Ми постійно ставимо собі помилкове питання: а яким буде президентом Зеленський, якщо переможе? І як про це дізнатися, якщо сам Зеленський весь час мовчить і ні про що не може сказати? Але насправді потрібно шукати відповідь на зовсім інше питання: яким лідером країни буде Коломойський, коли переможе Зеленський? Адже Коломойський, на відміну від Зеленського, не мовчить. Він любить розмовляти.
Впевненість у самостійності коміка і його можливостях я залишу його фанатам. Нічого нового в такій впевненості немає, як немає і в цьому ніякого значення. Багато українців вже 25 років з дитячою упертістю намагаються знайти собі ідеального президента, який вирішить всі їхні проблеми. Ці люди старіють, але не дорослішають – і своїх дітей виховують такими ж інфантильними і наївними. Втім, я не сумніваюся, що вже за кілька місяців ці ж самі фанати зненавидять свого обранця так, як вони ненавиділи його попередників – тому що нічого швидко не вирішиться.
Але лідером країни тоді вже буде Коломойський. А це означає, що олігархічне правління в Україні досягне своєї кульмінації. Олігархи тому і готові були послабити Віктора Януковича, що він намагався замінити їх “сім’єю”. Їм тому й не потрібен Петро Порошенко (як і Юлія Тимошенко, зрештою), що такий президент намагається, за прикладом Кучми, бути їхнім третейським суддею, домовлятися з кожним – нерідко проти кожного. Успіх Зеленського – це успіх клубу. Хоча я не виключаю, що на першому етапі Коломойський спробує відсунути товаришів, але швидко зрозуміє всю безперспективність такого підходу. Тому що боротьба одного олігарха з іншими – це пожвавлення політики, а союз олігархів – це її зникнення.
Але якщо у Трампа не виходить домовитися навіть з Кім Чен Ином, так чому у Коломойського має вийти домовитися з Путіним? Політика це, звичайно, не угода. Це мистецтво адекватності і тверезого уявлення про свої можливості і можливості партнера. Політиці протипоказано бізнес-мислення. Але якщо президент-бізнесмен на чолі супердержави – це проблема, то бізнесмен на чолі такої країни, як Україна – це катастрофа неадекватності. І, до речі, саме елементи бізнес-мислення в діях Порошенка і стали причиною його прорахунків і невдач – в той час як політичне мислення допомогло п’ятому президенту України вижити і боротися на виборах.
Але найголовніше, втім, не в цьому уявленні про політику як про угоду – все одно з Путіним не домовиться ніхто і Україна приречена на роки, якщо не на десятиліття конфлікту. Головне це те, що при владі залишиться та частина колишньої “помаранчевої” і “майданної” еліти, яка сприймає Україну як проект, яка щиро не розуміє, не відчуває Україну як країну. І яка, будучи цивілізаційним продовженням сусідньої Росії, не хоче собі в цьому зізнатися і виявляється в порожнечі – і не в Росії, але і не в Україні. Зеленський – дійсно символ такої України, русифікованої, яка не розуміє “навіщо все це”, внутрішньо зневажає “село” і містечко, з якого сама ж і вийшла. Але при цьому з незрозумілих причин вимагає поваги у баріна.
Перемога такої України не вирішить політичних і економічних проблем країни. Але може відкрити дорогу до нового українського повстання – повстання, яке чергового разу буде здаватися антиолігархічнім, але насправді чергового разу стане національно-визвольним.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
