ж бачив, у кого ти стріляєш. Чому ти не дав людині шансу на життя? Ну, вистрели ти йому в ногу. Ну, вистрели ти в руку – тій дитині. Бо в нас же в Небесній Сотні стільки дітей – 17, 18, 19, 20 років… Той самий Гурик малий, той самий Голоднюк, той самий Войтович – це ж діти! Чому ти в голову стріляв?! Ти ж не лишаєш жодного шансу на життя тій беззбройній дитині, беззбройним людям… Оцього я ніколи не зрозумію: як можна бути такими скотами! Бо це – не люди. Бо це – не те, що зараз відбувається у нас на сході. Там є противник – і ми захищаємося, стріляємо. Це правильно. Так має бути. Ми ворога не пускаємо в свою домівку. А тут, на Майдані? Який же це мирний протест?
– Як просувається розслідування вбивства вашого чоловіка? Є хоч якісь зрушення взагалі?
– Щодо подій у центрі Києва 18-20 лютого, де є і свідки, і відео, й фотографії – навіть там особливого прогресу немає. А в нас 14 героїв Небесної Сотні загинули не на Майдані, Грушевського чи Інститутській, а в інших місцях. Так, як мій Андрій. Він повертався з блокпосту (разом з іншими активістами Андрій Цепун чергував на в’їзді в Київ з боку Гостомельської траси, аби до столиці не прорвалися “тітушки” й підкріплення для “Беркуту”. – Ред.). По дорозі його викрали – і забили до смерті. Він помер від травм. Той же Вербицький, якого закатували. Царьок, Бадера – це МВС. Гаджа, котрий помер від отруєння газом і ураження легень… 14 людей у нас таких. І з розслідуванням обставин їхніх смертей – взагалі страшне відбувається.
У справі Андрія я довго добивалася, аби хоч щось почали робити. Справа спершу була в тоді ще міліції Оболонського району. Згодом за допомогою Авакова ми її перевели на місто Київ. Ще два роки ми з адвокатом домагалися передачі справи в Генеральну прокуратуру… В ГПУ вона пробула 1,5 роки – і повернулася знову в Оболонський район.
За ці роки я вже збилася з ліку, скільки було слідчих. Першого ми з адвокатом звільнили. Він взагалі пальцем об палець не вдарив за два місяці, поки мав розслідувати. І ми через суд домоглися його звільнення. Так само, як і керівника Оболонського райвідділку міліції, який гальмував розслідування.
І лише після цього, через 3 чи 4 місяці, в міліції згадали: о, це ж можна піти відео з камер відеоспостереження подивитися. Їх у нас там чимало було. От тільки відеозаписи зникли. Камери ж через певний період пишуть нове відео поверх старого.
Тому я маю великі сумніви, що злочинці будуть покарані. Не буде ніяких покарань. У нас у поліції величезна частина старих кадрів полишалася. На нещодавніх акціях під Офісом президента он ті самі “беркутівці” були (за повідомленнями ЗМІ, ще у вересні охороною громадського порядку під час акцій, зокрема, на Банковій, керував колишній командир роти “Беркута” Руслан Цикалюк. – Ред.)
Усвідомлювати це мені важко. І я навіть не уявляю, як важко це батькам. Мамам і татам.
– Це як наче їхніх рідних знову й знову вбивають, так?
– Так. Я бачу, як важко, скажімо, Інні Плехановій. Її Сашкові 21 рік був всього. І ці нерви, хвилювання – воно направду вбиває. Рідні хворіють. І помирають.
Тато мого Андрія пережив сина менше ніж на рік. Він увесь цей біль у собі тримав. Не показував ні мені, ні своїй дружині, Андрієвій мамі. Я кілька разів помічала, що йому дуже погано, але він завжди казав: не чіпай, я взагалі не уявляю, як ти живеш… Все всередині тримав. У результаті – інсульт. І людини нема.
– Ви досі не знаєте, хто вбив вашого чоловіка?
– Ні. Знаю, що тітушки. У нас тоді по районах формувалися “варти”: хлопці збиралися і на машинах патрулювали. Бо “тітушні” тоді навезли просто неймовірну кількість.
Коли Андрій не повернувся додому – я почала його шукати. Забігала з фоткою, зокрема, в кав’ярню на парковці, де ми машину ставили. І хлопець, що там працював, сказав мені, що бачив, як під’їхав білий бус, звідти вискочили четверо, заштовхали Андрія в свою машину. Але він відмовлявся свідчити. Казав: я нічого не скажу. А за кілька днів звільнився.
– Як свідка його ніхто не викликав?
– Ні. Я бігала сама в Оболонську міліцію, просила слідчого, щоб вони викликали хоча б хлопців, що були з Андрієм на барикадах. Слава богу, хоч свідків встигли опитати. Бо потім хлопці пішли в АТО, й троє, що були там – вже загинули.
Я ж кажу: навіть рідні тих, кого вбили в центрі Києва 20 лютого, досі не знають, хто конкретно вбивав. Попри весь масив інформації, доказів і свідчень. Втім, я родинам Небесної Сотні ще в 2014-му році казала: нічого не буде. Вони самі себе не посадять.
І знаєте, після того як на Ярослава Бондаренка, співорганізатора цьогорічної ходи на День гідності і свободи, намагалися відкрити адміністративне провадження, після того як поліцейські по кілька разів приходили додому до мене, до моєї мами – серед ночі, зранку – й шукали Ярослава просто тому, що він кричав “Ганьба!”, коли Зеленський покладав квіти до народного меморіалу героям Небесної Сотні – я розумію: ми повертаємося в 2013-й рік.
І це страшно. Бо коли мене питають: що дала ваша Революція Гідності – я чітко знаю, що вона дала.
Бо якби не Майдан – ми би зараз нічим не відрізнялися від сьогоднішньої Білорусі. Просто ще в 2013-му році стали би ще одним “федеральним округом Росії”…
Хоча коли я дивлюся на людей, які приходять на акції, коли я побачила, скільки їх зібралося 21 листопада, аби згадати Майдан і тих, хто там загинув – я розумію: нормальні люди, які готові боротися з свою свободу і гідність, є. Не так багато, як хотілося б, але вони є. Інша справа – що зараз не до Майдану. У нас досі половина тих, хто в високих кабінетах сидить, – з Росією пов’язані.
– Реванш, про який так багато говорили, ви особисто бачите, відчуваєте?
– Скажу так: я ніколи не приховувала, що підтримую попередню владу. У мене – купа питань до Порошенка. Як, певно, й у кожного українця. Але я підтримую напрямок, в якому він вів Україну. Стільки, скільки Порошенко зробив за 5 років президентства, не зробив більше ніхто. І коли дехто починає нівелювати, скажімо, важливість створення Православної Церкви України – то це треба бути зовсім бронелобим, щоб не розуміти, чому важливо, що ми відійшли від московитської церкви. Те саме – з боротьбою за мову. Як це – “какая разніца, на каком язикє ти разговаріваєш”? Є державна мова і ти маєш її знати. Поїдь у Францію, Англію чи Німеччину й там пошпрехай! Вдома собі розмовляй, якою хочеш. Вчи яку хочеш. Але державну – маєш знати!
За останні роки в нас українська мова з’явилася на телебаченні. В нас з’явилися українські пісні. А це вже не просто питання мови – це питання культури. Після 2014-го взагалі почалося відродження наших традицій, нашої культури. А до цього що ми мали?..
І всі ці здобутки вже третій рік просто зливаються. І це боляче. Особливо, коли ти так чи інакше до них дотичний. Бо по тому Томосу ми збирали листи від громадськості до Вселенського Патріарха, й Семен Кабакаєв возив їх потім у Константинополь…
А зараз якесь сепарьйо розповідає, що Томос йому не треба, бо його “на хліб не намажеш”? То маж он масло – по 60 гривень пачка.
– Часто доводиться чути оце “що ваш Майдан дав”?
– Так. І що “майданутиє”. І що герої Небесної Сотні – не захисники України.
– А хто?
– “Учасники мирного протесту”. Захисники України – це в нас виключно атовці. Я з цим погодитися не можу – за всієї моєї безмежної поваги до хлопців, які пішли захищати Україну, коли почалася російська агресія.
Знаєте, я, мабуть, тільки завдяки волонтерству не збожеволіла. І завдяки мамам – моїй і Андрієвій. Вони мені дуже допомогли. Бо я рік нічого взагалі не могла робити. Повна апатія. Й вони прибігали по черзі – прибирали, їсти готували. А мені все було байдуже. Десь з пів року мене на цьому світі навіть малий не тримав… Ми жили на 9 поверсі – і я вже стояла на балконі раз. Просто хотіла швидше до нього, до Андрія… Не знаю, що мене тоді зняло з того балкона. Але я після того сіла, подумала – і зрозуміла: якщо це зроблю – Владик залишиться сам. А йому ж тільки 8 років тоді було…
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини