Український силач був патріотом своєї землі.
28 грудня 1905 р. у Парижі Іван Піддубний завоював звання чемпіона світу з класичної боротьби. Чемпіону чемпіонів не раз пропонували замовні матчі, але силач відповідав: «Козак не баба, мушу сказати, щоб під кожного лягати». Таким він був і у житті. Про це пише у своєму Facebook літературний редактор Ганна Черкаська, інформують Патріоти України.
Піддубний Іван Максимович – український спортсмен-борець; шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк) прийшов у світ 26.09 (08.10) 1870 р. у с. Красенівці (Богодухівці) Черкаської обл. у багатодітній родині селянина.
Козацький рід батька славився силачами, а материні прадіди Науменки – довгожителями. У 18 років пішов на заробітки, щоб одружитися з дочкою заможного селянина Оленкою Вітяк. Працював вантажником у Севастополі в фірмі «Лавас», у 1895 році фірма переїхала до Феодосії. Там Іван дізнався від земляків, що Оленку батько видав за багатія.
У старовинній Кафі Піддубний вперше вийшов на килим цирку і почав працювати. Тут 27-річний силач закохався у 40-річну акробатку Емілію, але досвідчена мадярочка кинула його заради багатого купця. З 1898 року повернувся Іван до Севастополя, вступив до трупи місцевого цирку Труцці, виступав у цирках як атлет-гирьовик і професійний борець (російська боротьба на поясах).
Закохався у повітряну гімнастку Машу Дозмарову, посватався. І знову удар «під дих»: на його очах Маша упала з трапеції та розбилася. Довго не міг опанувати собою Піддубний.
Виступав у київському цирку Якима Нікітіна, захопився класичною французькою боротьбою; об’їхав із гастролями багато міст України, Поволжя, Кавказу, Сибіру.
Вступив до Петербурзького атлетичного товариства, брав участь у чемпіонаті світу в Парижі, де програв Раулю ле Буше, який вдався до заборонених прийомів. Наступного року на Міжнародному чемпіонаті в Москві в цирку Генізеллі блискуче переміг Рауля де Буше.
За 4 роки (1905-1909) шість разів ставав чемпіоном світу з боротьби. Перший раз став ним у Парижі в 1905 році. Потім Італія, Алжир, Бельгія, Німеччина. У 1906 – 1907 рр. в Галичині відбулися маневри царської гвардії, після чого були влаштовані спортивні змагання, на які запросили й Івана Піддубного. Він переміг усіх силачів-гвардійців. Великий князь Ніколай Ніколаєвич запитав борця, який орден він бажав би отримати від царя.
Після цього Іван Піддубний поїхав до рідного села, одружився з красунею-акторкою Антоніною Квітко-Фоменко, купив 200 га землі, невеликий будинок і зайнявся сільським господарством. На жаль, через три роки він розорився, тому знову пішов на килим.
Війна, революція, окупація, а він гастролює. У 1919 р. в Одесі Антоніна кинула чоловіка й поїхала з денікінським офіцером, прихопивши два пуди золотих нагород Івана.
Великий спорт знову покликав атлета. Він переміг у змаганнях у Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі. За 40 років Піддубний не програв жодного чемпіонату, побував у гастролях за кордоном у 50 містах, 14 країнах світу.
Один поєдинок із Василем Куценком зафіксував «нічию». Подолянин із с. Петрашівки виступав у цирках Бельгії, Італії, Туреччини. До його програми входили такі номери: людина-міст, коли по платформі, яку він тримав на собі, проїздили вантажні та легкові авто з пасажирами.
На грудях Куценка молотобійці розколювали кам’яні брили масою до 50 пудів. У 70 років Куценко ще згинав підкови пальцями, а прожив 90. У 1939 році Іван Максимович удостоївся звання «Заслужений артист РРФСР».
Піддубний не залишав спорту, суворо дотримувався режиму тренування, за будь-яких умов сповідував чесність і справедливість у двобоях.
З 1922 року Піддубний одружився вдруге. Марія Машоніна, вдова, молодша за Івана на 9 років. Нарешті у нього була справжня родина, власний будинок у Єйську. У його помешканні над канапою висів олійний портрет Шевченка, обрамлений лавровим вінком, а під ним на полиці стояли різні видання «Кобзаря». На запитання, навіщо йому стільки, він відповідав: – Я вірю в Бога, а святих не знаю, тож замість них «Кобзаря» тримаю.
1937 року Івана Максимовича злапало НКВС у Ростові, як він казав «за паспорт». Піддубний отримав паспорт, у якому прізвище було записано через «о», а не через «і», написано «русский». Борець попросив зробити зміни, але отримав відмову. Не довго думаючи, власноруч написав «І» замість «о», замість «русский», написав «українець».
Піддубного довго допитували із застосуванням електропаяльника, вимагаючи адреси закордонних банків і номери рахунків. Адже НКВС було відомо, що, гастролюючи в США, 57-річний українець удостоївся звання переможця конкурсу чоловічої краси та нагороди у півмільйона доларів.
От тільки не знали в СРСР, що умовою отримання нагороди було прийняття громадянства США, від чого Піддубний відмовився.
Під час війни борець зустрів німця – начальника порту, свого давнього шанувальника. З того часу йому привозили додому обід із офіцерської їдальні, влаштували Івана Максимовича працював маркером у більярдній.
Тому радянські «добродії» сигналізували «куди треба», що Піддубний брав подачки від фашистів. Останні роки Іван Піддубний переслідувався за українську свідомість, провів у тяжких матеріальних умовах, по кілька днів голодував.
8 серпня 1949 р. у Єйську від голоду помер чемпіон чемпіонів. Довгий час на могилі українця не було жодного пам’ятника. Нарешті за допомогою влади США було поставлено скромний надгробок Івану Піддубному. Офіційний напис: «Здесь русский богатырь лежит» перекреслили слова «Хахол, Петлюровец»…
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
