Великодні писанки: які орнаменти і символи малювали українці

275

Великодня писанка – давній символ українського народу. Кожен її елемент має важливе значення і сакральний смисл. Що ж писали на писанках наші пращури? Давайте розглянемо на конкретному прикладі – орнаментах писанок на Полтавщини кінця ХІХ століття.

Про це розповідає 24 канал

Одним з найбільших центрів в Україні з вивчення, збирання, наукової обробки та пропаганди народного мистецтва є Національний музей народної архітектури та побуту України, який розмістився на 130 гектарах мальовничої околиці Києва. Тут у кожній селянській хаті ви відчуєте ту невловиму присутність обдарованих Богом українців, які творили своїми руками необхідні для життя побутові речі.

Народне мистецтво збережене в музеї, є інформаційним явищем, його треба знати, вивчати, відчувати, художньо осмислювати, виявляти спорідненість і відмінність. Це як своєрідний заповіт нам, свідок минулих сотень генерацій історичного культурного життя народу. Багатство це виявляється не лише в різноманітності рукотворних речей, але й у глибині думки, яка виступає у формі, оздобленні, кольорі. Щоправда, в експозиції виставлено для огляду невелику кількість зібраного етнографами (етнос – життя, грейфос – опис) матеріалу, а більша частина зберігається в фондосховищах.

Колекція писанок

Цікавою самобутньою і ще не вивченою є колекція писанок, яка досьгодні поповнюється новими зразками. Їх закуплено на Поділлі, Поліссі, Прикарпатті, Буковині, Опіллі, Покутті, Гуцульщині, Черкащині, Київщині, Чернігівщині, з Полтавщини – значно менше. Це ремесло ще до 1980-х років тут було забуте і лише зараз починає відроджуватися. Тому на часі нагадати про традиційну полтавську писанку, зафіксовану в науковій безцінній монографії кінця ХІХ століття етнографа, хранителя, а потім директора Лубенського музею Сергія Климентовича Кульжинського “Описаніе коллекціи народнихъ писанок”, видану російською мовою 1899 року в Москві.

Праця складається з вступного слова автора, п’яти розділів тексту з дослідження писанкарства і каталогу колекції, зібраної на той час. Збирати її почали 1887 року під керівництвом Ф.І.Камінського в селі Круглик під Лубнами (поки не побудували приміщення в Лубнах) на утриманні Катерини Миколаївни Скаржинської. Музей формувався і водночас був відкритий для відвідувачів.

Продовжив справу Кульжинський, він розробив “Програму для збирання народних писанок”, опубліковану 1895 року в кількох газетах і журналах “Курские Губернские Ведомости” та “Киевская старина”. Це дало змогу ширше охопити збиральницьку територію і швидко поповнити колекцію. Тож бачимо результат. Почали збирати 1887 року, і на 1 січня 1898-го мали 2123 писанки, а наступного – 2219 писанок, надрукували каталог, який налічує 33 кольорові таблиці (в кожній розміщено по 12 писанок, разом – 396) та 12 чорно-білих таблиць – це стало основою для написання монографії.

Кольорові копії писанок були змальовані лубенським художником Ходорковським. Кожна писанка має порядкове число, інформацію в кольоровому або чорно-білому зображенні на таблицях, її доповнює словесний опис: місцева назва орнаменту, кольори, хто автор, його соціальний стан (селянка, козачка). Цінним є те, що колекцію описано згідно географічного територіального поділу на губернії, повіти, села, містечка кінця ХІХ століття.

Такий каталог вражаючий документ насьогодні не тільки для відродження писанкарства в окремих регіонах України, а й для наукового вивчення й аналізу народного мистецтва.

Тільки писанки, – на думку автора, – можуть розповісти на про те, про що мовчить народна пам’ять…

У роботі подано повний перелік і коротку характеристику науково-дослідницької літератури з вивчення писанкарства в Європі, Кубанській області на кінець ХІХ століття. Там, де відсутні кольорові рисунки, вивчення писанок ускладнюється, бо ніякий найдосконаліший опис не може замінити колір. І головна особливість цього видання, зазначає автор дати найбільше кольорових ілюстрацій із різних областей України.

У першій частині книги подано список за місцем зберігання писанкових колекцій на той час, розміщених у різних губерніях, містах України (Львові, Калуші, Коломиї, Єлисаветграді), університетських музеях, багатьох приватних колекціях, а також у музеях Сербії, Берліна, Будапешта, Праги, Кракова, Відня.

Цікаво описано значення яйця в світовій міфології, воно є символом життя, весняним відродженням природи після зими, народженням весняного сонечка. Розповідається про роль курки і півня в міфології різних народів, про звичаї дарувати яйця на Новий рік, який в різні часи у різних народів святкували весною, восени, взимку. Є інформація про використання яйця в різних обрядах, зокрема про його захисну роль.

Детально йдеться про творення писанок: час, хто їх пише, які матеріали і приладдя потрібні, різні способи приготування і їх назви, ігри з крашанками (вареними пофарбованими яйцями). Наголошено, що більшість починало писати писанку в чистий четвер. Є дослідження чому саме цього дня:

Четвер (Donerstag – громовий день у тижні) був здавна присвячений богу грому і блискавки: на Русі – Перуну, у німців – Донару, Тору. Прихід весни завжди супроводжувався блискавками, які виводять сонце із зимових хмар. Обидва явища – світло сонця і світло блискавки були подібні в уяві людини, а тому четвер отримав особливе значення при святкуванні, присвяченому сонячному богу.

Звичай починати розписувати в чистий четвер із першим ударом дзвону в церкві теж цікаво описаний: “Церковний дзвін – подібний до грому небесного, який розганяє хмари, які закривають ще зимове небо від сонця:

Бий, дзвоне, бий! Хмару розбий!
Нехай хмари – на татари,
А сонечко – на християн.
Бий, дзвоне, бий! Хмару розбий!

І вірили, що цей церковний дзвін у чистий четвер розбиває зимову хмару, і настає весна з світлим сонцем”. Адже Паска – це найбільше весняне свято, яке здавна було присвячене сонцю. Так приповідали на Україні, коли вдаряли в дзвін вперше в чистий четвер.

Кожна писанкарка знайде тут безцінні рецепти про виготовлення природних барвників із трав, корінців, кори, листя, бруньок, гречаної полови… Ця зібрана колекція 1906 року склала основу формування етнографічного відділу Полтавського краєзнавчого музею. Є відомості, що тепер з неї залишилася невелика частина.

У книзі відмальовано і описано писанки різних регіонів. Я зупинюся на писанках з Полтавської губернії. Коли видавалася книга, колекція налічувала 359 писанок, які надійшли з таких повітів: Гадяцького – 1, Зіньківського – 1, Лохвицького – 88, Лубенського – 234, Миргородського – 10, Пирятинського – 5, Прилуцького – 7, Роменського – 6, Хорольського -4, Костянтиноградського – 2.

Пропоновану статтю проілюстровано фотографіями писанок, які реконструювали, відтворили київські писанкарки, заслужені майстри народної творчості, члени НСМНМУ – Зоя Сташук і Оксана Білоус. Вони відписали всю колекцію з цієї книги – 2219 зразків, які зберігаються в різних музеях України. Дана робота допоможе кожному, хто захоче продовжити це давнє чудо – ремесло. Так достовірно відтворити колекцію змогла б не кожна писанкарка – ця важка копітка праця потребує практичного досвіду і знань.

Майстрині впродовж багатьох років вивчали писанку з різних джерел, комплектували свою бібліотеку, “набивали руку і око” на зразках музейних колекцій, а також у спілкуванні з народними писанкарками. Вони на власні кошти проводили науково-дослідницькі експедиції на Полтавщину, вивчали різні способи приготування писанок, їх назви, традиційні орнаменти і кольори. Ці дві жінки – берегині землі нашої і далі вивчають і відписують писанки різних регіонів України. Вони ведуть просвітницьку роботу на сторінках газет, журналів, виступають на радіо, телебаченні, проводять практичні заняття в гуртках, беруть активну участь у виставках в Україні і за її межами, завжди є бажаними гостями нашого музею на ярмарках, наукових конференціях.

Писанки Полтавщини мають різноманітний поділ поверхні яйця на більші чи менші площі, в яких змальовано орнамент.

Різноманітний поділ яйця

Найпростіший поділ – один поздовжній і один поперечний пасок, які перетинаючись утворюють чотири площини або два вузенькі поздовжні і один поперечний пасок, які, перетинаючись, утворюють вісім площин. Найчастіше він був білого кольору. Два поздовжні паски ділять яйце на чотири частини. Часом площину ділили одним широким поздовжнім чи поперечним паском (смугою) на дві половини, які заповнювали орнаментом. Ці широкі розділяючі смуги орнаментували всередині різними завтовшки хвилястими, ламаними, скісними смужками, овалами, капками інших кольорів.

Інколи ділили парними пасочками, безконечником,

вивільняючи опуклу середину яйця для написання великого акцентуючого охоронного знаку (орнаменту).

Є писанки, де поверхню розділяють поперечні хвилясті лінії, смуги, кола, овали, ромби, які писали замість поздовжніх чи поперечних пасочків. На таких писанках з першого погляду важко визначити, де основний розділяючий пасок, бо він зливається з орнаментальними смугами, пасками, колами. Тоді критерієм виступає колір ліній.

Кольори мають свою послідовність нанесення на яйце, а саме: жовтий, зелений, червоний, коричневий, фіолетовий, чорний. І стає зрозуміло в такому випадку, що основний розділяючий пасок пофарбований в той колір, який в нашому випадку стоїть першим. Частіше всього це буває білий, жовтий, зелений, червоний.

Трапляється це тоді, коли писанкарка досвідчений майстер і має “набиту руку”, пише яйце впевнено і їй не треба ділити площу пасками, вона ігнорує той поділ, він у неї в уяві, “в голові”. Але попри все вона наносить орнамент на писанку згідно того поділу, в тій послідовності, яка виробилася на основі і з допомогою головних ліній. Тим відрізняється майстер від початківця. Особливо це простежується в цій колекції, коли вимальовують рослинний орнамент.

Описувати і давати анотацію таких писанок важко, інколи допомагають кольорові таблиці – це велика заслуга автора книги і наукових працівників музею, які замалювали кольорові таблиці і описали кожну писанку в колекції.

Цікавий вид мають писанки, площа яких ділиться кривим пояском.

Пирятинському повіті в селі Каплинцях і в інших селах губернії від розміщення орнаменту на кінцях (торцях) писанку називали – “торчова рожа”, а опуклу середину оздоблювали різнобарвними поперечними пасочками. “Бокові рожі ” в цьому повіті писали на яйці лише дві, і пасочок був тут лише поздовжній. Такий різноманітний поділ міг бути в кожному селі.

Цінною є колекція із 79-ти писанок із села Нижній Булатець, написана 1890 року лише двома писанкарками: Горпиною Барановою – 11 писанок і Авдотією Гайдуковою – 68 писанок (майстрині було 55 років). Кожна писанка має свою місцеву назву. Основні кольори: жовтий, зелений, червоний, рідко чорний. Рослинний орнамент: “хмелик”, “кленовий лист”, “бруньки”, “косиці”, рожі, смуги з листя, гвоздики, “квітка”, польові квіти.

Геометричний орнамент: безконечник, “клинчаста” (40 клинців),


восьмикутні зірки, скісні хрести, “шолудива рожа”, криві пояски, ламані лінії, “вовчі ребра”, сосонка, “млинки”, “заступці”, “косиці S”, “кряжеві хрести”. Тваринний орнамент: “шулині, ястребові, гусячі, качині, сорочі лапки”, “баранячі роги”. Дивуєшся тій різноманітній орнаментації, її кількості, яку зберегли у пам’яті дві жінки.

Містечко Луком’є Лубенського повіту представлено трьохколірними писанками: чорне тло і жовтий, зелений рослинний орнамент – шести і восьмипелюсткові “рожі” або декілька вертикальних смуг із 4-5-6 великих листків.

У Лубнах теж писали восьмикутні “рожі “, але промені їх викінчували невеличкими трикутниками, традиційно писали “сорококлин”, а орнамент скісні хрести називали “сорочі стрілки”. Кольори: жовтий, зелений, коричневий, червоний, чорний.

Писанки в колекції із села Гудими Лохвицького повіту оздоблювали промінним сонцем, але тут цей орнамент мав назву “промінчики”, “жоржини”. І ми не маємо права ці місцеві орнаменти називати своїми сьогоденними назвами, бо втрачається першооснова творчості. Саме так на цій землі зафіксована людьми минулих часів ця назва.

Дуже любили писати орнамент “рожа” у вигляді шести-восьмикутної зірки, а іноді і як звичайну квітку із заокругленими пелюстками. І ніхто її не називав зірка, а “рожа”: “повна рожа”, “бокова рожа”, “торчова рожа”. В інших селах цей же орнамент називали “барильце”, “павучки”, “чорнобривець”.

У селі Поставниках любили писати “рожі” на опуклій частині яйця в різних комбінаціях від 2 до 4, інколи опуклу частину заповнювали скісними хрестами, а викінчували писанку “чотирилисником”. Інколи контури “рожі” були одного кольору, а площину заповнювали іншим кольором. Площинно любили писати рослинні орнаменти квітів: “рожевник”, “півонія”, “розник”, “поваля”, польові квіти, “жоржина”, “барвінок”, маків цвіт, “березник”. Писали листя: дубове, лаврове, п’ятилисник, різного виду “вазони”, “виноград”, “бузенник”, тюльпан.

Орнаментували писанки геометричними орнаментами: “поламаний хрест”. безкінечник, “сорококлин”, скісні хрести, “кряжеві хрести”, крапки, конусовидні кола, трикутники, хвилясті, скісні лінії, “гребінчики”, “кривий поясок”. Рідко, але трапляється тваринний орнамент – “сороки”, “голубці”, сорококут, “сорочі лапки”, “селезникові косички”. Писали і слова: “Христос воскрес – воістину воскрес ” або “Кого люблю – тому дарю “. Є в колекції писанки з вершниками на конях, писані Марфою Цинбаловою з слободи Петрівки Прилуцького повіту.

Вражають писанки з білим тлом, вони мають святковий барвистий вигляд.

Оздоблення писанок на торцях теж дуже цікаве – це в основному великий рослинний, геометричний орнамент, різноманітні види хреста який прикриває всю площу торця.

Поданий матеріал з писанкарства Полтавщини є цінним джерелом для поповнення знань про народне мистецтво даного регіону України.