Ми ото сиділи з колегою і думали, чого таке не сприйняття майже очевидних речей. Невже так складно прийняти, що ми живемо у бруді, не поважаємо один одного і т.д. Такий ажіотаж і резонанс зі звичайного допису про вади наших людей? Бо тільки лінивий сайт про політику ще не скопіював контент цієї моєї статті – Українці не готові до Європи.
(до речі копіювати без посилання на оригінал можна в Україні?). Навіть вже на російську переклали (може для шахтарів та трактористів з Донбасу?). В коментах радіють російські тролі. Якийсь брєд і сюр. І тут до нас дійшло. Це ж по зомбоящику народ годують казками про Європу, бо роблять безвізовий режим. Ми ж тєлік не дивимось, не в контексті. І тут пазл складається. По ящику кажуть – ми вже в Європі, піпл хаває. А тут такий допис, що нам ще до Європи ой як далеко. І тут у мізках виникає ступор, одна картинка не накладається на іншу. Це не про всіх, звісно, друзі, переважна більшість цей допис сприймає нормально.
От мені закидають, що я все пишу про погане, невже в українцях нема нічого хорошого? Друзі, ну, звичайно, є! Ми потихеньку ростемо і дорослішаємо, як нація. Ось гарний тому приклад – на перших виборах в ВР у комуняк було 50% голосів, потім все менше і менше і в кінці кінців комуняк не стало. Тобто, ми все далі віддаляємось від совка і совкого мислення. Але ми ще нація-дитина. Ми, як діти, ведемось на солодкі цукерки, тобто на красиві обіцянки. Нас постійно обдурюють, але кожен раз по різному. Дитину ж дорослому не складно надурити. Покращення вже сьогодні, перемога в один тур – кінець війні)) Але справа в тому, що нема цукерки ніякої – ні солодкої, ні гіркої. І це не останній раз, коли цю дитину обдурять, на наступних виборах буде теж саме. На гідру працюють фахівці своєї справи по маніпулюванню масами, спецслужби. Це в нас складається такий образ тупого чиновника, насправді, український народе, тобі протистоять і тримають владу дуже розумні люди. Те, що у нас нація-дитина, говорить ще й той факт наскільки ми легко ображаємось, коли чуємо правду.
І в нас, дійсно, є гарні люди, справжні патріоти, які готові діяти. Але проблема в тому що їх дуже мало. Вони вже дорослі, а вся нація – ні. І вони б’ються-б’ються, але як об стіну горохом.
І нам треба усвідомити наступне, майбутній президент, прем’єр-міністр – це все мішура. Медійна влада в правильних руках, і випадкова людина туди не пройде. Але є місцеві вибори, ось на чому нам треба зосередитись. Бо набагато важче проконтролювати вибори декількох тисяч мерів, десятки тисяч міських голів. Особливо, якщо громада буде вести себе активно. Для нас, як для конкретних людей, набагато важливіше той, хто є на місцях. Бо президент, якщо навіть і досягне неймовірних результатів, це буде видно тільки через 5 років. А якщо нормальні люди будуть на місцях, то результат буде помічений просто зараз. І це не абстрактні речі типа ВВП, а це дороги, школи, парки, дитячі садочки. Але виборчий процес у нас зроблений дуже хитро. У нас вибори президента і мерів та депутатів місцевих рад проходять одночасно. Це зроблено спеціально, щоб відволікти гонкою за президента від головного і протягнути кота в мішку на місцях. Я це помітив на минулих виборах, коли був зам. голови виборчої дільниці в одному з районів Києва. Спеціально фото кандидатів розклеюються в останній день, і виборці в день виборів ходять і дивляться хто це, взагалі, такі. Основне питання, яке задають люди, протягом 2-х тижнів, коли працює виборча комісія – за кого нам голосувати? Повторюю, це все спеціально приховується, щоб ніхто нічого не знав до останнього дня.
Вас не повинні цікавити назви політичних партій, повірте, вони будуть звучні і відповідати загальній моді. Дивіться на людей, не думайте, що вони всі однаково продажні. Продажні не всі. “Не всі люди мерзотники” – сказав дитячий вихователь в Освенціумі і пішов до газової камери разом зі своїми дітьми.
Ще хочу розказати про одну технологію маніпулювання. Так як наш народ вже нікому не вірить, то уже обіцяй – не обіцяй золоті гори – це не пройде. Ви нікому не вірите? – це ж добре – нікому не вірте і далі. Короче, іде дискредитація всіх тих хто не з їх мурашника. Зараз ця техніка настільки бездоганна, що можно понизити рейтинг конкретної людини майже до нуля. Йдуть своєчасні закиди від зомбоящика до фейсбуку. Не вірите? Тоді скажіть, що ви думаєте про Сергія Лєщенка і Надію Савченко? Це ті, кого попустили недавно. Пам’ятаєте Анатолія Гриценка, перед останніми парламентськими виборами його рейтинги буди на рівні Юлі. І от по всім головним каналам крутиться ролік як Гриценко виходить з чорного мерседесу і за кадром гарним слоганом кажуть, що цей мерседес від партії регіонів. Все! Для нашого народу більше не треба. Він політичний труп.
Ну і на останок, наша нація-дитя любить покладати на когось великі надії. Самі яскраві кандидати були Ющенко, Порошенко, Ярош, Савченко. Але вони нічого не зробили і не зроблять. І інші майбутні кумири теж. Розвиток держави роблять маленькі люди, кожен на своєму місці. А влада найкраще, що може зробити, це їм не заважати. Чим розвинутіша країна, тим менше в суспільство, в бізнес втручається влада. А оскільки наша нація-дитя перекладає сподівання з себе на когось, то і розвитку нема.
Якщо хоча б 5-та частина українців зробить те, про що я тут написав, ми виростемо як нація на років 20-30.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
