Так традиційно склалось, що Донецька і Луганська область для багатьох – суто промисловий регіон. Останні роки Схід загалом асоціюється з війною. Але тут є і багато цікавих місць для туристів.
Чому варто приїхати сюди і що саме подивитись? Про це пише ВВС.
Соляна шахта в Соледарі
Спуститись у справжню шахту та пройтись там, де колись було Стародавнє море. Таке можливе тільки на Донеччині, в Соледарі.
Маршрут розробили в одній з шахт ДП “Артемсіль”. Розповідають про історію видобутку солі, знайомлять з технологіями. У солоному царстві усе з солі: стіни, підлога, стеля. Навіть скульптури, що їх зробили народні майстри, і величезне футбольне поле, де на глибині майже 300 метрів можна поганяти м’яч.
У підземному спелеосанаторії лікують захворювання органів дихання, алергію. Насичене кристалами солі повітря сприяє імунітету.
На екскурсію варто поїхати в літню спеку. В шахті температура стала, не підіймається вище 15 градусів.
А ще тут неймовірна акустика, заради якої спеціально проводять симфонічні концерти і конференції.
Панська садиба німців-менонітів
Панська садиба в селі Зелене – спадщина німців-менонітів. Колись протестанти рятувались від релігійних переслідувань та приїхали на територію України.
Землевласники Генріх та Марія Судермани в 1887 році приступили до будівництва родового маєтку на землях нинішньої Криворізької громади.
Меноніти використовували цеглу власного виробництва. З позначкою К – цегла сусіда Класена, з позначкою S – цегла Судерманів, її почали виготовляти в 1910 році.
Так у селі Зелене, де були землі Судермана, з’явився двоповерховий маєток. Будівництво завершили в 1914 році.
Ця дата та ініціали власників збереглись на фасаді. На території маєтку також збудували кузню, олійницю, паровий млин, стайню, будинки для прислуги, господарські приміщення. У дворі садиби й досі росте дуб, посаджений Судерманом.
Сучасні жителі села Зелене почали відродження садиби. Її викупили в приватну власність. Відтепер це місце для туристів, які цікавляться місцевими об’єктами, та для відпочинку на природі. Покататись на конях, поспілкуватись з тваринами та птахами в мінізоопарку, обійняти старезний дуб, відпочити в альтанці біля води та половити рибу.
Греко-католицький монастир у Званівці
Примусово депортовані бойки з карпатського села Ліскувате в середині минулого століття стали жителями Званівської громади.
Свої традиції вони зберігали роками, а коли з настанням незалежності України з’явилась можливість, вирішили збудувати греко-католицький храм. Благословення на зведення монастиря отримали в 1998 році.
Цей храм – відпустовий марійський центр. На свято Успіння Пресвятої Богородиці люди можуть приїхати та отримати прощення від гріхів. У єдиний на Донеччині греко-католицький монастир приїздять віряни з інших регіонів.
У Званівському василіянському монастирі зберігається копія ікони Богородиці Замилування. Оригінал цієї ікони вивезли з села Ліскуватого в музей Шептицького у Львові на реставрацію.
У 2014 році її копію привезли до Званівки, а згодом Римська церковна влада дозволила проводити прощі до ікони. Перед святинею моляться за мир в Україні.
Вітряки у Краматорську
Вітряки на околиці Краматорська – унікальний об’єкт, нетиповий для степової місцевості.
В Україні зазвичай вітрові електростанції будують поблизу моря, де вітер сильніше та потужніше. Спеціально для помірних вітрів модифікували й вітряки. Їх потужність – 4,8 мВТ, що є найбільшою в Україні.
У позаминулому році обрій між Краматорськом та Слов’янськом змінився – тут постали три вітряки, яких видно навіть з траси Харків-Довжанський.
Краматорськ можна назвати взагалі “столицею” вітряків. Тут знаходиться єдине у країні підприємство, яке випускає вітроустановки. З 2010 року тут випустили 80 ВЕУ тільки для України. І відтепер вітряки місцевого виробництва з’явились і в самому місті.
Уночі вітряки підсвічуються різними кольорами, й тут можна зробити яскраві знімки.
Кам’яні могили
Заповідник “Кам’яні могили” розташований на півдні Донеччини. Місцевим гранітам – близько 2 млрд років, геологічне урочище не має аналогів у світі.
Пасмо гір серед степу височіє подекуди на сто метрів, а за площею та висотою це найбільша інтрузія в Приазов’ї.
У стародавні часи урочище було культовим для представників ямних, катакомбних і зрубних культур – про це свідчать численні кургани по периметру заповідника. Під час битви на річці Калці саме тут був розташований укріплений табір київського князя Мстислава Романовича.
Природа створила унікальну гірську країну: скульптури з каменю, гроти та казкові краєвиди, коли каміння контрастує зі степом. Подихати степовим повітрям, доторкнутись до прадавньої історії та зробити фото цієї місцевості – ось чому варто їхати до заповідника.
Святогірська лавра
Святогірськ – місце не тільки відпочинку в лісі та на річці Сіверський Донець, а у першу чергу місто для паломників. Тут знаходиться знаменита Свято-Успенська Святогірська лавра. Церковних об’єктів зі статусом лаври всього три в Україні – Києво-Печерська, Святогірська та Почаївська.
Збудований у 17 ст. монастир знаходиться на крейдяній горі на правому березі річки. Окрім храмового комплексу, тут варто відвідати печери. В лаврі знаходяться мощі Іоана Святогорського. Сюди їдуть не тільки віряни, але й просто туристи, аби отримати насолоду від пейзажів.
Поруч з лаврою на іншій горі височіє пам’ятник революціонеру Артему, виконаний в стилі кубізму. Об’єкт не підпав під декомунізацію, бо знаходиться під охороною ЮНЕСКО. Демонтувати пам’ятник не можна також з інших причин – він “утримує” крейдяну гору.
Преображенські катакомби
Преображенські крейдяні печери – одна з унікальних історико-культурних пам’яток Сватівського району на Луганщині. На території України найбільш відомими пам’ятниками цього типу є печерні комплекси Києво-Печерської лаври, Видубицького і Святогірського монастирів.
А Преображенські крейдяні печери ще потребують подальшого вивчення та визнання.
Катакомби в крейдяних горах на Луганщині збудували в 17 столітті – для захисту поселенців сходу від набігу татар. А згодом крейдяні гроти стали домівкою для ченців, богослужіння тут тривали й в 19 столітті. Про це свідчить зображення на стінах святого з німбом, хрестів і надписи: “Благослови”, “1827” тощо.
У 1973 році сільський вчитель разом із групою учнів місцевої школи відшукали та відкопали вхід до преображенської печери.
Увійти до печер можна через вузький 10-метровий тунель. Дорога крейдяними коридорами йде під різним кутом і виводить або в приміщення або в безвихідь. У приміщеннях були висічений вівтар, трапезна, келії, капличка.
“Баранячі лоби” Новоайдара
Геологічний пам’ятник природи “Баранячі лоби ” розташований на території Новоайдарської громади на Луганщині. Це крейдяні скелі висотою до 50 метрів.
Баранячими лобами називають такий вид скель, які в давні часи відполірував рух льодовика. Такі баранчики водяться в різних частинах світу: в Канаді, Скандинавському та Кольському півостровах, Фінляндії та Карелії. Новоайдарські кучеряві скелі свою назву отримали за незвичну форму.
Крейдяна товща поділена ярами, які надають скелям мальовничий вигляд. Скелі справді схожі на чотирьох величезних баранів, які стали один до одного та скам’яніли.
Каньйон у Лисичанську
Нова туристична локація в Лисичанську з’явилась через незаконний видобуток вугілля.
Цей бізнес припинили в 2019 році. А кар’єр, який залишився від закритої копанки, заповнився водою. Блакитна водойма, а навкруги скелясті схили. Місцевий пейзаж при правильно обраному ракурсі дуже схожий на американські каньйони, тільки в мініатюрі.
Купатись у кар’єрі небезпечно для здоров’я. Та й ходити треба дуже обережно: рекультивація земель не проводилась. Проте красивий об’єкт став популярним серед блогерів, фотографів та любителів селфі.
Свято-Успенська Церква в селі Осинове
Поєднання бароко та класицизму – це діюча церква в селі Осинове Новопсковської громади.
Її збудували у 18 столітті. Споруд подібного стилю всього три: в Осиновому, Москві та Острогозьку.
Осинове – одне з найстарших поселень на Луганщині, з’явилось за козацьких часів. Перша церква на горі була дерев’яною, потім з вапняку. Храм знаходився між ріками Айдар та Кам’янка, через рухливість ґрунту почав руйнуватись. Нову кам’яну церкву почали відновлювати наприкінці 18 ст, а завершили в 1802 році.
Храм починали будувати в стилі бароко, який був популярний за часів Катерини II, а завершували в стилі класицизму, який запроваджував Павло I. Вийшов оригінальний як для сільського храму стиль.
Церква діє й понині, а деякий розпис зберегли ще з тих часів. Зберігають у храмі мощі місцевого святого -Дмитра Горського, його поважали за аскетизм та сильну віру.
Шлях, позначений сіллю
Об’єднувати через туризм Донеччину та Луганщину минулого року почали краєзнавці та активна громадськість Сходу. Так з’явився маршрут “Шлях, позначений сіллю”.
У цьому переліку – Соляна шахта, лікувальні солоні озера Слов’янського курорту, залишки недіючих промислових споруд, та багато інших локацій, своєю історією пов’язаних з сіллю.
“Шлях” об’єднав різні природні та історичні локації, фермерські господарства. Ці об’єкти знаходяться в таких містах та селах: Слов’янськ, Маяки, Ямпіль, Крива Лука, Торське, Званівка, Соледар, Бахмут, Олександро-Калинове, Лисичанськ і Кремінна.
У Лисичанську “Бельгійська спадщина” та станція розсолопроводу. У Кремінній – Балка Солона, Солона гора, Солона могила та інші топоніми. У Ямполі – місця солеваріння на річці Жеребець. У Райгородку – родовище солі, в Олександро-Калинове – місце колишньої солеварні пана Филимонова. У Соледарі – сучасні комплекси з видобутку кам’яної солі, спелеосанаторій “Соляна симфонія” та музей соляної промисловості.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
