Близько 28% людей вважають, що зробили помилку, розлучившись, і хочуть її виправити. Цікаво, що на повторний шлюб залюбки погодились би 80% чоловіків, а от жінок — значно менше.
Це лише в казці один кінець: “вони побралися і жили довго й щасливо”. Але, на жаль, у реальному житті, так буває нечасто. Багато із сучасних пар не можуть порозумітися і “розбігаються”. Кожен має свою причину. Для декого розлучення — єдиний вихід. Адже життя одне, і марнувати його на чоловіка (або дружину), що зловживає алкоголем, вживає наркотики, зраджує, патологічно ревнує чи має схильність до садизму, — нерозважливо.
Згідно зі статистикою, в Україні на 350 тис. шлюбів щорічно припадає 180 тис. розлучень. При цьому більше ніж у половини колишніх подружжів є спільні діти. З тих, хто має намір розлучатися, по кваліфіковану допомогу (до психотерапевта) звертаються лише 1,5 тис. сімей. Переважно це молоді пари від 25 до 45 років із високим або середнім рівнем заробітку. Після курсу психотерапії більшості сімейних пар (60%) таки вдається зберегти шлюб, інші — розлучаються. Вважається, що другий шлюб міцніший за перший. Бо більшість людей, “наступивши на граблі” першого разу, набувають досвіду, стають обережнішими. Особливо обережні, хоч як дивно, чоловіки —65% з них протягом п’яти років після розлучення залишаються холостяками.
На думку психологів, основні мотиви для повторного створення сім’ї — це потреба людини в любові й емоційному прийнятті; мрія про душевний комфорт; поліпшення побутових і матеріальних умов.
Марія, 43 роки: “Я незадоволена своїм життям із чоловіком. Ми зовсім різні. Він — бездушний і цинічний. Я, анітрохи не пошкодувавши, розлучилася б, якби мала де жити або якби зустріла іншого, духовно близького чоловіка. Мешкаємо як у рукавичці: разом з батьками чоловіка, його сестрою та її сім’єю, але все-таки живемо в місті. Я не хочу повертатися з дитиною в село, де живуть мої батьки. Роботи для мене там немає. Інститутів — теж, а дочці скоро вступати. Так життя й минає… Іноді з чоловіком “виконуємо подружній обов’язок”, але далі так жити нестерпно”.
Взаєморозуміння
у другому шлюбі —
на першому плані
Любові, ніжності, щастя й взаєморозуміння у другому шлюбі може бути навіть більше. Адже шлюб беруть уже дорослі люди, переважно 35—40 років. Вони частіше йдуть на компроміси, більше розуміють, чого саме хочуть від життя і від партнера, і не дивляться на подружнє життя крізь “рожеві окуляри”. Зрілі люди мріють піклуватися про сім’ю, про затишне домашнє вогнище, де всім буде добре.
Людмила, 35 років: “Мені завжди здавалася, що коли люди люблять одне одного, то й розуміти мають без слів. Я дуже сердилася, коли мріяла про квіти й парфуми на день народження, а мій перший чоловік приносив “практичну” річ, приміром сковорідку. Це дуже дратувало. Ми розлучилися, бо виявилося, що на багато речей у нас занадто різні погляди. У другому шлюбі я вже не вимагаю, щоб чоловік розумів мене “без слів” — просто кажу йому, що хочу на подарунок або прошу його допомоги. І він робить усе, що забажаю. Так само і я запитую його, що би він хотів. Якщо я хочу чаю, то прошу, і чоловік заварює його мені. Якщо він хоче подивитися футбол — я не заперечую, бо йому це в радість. Тому в моїй другій сім’ї набагато менше непорозумінь і побутових конфліктів. І я точно… щасливіша”.
Але деякі люди щоразу повторюють свої помилки й одружуються вдруге з такою самою людиною. Зиґмунд Фрейд, батько психоаналізу, пояснював це наявністю Едипового комплексу. Більшість три-чотирирічних хлопчиків вірять, що, коли виростуть, одружаться з мамою. Дівчатка, сидячи на колінах в татуся, мріють, що колись він стане їхнім чоловіком. Згодом кожен з них розуміє, що цього ніколи не станеться. Це треба прийняти і перейти на наступний етап — дорослішати й шукати свою половинку. Але кого шукатиме собі така людина? Копію тата чи мами? Або захоче відтворити у своїй парі любов і позитивну домашню атмосферу, яка панувала в батьківському домі? Останній варіант значно кращий, бо дає людині більше свободи і, відповідно, більше шансів бути щасливою.
Тому нерідко ми підсвідомо прагнемо взяти в партнери людину, схожу на наших батьків (рисами характеру або зовнішністю).
Приміром, дівчинка, яка
виросла в сім’ї алкоголіка і не бачила іншого тата, крім того що постійно випиває, може вийти заміж за чоловіка, який виявляє більшу любов до міцних напоїв, ніж до дружини. Постраждавши трохи, вона розлучається, і по якімсь часі виходить заміж удруге… Та от нещастя! І другий чоловік прикладається до чарки. “Така вже в неї доля”, — зітхають сусідки. Але коли схожа ситуація повторюється систематично, то проблеми шукаймо не в долі, а в самій особистості. “Докопатися” до коренів проблеми, зрозуміти, чому “мені трапляються не ті чоловіки”, і, нарешті, розірвати це “замкнене коло” допоможе психотерапевт.
Повторний шлюб часто ускладнюється тим, що в пари (частіше в жінки) є діти від попередніх шлюбів. Тому в новій сім’ї доводиться вибудовувати не тільки стосунки з партнером, а й з його дітьми. Дітям (особливо у підлітковому віці) нелегко прийняти нового чоловіка своєї мами, а відтак непросто звикнути й до дітей (якщо в нього ще не було власних, та й тоді, коли в нього є свої діти, які залишилися жити з колишньою дружиною). Так само дітям нелегко звикнути й до нової татової дружини (недарма ж у літературі описано образ злої мачухи). Дуже часто повторні шлюби розпадаються саме через непорозуміння між дітьми й новим партнером мами (чи тата).
Звісно, коли в новій сім’ї з’являється ще один, уже спільний малюк, це теж своєрідне випробування для всіх. Така подія може викликати ревнощі старшої дитини. Тоді старші братик чи сестричка потребують уваги аж ніяк не меншої, ніж немовля. Батьки мусять знайти час, щоб побути зі старшим наодинці. Треба частіше повторювати, як немовля схоже на сестричку чи братика: “Подивися — носик як у тебе! І ти теж колись був такий маленький!”. Варто просити старшу дитину в чомусь допомогти в догляді за немовлям, щоб вона відчула свою потрібність і важливість. Турботливе ставлення до беззахисного немовляти в дитини має стати психологічно важливішим, ніж почуття ревнощів.
Зрідка трапляються повторні шлюби, коли, розлучившись, колишні чоловік і дружина поєднуються знову. Згідно з даними соціологів, близько 28% людей вважають, що зробили помилку, розлучившись, і хочуть її виправити. Цікаво, що на повторний шлюб залюбки погодились би 80% чоловіків, а от жінок — значно менше. Особливість такого союзу в тому, що це шлюб між людьми, які вже добре знають одне одного, тому період звикання в них легший, та й зберігаються інтереси спільних дітей. Наприклад, на рахунку відомої акторки Елізабет Тейлор вісім шлюбів, і два з них — з Річардом Бартоном. Вони одружилися 1964 р., через десять років розлучилися. За рік знову побралися, а вже за місяць зрозуміли, що це була помилка… Є пари, що розходяться і сходяться багато разів. Такі люди мають свої психологічні проблеми, які теж треба розв’язувати зі спеціалістами.
Нерідко люди (жінки, звісно, частіше) відмовляються від повторного шлюбу заради дітей. Діти часто не хочуть приймати чужака в сім’ю, бо мріють, що тато і мама знову будуть разом. “Тінь батька” (психологічний термін) заважає дитині будувати адекватні стосунки з новим обранцем мами чи тата. Зрозуміло, що розлучення — це психологічна травма для хлопчика чи дівчинки, але це не означає, що мама (тато) не мають права на особисте життя. Тим більше що діти скоро виростуть, зів’ють своє власне гніздо, а самотня мама (тато) почуватиметься самотньою. Або часто утворюється “психологічна пара” — самотня мама і син, рідше тато—дочка, — в якій відбувається заміщення втраченого партнера дитиною протилежної статі. Так і живуть такі сім’ї, переконуючи самих себе: “нам добре вдвох, і ніхто нам більше не потрібен”. Але в таку “гарну сім’ю” можна й “загратися” — і тоді вже син або дочка не зможуть знайти собі пару.
Чотири “ні”
для повторного шлюбу
Не згадуйте занадто часто свого першого чоловіка (дружину). Нерідко партнери в другому шлюбі порівнюють своє життя з попереднім: їм задається, що вони були щасливіші (особливо це характерно для вдівців). Але кожний новий шлюб має свої щасливі й сумні моменти. Тому не зациклюйтеся на минулому і знаходьте хороше в сьогоденні.
Не критикуйте занадто свого партнера. І, звичайно ж, не порівнюйте його з попереднім, мовляв: “Та ти цвяха забити не можеш, а от Василь навіть електрику міг провести”. Ви ж одружилися для того, щоб любити й піклуватися одне про одного, а не для того, щоб безконечно дорікати. А до недоліків приглядайтеся до одруження.
Не хвилюйтеся занадто, якщо ваша половина зустрічається з колишнім (колишньою). Це частина їхнього життя і необхідність, особливо якщо є діти. Якщо ваш партер (партнерка) вибрала вас, то навчіться довіряти йому (їй) і не ревнуйте до “привидів минулого”.
Не варто прив’язувати партнера до дому. У кожного можуть бути свої інтереси й хобі. Заради коханого чоловіка можна кілька разів сходити на футбол або знайти на цей час і собі цікаве дозвілля. Я знаю одного чоловіка, якому дружина заборонила ходити рибалити. Він раз на місяць перебирає свої вудочки і мріє, що дружина не лише його відпустить, а й сама піде разом з ним. “Це так гарно й романтично — зустріти ранок біля річки, а то ми все в домашніх клопотах…”, — зітхає він.
Другий шлюб — це як шанс на нове життя, що не кожному випадає, і прожити його слід гідно й щасливо. Нехай період “порівняння й звикання” якнайшвидше й безболісно йде в минуле, а з вами залишається гармонія з вашим партнером. Сімейне щастя можна знайти незалежно від віку, але — коли цього хочуть двоє людей.
Джерело: dt.ua
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини