Сьогодні наше розслідування зацікавилося словами подяки. Народна мораль вважає невдячність невихованістю, черствістю. Невдячність завжди зазнає осуду. Вона може бути навіть “чорною” – так кажуть, коли хтось замість вдячності за зроблене добро платить злом. Народна логіка вважає дякування однією з тих дій, яку можна виконати лише з використанням спеціальних слів та висловів.
До речі, подячне слово вшанували на світовому рівні: за ініціативою ООН та ЮНЕСКО 11 січня запроваджено Всесвітній день “дякую” (International Thank You Day). Так захотіли нагадати про потребу гарних манер та вміння висловлювати вдячність.
Для вираження вдячності кожен народ (творець, носій та охоронець мови) має свої слова. Скажімо, болгари й македонці кажуть “благодаря”, серби вислювлюють вдячність словами “хвала” або “захваљивати”, у хорватів це відбувається за допомогою “hvala” й “zahvaljujem”. Ми ж у таких випадках говоримо “спасибі” чи “дякую”. Спасибі українці вживають “для вираження, висловлення вдячності за зроблене добро, виявлену увагу і т. ін.”. Це слово виникло як результат злиття вислову “спаси Бог”, із яким ще й відбулася відповідна фонетична видозміна. У писемних пам’ятках воно фігурує, починаючи з XVI століття. Слово “спасибі”, як пише О. Пономарів, “не можна кваліфікувати як кальку з російської мови. По-перше, це слово наявне в словнику за редакцією Бориса Грінченка, а там росіянізмів немає. По-друге, воно наявне в творах усіх класиків української літератури. По-третє, входить до багатьох словосполучень фразеологічного й нефразеологічного типу”. Ось кілька фразеологізмів із ним: за спасибі – “без платні” (пор. за простибі (простибіг) – “даром”); спасибі й за це (те), спасибі й на цьому (тому) – “добре, що хоч так”; спасибі і простибі (простибіг) – “щиро дякую”; і спасибі не скаже – “хтось не виявить найменшої вдячності кому-небудь за щось”; сказати спасибі – “подякувати”. Є в нашому розмовному мовленні також і зменшено-пестлива форма спасИбоньки.
За допомогою дієслова дякувати наші одноплемінники висловлюють подяку, сигналізують, що вони вдячні за щось. У цього слова “родичів” значно більше: вдяка, вдячливий, вдячний, вдячність, віддяка, віддячити, віддячливий, завдяки, завдячити, завдячливість, здякуватися, надякуватися, невдяка, невдячний, невдячник, невдячність, подяка, подякувати, подячний, роздякуватися. До речі, не варто пов’язувати наведені слова з дяком (“служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; псаломщик”) і не сплутувати дЯкувати з дякувАти – “бути дяком” (про подібні випадки див. наш матеріал “Розрізняймо підступних близнюків!“).
А звідки слово “дякувати” походить? Уважається, що воно, як і білоруське “дзякаваць”, польське “podziękować”, чеське “poděkovat”, словацьке “poďakovať”, через середньоверхньонімецьке dank (“подяка, думка”) та нововерхньонімецьке danken (“дякувати”), зводиться до латинського tongeo – “знаю”. Є думка, що первісне значення дієслова “дякувати” перебуває у зв’язках з іменником “думка” в сенсі “ви мені зробили добро, я думаю, я пам’ятаю про це”.
Деякі мовознавці вважають, що такі твердження поверхові й не дуже переконливі. Чому? Насамперед, територія поширення слів із коренем “дяка” доволі велика. Вона охоплює практично всі германські мови (німецька “danke”, голландська “dank”, англійська “thank”, скандинавські “tak”, “takk”), усі західнослов’янські (чеська “děkuji”, польська «dziękuję», словацька «ďakujem»), дві східнослов’янські – українська й білоруська (“дзякуй”). Також слова з цим коренем є і в деяких діалектах російської. За даними “Словаря русских народных говоров”, слово “дяка” (у розумінні “благодарность”) уживається в південно-західних російських говірках та ветлузькій говірці (Костромська губернія). Водночас цей словник містить значну кількість споріднених слів: дяковать – “благодарить” (південно-західні говірки, Тверська губ.), “проявлять уважение, кланяться” (Ярославська губ.), “угождать, ублажать” (Орловська губ.), дяканье – “усердное угощение, потчевание” (Калузька, Тверська губернії); дякать – “благодарить, говорить спасибо” (Тверська губ.), “угощать, потчевать” (Калузька губ.). Тому можна припускати: як слово “дяка”, так і його похідні (утворені на його базі) використовувалися в нашій мові як мінімум в епоху Давньої Русі, через це вони й збережені в деяких російських говірках.
До речі, відповідно до народного етикету, на подяку слід відповідати. А от тип такої відповіді визначається тим, за що людина дякує: на здоров’я або їжте на здоров’я(подяка за їстівне), носи/зноси, носіть/зносіть здоровий (-а, -і) – подяка за якусь річ із одягу. Досить поширені відповіді на подяку прОшу та будь ласка (про них поговоримо колись пізніше).
Іноді трапляються прикрі моменти, коли люди бездумно ставляться до такого нескладного ритуалу, як відповідь на подяку. Так, в інтерв’ю одного з авторів проекту факсимільного перевидання “Кобзаря” 1840 року мова йде про виникнення задуму, про особливості його втілення, учасників та інші цікаві речі. Коли ж цей чоловік ощасливив журналіста новиною, що примірник подарує редакції, то, цілком логічно, почув у відповідь елементарне “дякую”. І тоді всього лиш однією фразою він умить зруйнував усе, що перед цим створювали його одкровення. Він сказав на перший погляд просте: “Нема за що”. А тепер розшифруємо: подароване не варте подяки??? Як на мене, за будь-який подарунок обов’язково має звучати “дякую” чи “спасибі”.
Різна міра вияву вдячності корегується використанням загальноприйнятих слів “щиро”, “сердечно”, “красно”, “щиросердно” тощо – “Сердечне спасибі Вам, брате-товаришу, за Ваш прихильний лист” (П. Грабовський), “Дуже Вам дякую за Ваш любенький лист”(О. Кобилянська). А “великим” ні “спасибі”, ні “дякую” не бувають. Така практика заведена у наших сусідів росіян (“большое спасибо”). Мільйони разів говорили про це, однак нашим одноплемінникам простіше повторювати чуже (“велике спасибі вам”), аніж традиційне своє. Проте я вкотре нагадую: своє на те й своє, щоб його берегти, підтримувати, любити й захищати. Колись ми таки це зрозуміємо. Що ж, gutta cavat lapidem non vi, sed saepe cadendo (“Крапля точить (довбає) камінь не силою, а частотою (падіння)”).
До речі, психологи вважають слова вдячності чарівними. Вони можуть зробити життя кращим, адже їхнє використання створює позитивний ефект, поліпшує взаємовідносини. Висновок очевидний: частота звучання слів подяки прямо пропорційна кількості добра в нашому житті. Непогана формула. В усякому разі – для мене. І вам її теж раджу.
Джерело: Український інтерес
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини