Іноді життя дарує несподівані і доленосні зустрічі. Коли здається, що ситуація безвихідна, провидіння посилає нам ту людину, яка подасть руку допомоги і виведе на світло в кінці тунелю.
Неймовірну історію двох українців, достойну екранізації від найкращих режисерів, описав у своєму пості на Facebook надзвичайний і повноважний посол України в Австрії Олександр Щерба. Тут про допомогу, підтримку, добре серце і врятовані життя, а ще про те, що добро завжди повертається сторицею. Це зворушує до сліз.
“Пізнього вечора 3 лютого 1945 року у двері австрійської родини Лангталерів на хуторі Вінден неподалік концтабору Маутхаузен постукав брудний і змучений чоловік. Сказав ламаною німецькою, що він подорожує і попросив поїсти. Господарка Марія Лангталер все зрозуміла без слів. Напередодні із концтабору вирвалося понад 400 вязнів, переважно радянських військовополонених. Наступними днями в Маутхаузені та його околицях відбувалася бійня, яка увійшла в історію як “мюльфіртельське полювання на зайців”. Есесівці та місцеве населення добивали змучених людей. Хто з рушниці, хто вилами, хто лопатами.
Чоловіка, який постукав у двері, звали Михайло Рибчинський, він був із Києва. В лісі чекав його побратим, луганчанин Микола Цемкало. І ось в цю найтемнішу годину найтемнішого часу трапилося диво: Марія Лангталер не відмовила втікачам і не повідомила в поліцію. Вона і чоловік, і двоє дочок пустили їх у хату, накрили поїсти, а потім розмістили їх на сіновалі. Коли по вулиці з обшуками пішли есесівці, родина Лангталерів була у церкві. Мама тишком послала додому наймолодшу, 13-річну Анну, аби та попередила втікачів заритися поглибше у сіно і розсипати тютюн. Мабуть тому вівчарки не взяли слід, а вили, якими нишпорили по сіну, не заділи Михайла і Миколу. Вони переховувалися у сараї, аж поки в травні 1945-го в село не увійшли американці.
Сьогодні, у присутності бургомістра Макса Оберляйтнера та почесного консула Ернста Хуттерера я мав честь від імені його Святості Патріарха Філарета і від імені всіх українців відвідати ту саму Анну Хакль – останню із живих дітей Марії Лангталер. Вручив їй церковний орден Миколи Чудотворця. Це був один із найбільш зворушливих моментів у моєму дипломатичному житті. Ця історія – справді диво. Нагадування, що Бог дихає скрізь і проявляється навіть в найстрашнішу годину найстрашнішого часу.
Я гордий тим, що Україна нарешті нагородила цю жінку і цю родину. Вдячний Його Святості за те, що перейнявся цією історією і поблагословив на вручення цього високого ордену.
PS. Всі чотири сини Марії Лангталер повернулися із східного фронту. Врятований нею Микола Цемкало був єдиним із восьми братів, який повернувся додому із війни. Коли Марія після війни приїхала до Києва, мама Миколи обійняла її, і не кажучи ні слова, довго, дуже довго не відпускала. Микола помер у Луганску в 2001 році. Михайло Рибчинський займав високі посади у харчовій промисловості і помер у 2008 році.
PPS. Із 419 вязнів, які вирвалися із Маутхаузену, лише 11 залишилися в живих. Близько 100 були вбиті із кулемету зразу після втечі або ж, знесилені, не змогли бігти. Решта були вбиті під час “Мюльфіртельського полювання на зайців”.”
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
