Кілька місяців тому я познайомилася з неймовірною жінкою – канадською художницею Дороті Д. Коли вона відкрила двері і глянула на мене, моєю першою думкою було: “В неї – рак”. Ми почали говорити, вона заварила ароматний чай з тістечками. І так мені було легко з нею.
Ми почали говорити про дурниці: погода, Торонто, плани на літо.
– Я маю так багато зробити сьогодні, – каже вона. Треба перебрати всі речі і віддати все, що не літнє.
– Ти переїжджаєш? – питаю.
– Ні, я вмираю, – говорить таким спокійним тоном і перш, ніж я встигаю відкрити рот додає:
– Я прожила дивовижне життя і була дуже-дуже щаслива. Я не знаю за що мені таке щастя. В мене все складалося так, як я мріяла. Більше того, в мене не залишилося мрій, які б не збулися. І я не шкодую за жодним днем. Ми багато подорожували, і знаєш, що я тобі скажу? Поживи рік в Парижі, це прекрасне місто. А потім поїдь в Мілан. Ти знаєш, як я люблю Мілан?
Хочу тобі сказати ще дещо. Ти бачила мого чоловіка? Не думай, що він ідеальний. Колись я майже залишила його. Але ти знаєш, я подумала, що в іншого теж будуть свої таракани і вирішила залишити старого. Він – дивак, колекціонує статуетки собачок, смітить, хропе. Він ніколи не прибирає за собою, і це так дратувало мене, ти не можеш собі уявити. А потому я подумала, що якщо це робить його щасливим, то нехай колекціонує, нехай смітить. Це ж не так важливо, правда? І наші стосунки стали ідеальні 
Маріє, бажаю тобі теж прожити таке ідеальне життя, як моє, відвідати стільки країн і бути мудрою
І на прощання вона мені подарувала три речі: годинник – щоб цінувати кожну прожиту хвилину, коралі – щоб завжди бути гарною і вазу – щоб в моєму домі завжди були квіти.
Вже пройшло кілька місяців, а я досі під враженням від цієї жінки. Зараз осінь, і я часто думаю, чи вона ще тут, чи вже ні.
Марія Гнатів
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
