Залишив в Іспанії бізнес і став на захист Батьківщини: на фронті загинув військовослужбовець із Черкащини

Під Вугледаром 11 лютого загинув 42-річний Віталій Похила з позивним “Іспанець”. Майже дев’ять років він прожив в Іспанії, мав успішний бізнес – барбершоп. Але з початком повномасштабного вторгнення Росії повернувся до України та взяв до рук зброю.

“Наскільки я сильний, щоб усе змінити”

Як Віталій Похила наприкінці лютого перетинає польсько-український кордон, випадково зняло іспанське телебачення. На відео українець говорить про те, що зараз він потрібніший своїй країні. Хоча сам давно вже живе у Валенсії та має свій бізнес.

Він каже, що добирався до кордону на автобусі три дні. З ним також приїхало ще кілька земляків, усі вони вирішили захищати свою батьківщину.

Віталій навіть не заїхав додому, до рідного села Лукашівка Черкаської області, а одразу ж у Львові пішов у військкомат і був мобілізований до 68-ї окремої єгерської бригади. Там він став гранатометником.

“Віталій виріс у Лукашівці, тут мешкають його батьки, зараз вони пенсіонери. Раніше мама працювала на фермі дояркою, а батько був бригадиром тракторної бригади. Також тут мешкають дві його сестри, у них уже свої родини”, – розповідає староста села Василь Щербатюк.

Він згадує, що у школі Віталій був дуже веселим, артистичним, на шкільних вечорах він завжди був у центрі уваги. Після закінчення навчання вступив у Смілі на радіотехніка, потім був призваний до армії, відслужив строкову службу.

Після цього багато років працював у Києві в “Епіцентрі”, керував відділом постачання.

У 2013 році вирішив поїхати до Іспанії. Сам він так говорив про своє рішення:

“Я заробляв хороші гроші, але в якийсь момент захотів спробувати себе в іншій професії та іншій країні, перевірити, наскільки я сильний, щоб усе змінити”.

Там знайшов друзів, здобув нову професію перукаря та відкрив свою справу. Спочатку він мав свою перукарню, а потім уже барбершоп.

“Він хотів повернутися в Україну ще у 2014 році, коли тільки почалася війна. Але не зміг, оскільки щойно відкрив свій бізнес і не міг його кинути. А вже зараз він сказав, що все у нього там налагоджено, тому він приїде воювати”, – каже староста.

Шанувальник Ірини Білик

Односельчанка Віталія Леся Сокаль згадує, що вони ходили в одну школу. А Віталій у ті роки був пристрасним шанувальником Ірини Білик: “Неймовірний, світлий і позитивний, завжди з усмішкою, креативний. Пристрасний фанат Ірини Білик. Пам’ятаю, як мені прийшов підлітковий журнал, а в ньому плакат Білички. Ну просто соромно було не віддати його Віталіку Похилі, знаючи, як він фанатів від цієї співачки”.

“У нас, дівчат із вулиці Бастрикіна, був друг дитинства – Віталя. Найкращий – веселий, товариський, щирий, дуже позитивний і світлий. Його любили всі – від дітей до бабусь. Із кожним він міг порозумітися і знайти тему для розмови. Він був трудоголіком та відповідальною людиною, що надалі йому допомогло у роботі. Він один із перших, хто повернувся з Іспанії та пішов добровольцем на війну, був у найгарячішій точці на Донецькому напрямку. Він мав можливість бути в тилу, а не на передовій. Коли ми його питали, чому він повернувся, він казав, що дуже любить усіх нас, і хто якщо не він буде нас захищати. Він загинув. Ми до останнього не вірили, сподівалися, що він живий. Але дива не трапилося і нічого вдіяти не можна”, – написала Олена Москоленко.

Віталій таки встиг побачитися зі своїми рідними, з якими не бачився багато років, поки мешкав в Іспанії. На початку січня йому дали відпустку на 10 днів.

“Його вдома було важко застати. Він увесь час зустрічався зі своїми друзями, однокласниками, їздив до Києва. Наче відчував, з усіма побачився”, – зітхає староста.

Поховають Віталія у четвер, 16 лютого, на цвинтарі у рідному селі на Черкащині.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини