Видатний дисидент і правозахисник: 7 червня народився Іван Кандиба

3417

7 червня 1930 року у селі Стульно, що на Холмщині народився відомий український правозахисник, дисидент та політв’язень Іван Олексійович Кандиба.

Іван Кандиба, 1988 рік
Фото з відкритих джерел

Своє дитинство провів у рідному селі Стульно, що сьогодні належить до території Польщі. У 1945 році, коли йому минало 15, його родину було примусово вивезено до УРСР. З того часу Іван провів своє життя на Львівщині. У 1953 році закінчив юридичний факультет Львівського університету. Згодом працював нотаріусом, суддею та адвокатом у м. Глиняни Львівської області, де і познайомився у 1960 році з дисидентом та адвокатом Левком Лук’яненком.

Л. Лук’яненко, О. Лібович, С. Вірун та В. Луцьків створили першу підпільну організацію партійного типу в Україні повоєнного періоду під назвою Українська Робітничо-Селянська Спілка. Підпільна партія поширювала ідею конституційного відокремлення України від СРСР. До цієї партії, 1960 році також вступив Іван Кандиба. Однак, навіть в умовах суворої конспірації, громадським діячам не вдалось продовжити діяльність партії: вже у 1961 році її викрив КДБ.

Розпочались масові арешти. Івана Кандибу, Левка Лук’яненка та решту партійних діячів позбавили волі 21 січня. Вже 20 травня, на Левка Лук’яненка чекала смертна кара, та згодом її змінили на 15 років у таборах. Іван Кандиба, як співзасновник підпільної партії, був засуджений до 15 років позбавлення волі у Владимирській в’язниці, у Мордовії та Пермській області.

У 1969 році, Іван Кандиба, разом з Левком Лук’яненком та Михайлом Горинем зумів передати за кордон «Звернення до Комісії з прав людини при ООН» про геноцид політв’язнів.

Іван Кандиба вийшов на свободу вже у 1976 році. У цьому ж році, правозахисник був серед засновників Української Гельсінської групи – правозахисної організації. Діяльність організації була заснована на постановах про захист прав людини, які містилися в Заключному акті Наради у справах безпеки й співпраці в Європі (Гельсінкі, 1975 рік).

Членами-засновниками УГГ були Л. Лук’яненко, І.Кандиба, М.Руденко (голова групи), О.Бердник, генерал П.Григоренко, Оксана Мешко, М. Матусевич, М.Маринович, Ніна Строката, О.Тихий.

Відповідно до декларації, метою організації було сприяння виконанню в Україні постанов Заключного акту:

1) збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих;
2) доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт.

Однак, вже у 1977 році більшість активістів Групи були засуджені до 7-10 років позбавлення волі та 5 років заслання за “антирадяньску пропаганду”. Іван Кандиба, перебуваючи під адміністративним наглядом, продовжив і далі активно розвивати правозахисну роботу УГГ. Та вже невдовзі, у 1981 році Івана Кандибу заарештували теж. Йому оголосили обвинувачення за “співавторство та поширення антирадянських матеріалів”. Цього раз на нього чекало до 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.

В знак протесту, Іван Кандиба розпочав голодування. І вже у вересні 1988 року, за вимогою президента США Р. Рейгана, Президія Верховонї Ради СРСР помилувала його і відпустила на волю.

У 1990р. І.Кандиба був одним із засновників політичної партії «Державна самостійність України» (ДСУ), а також – редактором газети ДСУ «Нескорена нація». Після проголошення омріяної незалежності Іван вступив до ОУН, а вже у 1996 році став Головою Головного проводу ОУНвУ.

Видатний правозахисник та дисидент помер 8 листопада 2002р. Був похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Його не зламали ні в’язниці, ні табори. Він ніколи не зупинявся і був одним із тих, хто боровся за краще майбутнє України до кінця. Іван Кандиба, як приклад мужності та справедливості, посмертно нагороджений орденом «За мужність» І ступеня у 2006 році.

Анастасія Сорока для Amazing Ukraine

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини