Мало хто знає про легендарного уродженця Вапнярки Анатолія Здорового, якого називають одним із зачинателів демократичних процесів на Харківщині і в Україні.
Про це пише 33kanal.
Саме він за звинувачення в „антирадянській агітації та пропаганді” був засуджений до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму, а у 76 років він став учасником ще й Євромайдану!
– Анатолій Кузьмович сам із козацької родини з Харківщини, його дід був сотником в армії Махна, за що отримав від радянської влади 25 років таборів ГУЛАГу. Родина була селянською і у 30-х роках розкуркулена та знищена голодомором.
Батько Кузьма Здоровий, рятуючись від переслідувань, утік з рідного села на шахти Донбасу, де його було мобілізовано до Червоної армії. Там завдяки хорошій освіті, Кузьма Здоровий став офіцером-індентантом, – зібрав про нашого земляка інформацію житель Вапнярки Юрій Деркач. – У 1936 році його було направлено у 296-й стрілецький полк на станцію Вапнярка.
Тут він зустрів молоду дівчину з Вендичан Марію Швець, селянська родина якої теж була знищена радянською владою. Пара одружилася і квартирувала у селі Цапівка під Вапняркою, де й народився Анатолій Здоровий. В 1941 році родини радянських офіцерів були евакуйовані з Вапнярки – німці швидко наступали. Батько воював у війську і мати Анатолія Кузьмовича з двома синами вирушили на Схід.
По дорозі їхній поїзд розбомбили, німці вже були попереду і родина залишилася в окупації. Вони оселилися в одному із сіл Кіровоградщини в сільський хаті ще з двома іншими евакуйованими родинами. Це були жахливі події окупації. Якось німці зібрали усіх мешканців біля стайні за селом і там показали ями із забитими людьми – це були неблагонадійні українці, яких розстріляли перед відступом енкаведисти.
Німці з шаною поховали цих людей і навіть справили військові сальви. За спогадами Анатолія Кузьмовича, німці ставилися до українського населення досить чемно, проте життя в окупації було далеко не солодким. Одного разу у село зайшли радянські партизани, які безбожно грабували селян.
Відгодований і п‘яний червонопикий здоровень зайшов і в їхню хату. Він почав нишпорити в пошуках їжі та нічого не знайшов, лише пів мішечка грошової сушні, яку дітям давали на свята замість цукерок.
Він схопив той мішечок та пішов з хати, даремно діти бігли за ним благаючи віддати єдину дитячу радість. Червоний партизан був невблаганний. Лише наприкінці 1946 року батько Анатолія Кузьмовича повернувся з війни і родина переїхала на Харківщину.
У 1955 році Анатолій Здоровий вступив на фізмат факультет Харківського університету. З одного боку, було цікаво, а з другого, його молоду енергію часто використовували вищестоящі. Бо був і активістом-комсомольцем.
Після закінчення наш земляк працював у секретних лабораторіях із космічних досліджень. Його цінили не тільки керівники-науковці, а й прості люди – неодноразово обирали місцевим депутатом. Саме те депутатство і стало початком переслідування Анатолія Кузьмовича з боку КДБ.
Справа була у тому, що у 60-х роках україномовний Харків шалено русифікувався. Люди зверталися за захистом до авторитетного вченого, який розмовляв виключно українською мовою.
-Справді, малі діти, щойно почали вчитися, а їх переінакшують. Дайте ж довчитися українською мовою, а тоді вже якось поступово переводьте. Ні, нічого подібного. Я думаю, це ж абсолютно нонсенс, давай же боротися з цим ділом. Я підключаю людей, підключаю комсомол, підключаю обком комсомолу, ЦК комсомолу України, потім оцих своїх знайомих по партійної лінії.
А вони ж то курс бачать, бачать, що я сліпий і дурний, не бачу загальної лінії. І вони мене щадять, кажуть: “Не лізь, там голову скрутять, відійди, займайся наукою, у тебе вона іде, не займайся цим ділом”. А я – ні, я їду в Київ, їду в Москву. Спочатку біля мене було десь чоловік більше сотні.
Підписують заяви активно так, а потім кагебісти бачать, що діло так не пройде і через обком партії почали, що ось є такий дурак, що і людей підбурює, і сам лізе, – пригадує Анатолій Здоровий. – Я мав такий звичай, що у шевченківські дні чи якогось такого значення народного, я ходив до пам’ятника Шевченку, завжди носив квіти або вінки. А коли почалися це зі школами, то я тільки вінки носив.
Ото йду, купую вінок, що на цвинтар кладуть, знаєте, такий великий, викидав чорні тони і додавав туди світленького, інколи й напис залишав, а часом і без напису. Ну, а вони фіксують. А потім почали притискати, бо я ж то не сам іду, а з кимсь. Буває, що з сім’єю.
Анатолій Кузьмович писав листи до Москви в різні установи з вимогою припинити примусову русифікацію, та все було даремно, доки він 29 червня 1965 року у центрі Харкова написав на одному з будинків великими літерами велике гасло: «Українці! Шануйте рідну мову…».
-Його одразу арештували, але посадити не наважилися – він був провідним спеціалістом в космічній галузі і був потрібний радянській владі. Проте, з того часу він був під постійним контролем КДБ. Анатолій Кузьмович продовжував свою громадську проукраїнську діяльність, особисто був знайомий з видатним українським поетом Василем Симоненком.
А вже 21 червня 1972 його було заарештований вдруге за звинуваченнями в антирадянскій агітації та пропаганді й засуджено до 7-ми років таборів. В ув’язненні брав участь у акціях протесту проти свавілля табірної адміністрації. Наприкінці 1975 засуджений до 3-х років ув’язнення у Владимирській тюрмі (РФ). 1979 звільнений, до 1984 – під адміністративним наглядом.У 1987 році організував товариство «Спадщина», був серед співзасновників і керівників Товариства української мови, «Меморіалу», Украінської Гельсинської спілки, НРУ, Демократичної партії України, -додає Юрій Деркач.
– За часів незалежності України Анатолія Кузьмовича Здорового було призначено першим заступником голови ХарківськоіОДА , де він вступив у конфлікт з тодішнім Президентом України Леонідом Кучмою, бо намагався боротися з розкраданням державного майна у Харкові, а ще – розіслав телеграми усім головам райдержадміністрацій Харківщини про те, що 7 листопада (День Жовтневої революції) не є державним святом.
Він писав листи Президенту Януковичу проти утисків української мови. 1 грудня 2014 року Анатолій Кузьмович Здоровий був нагороджений Президентом України Петром Порошенком орденом Ярослава Мудрого 5-го ступені. Навіть після того як майже осліп, дідусь не залишив громадську діяльність, в 2014 році він з українським прапором виходив на харківський майдан проти створення сепаратиської ХНР.
А у 2020 році написав музику і слова до маршу захисників Донбасу. 1 січня йому виповнилось 83 роки…. І вапнярчани сподіваються, що тут його мають обов’язково вшанувати.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
