Український блокбастер: чому українці вже не бояться коронавірусу, а влада сяє оптимізмом

1127

Думки мої тихі з приводу регулярних рекордів COVID-19 в Україні. Чи варто нам з цього приводу панікувати і чому влада наша тепер сповнена оптимізму й запевняє, що усе під контролем.

Для початку трохи статистики. В нас тепер завжди під кінець тижня нові рекорди з кількістю нових хворих, в нас кожного тижня кількість щоденних нових випадків збільшується на кілька тисяч. Про це читайте у блозі 24 каналу.

Як ми бачимо, влада наша в паніку не впадає. Вона запевнила, що ситуація контрольована, що коли відбудемо останній третій карантин вихідного дня, то потім ще тиждень треба почекати і вже тоді вирішать, чи запроваджувати в країні тотальний локдаун.

Мені це спочатку здалося трохи дивним. Бо я пам’ятаю, коли Зеленський казав, що критичною межею є 9,5 тисяч нових хворих на день. Він казав, що при такій кількості буде змушений запроваджувати жорсткий карантин. Трохи згодом він казав, що вже 15,5 тисяч за день потрібно. Однак у п’ятницю ми мали понад 16 тисяч – й нічого. Тепер от кажуть, іще тиждень поспостерігаємо за ситуацією.

Оптимізм влади

І знаєте, я навіть трохи розумію, звідки у влади такий оптимізм, а точніше кажучи, звідки в них тепер відсутність паніки та песимізму. Річ у тім, що вони всі вже перехворіли: і президент, і очільник Офісу Президента, і міністр охорони здоров’я, і решта наших можновладців.

Вони всі вже мають імунітет, а тому дивляться на епідемію вже іншими очима. Вона їм особисто вже не страшна, тому інші важливі державні питання в них тепер на першому місці, але не коронавірус. І я не кажу, що це погано, просто констатую, що саме звідси в них тепер той оптимізм, вони перехворіли і тому, напевно, впевнені, що ситуація під контролем і ми усе здолаємо.

І, знаєте, я їх навіть в тому питанні дещо розумію – бо після того, як сам перехворів, то значно спокійніше на всі ті новини про COVID-19 став реагувати й не надто тепер хвилююся, коли хтось з колег чи друзів захворює.

І я от трохи заспокоївся, немає в мене вже тієї паніки і спробував трохи відсторонено на статистику останнього тижня подивитися. Мали ми у п’ятницю 16 тисяч хворих, але це багато чи мало, от як зрозуміти?

Хтось скаже: “Та, звісно, багато”. Але не поспішайте! Краще загадайте, навесні, під час тотального локдауну, ми рахували хворих десятками, потому сотнями на день. Й були ми тоді навесні певні, що в нас “страшне й сумне” з тим коронавірусом відбувається, згадайте зараз ті часи. І погодьтеся, дуже наївно було тоді так думати, але це лише тепер ми таке розуміємо.

Але ж тоді хвилювалися, переживали, панікували, у людей з Китаю камінням закидували. Студента, в якого COVID-19 підтвердився, керівництво вишу фактично зацькувало. Хворим сусідам вхідні двері заварювали, щоб вони вірус будинком не розносили. Щоправда, ця дикість не в нас була, а в Росії, але я б не надто здивувався, якби і в нас.

Український блокбастер

І це все було, коли рахунок хворих йшов лише на десятки людей. І знаєте, якби мені навесні хтось сказав, що наприкінці осені буде в Україні по 16 тисяч нових хворих за день, я б тоді на місці свідомість втратив з переляку, а коли прийшов до тями, то кинувся б собі криївку копати, запасатися протигазами та гречкою, бо я би був певен, що при 16 тисячах на день в нас буде, як в тих голлівудських блокбастерах про зомбі-апокаліпсис – коли паніка, мародерство, анархія і непоховані трупи просто на вулиці.

Але подивіться, що ми зараз бачимо – маємо 16 тисяч, і нічого, усі хворі – живі – здорові, як то кажуть. Не надто в нас і паніка, й навіть у магазинах ніхто туалетний папір та олію не скуповує, як то було навесні.

Тому, чесно, я не знаю, як мені цей сьогоднішній рекорд сприймати: 16 тисяч, цифра чимала, але як її осягнути? А що буде, коли в нас по 20 тисяч за день набиратиметься, чи по 25, чи по 30? Що тоді, що зміниться? І я маю відповідь – нічого не зміниться, для пересічного українця, не зміниться нічого взагалі!

От як не помітили вони, коли з 500 хворих в нас стало по 5 тисяч, як не помітили вони, як з 5 тисяч стало 10, а з 10 – 15. Так і не помітять пересічні українці, коли в нас стане 20, 25 чи 30 тисяч. Лікарі точно помітять, хворі помітять – але коронавірус зачепив тепер лише 700 тисяч українців, тоді як решта 39 мільйонів 300 тисяч про нього лише по телевізору чули.

Тому, знаєте, я так собі вирішив, що я не буду особливо тими цифрами щоденно статистики перейматися, бо я від того лише зайвий раз панікую, хвилююся, накручую себе. Однак все одно жодним чином вплинути на те я не можу, тому й думаю вчинити, як той страус – відмежуватися від “ковідного” негативу, засунути голову в пісок заради збереження свого психічного здоров’я!

Утім, маю наголосити – навіть засовуючи голову в пісок, я все одно буду при цьому в медичній масці і обов’язково помию руки. Невідомо, можливо, я не першим той пісок використаю. Я до чого веду – епідемія серед нас, вірус смертельний, захворюваність чимала, але вберегтися від нього не так вже й важко:

  • носіть маску;
  • мийте руки;
  • не заходьте в ліфт зі сторонніми;
  • обмежте вечірки з родичами, кумами й друзями;
  • не панікуйте зі статистики нових хворих, вона чимала, але до вакцини залишилося не так вже й багато часу.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини