Якби ми добре усвідомлювали промахи історії минулого, ми б не допустили помилок сьогодення…
Українська нація завжди знаходилась у постійній боротьбі за здобуття незалежності своєї Батьківщини. Та як би це сумно не було, з отриманням не надто позитивного досвіду, з великою кількістю жертв, із постійним, безперервним поневоленням українського народу, ми так і не навчились на своїх помилках.
В нашій історії є дуже особлива дата: дата героїчна, однак, полита кров’ю. 29 січня 1918 року. Цьогоріч від бою під Крутами виповнюється 100 років, під час якого, безстрашні захисники щойно повсталої Української Народної Республіки, ціною власної крові встали на захист рідної Батьківщини. Тоді, в бою під Крутами, понад 300 курсантів, студентів та гімназистів вступили у нерівний бій із переважаючою армією більшовиків, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній незалежній державі. Жертовний подвиг, який здійснили ці юні хлопці, є неоціненним для України. Фактично, вони не мали жодної бойової підготовки та не були достатньо оснащені зброєю та боєприпасами. Їх було значно менше, аніж більшовиків. Однак у них була велика мета: будь-якою ціною захистити свою Батьківщину. Настільки вони любили рідну землю, що навіть перед розстрілом, один із героїв Крут першим почав віддано співати “Ще не вмерла Україна”, залучивши до цього решту курсантів.
З того часу минуло 100 років. Та здається, нічого не змінилось. Українська історія, на жаль, дійсно повторюється. Знову ж таки, ті, хто при владі, гризуться між собою за владу та гроші, забуваючи про народ, і знову ж таки, свідома молодь йде на захист своєї землі, своєї Батьківщини, своєї історії і своєї нації.
Ще тоді, у далекому 1917 році, виявилося, що провладна верхівка не здатна так міцно тримати у руках прапор соціальної справедливості. Під час національно-визвольної боротьби ХХ століття, в Україні з’явилась негайна потреба у створенні і підтримці регулярної армії для того, щоб здобути перемогу у боротьбі, однак, те, що було дійсно потрібне Українській державі, чомусь, було проігнороване урядом. Бій під Крутами став яскравим промахом тогочасного українського керівництва. Бо в той час, як молодь захищала свою землю від загарбників, усілякі Грушевські, Винниченки та інші особистості, знищували збройні сили, грались у дипломатію з Росією та гризлись між собою за владу, а не за українську державу. На жаль, сьогодні ця проблема є актуальною і дотепер.
Під час революції 1917-1921 років, головною помилкою її політичних лідерів було те, що вони довгий час намагались знаходити компроміси з Росією задля свого існування. Мабуть, тоді вони не усвідомлювали, що на українській землі повинен бути український порядок, а не ворожі для нас ідеологічні догми русского міра. І як наслідок, так звані промахи тогочасного українського керівництва призвели до втрати Україною державності і утворення сателіту УРСР, який розпочав справжню політику геноциду проти українців.
Те ж саме відбувається в Україні і зараз, а події, які вже мали місце 100 років тому, ми бачимо кожного дня. Молоді хлопці знову ж таки ідуть у бій, стаючи новітніми національними героями. Оборона Донецького аеропорту, Іловайський котел, Дебальцево – усі ці битви стали символом сучасної української боротьби. Такої ж самовідданої, як і тієї, у яку вступили герої, що полягли 100 років тому. Однак, як і тоді, більшості можновладців байдуже на цю війну. І більше того, на жаль, далеко не всі вони свідомо вбачають у Росії справжнього ворога.
Мабуть таки, історія здатна навчити лише обраних. Сподіваємось, що до нас все прийде з часом. Головне – пам’ятати історію та своїх героїв і робити правильні висновки. Адже, хіба ж ті всі, що колись загинули, і герої сучасної визвольної боротьби, віддали свої життя за те, щоб ми з вами далі робили помилки?
Анастасія Сорока для Amazing Ukraine
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
