23 серпня 1943 року – це день, коли у мільйонів людей по всьому світу з’явилась надія. Уродженець села Нова Прилука теперішньої Вінницької області Зельман Ваксман виокремив антибіотик стрептоміцин, який долав туберкульозну паличку. На цей винахід людство чекало понад три тисячі років.
Про це розповідає 24 канал
Історія хвороби
Від сухот потерпали ще в античні часи, а хвороботворну паличку знаходили навіть у кістках єгипетських мумій. У ХІХ столітті недуга більше нагадувала епідемію. Для прикладу, у 1815 році в Англії року кожен четвертий помирав від туберкульозу легень.
У США туберкульоз називали “капітан смерть” і найгірше, що ліків проти цього не було. Людям насамперед рекомендували сухий теплий клімат.
Туберкульоз сприяв внутрішній міграції на захід. Лос-Анджелес, Денвер, Колорадо – усе це були міста, які обіцяли зцілення. От тільки тоді ще не знали, що туберкульоз заразний. І люди, прибувши у так звані “міста здоров’я”, опинялись в оточенні таких же хворих.
Зрозумівши свою помилку, чиновники підняли інформаційну кампанію:
• не плюйте у громадських місцях;
• чхайте та кашляйте в хустинку;
• не цілуйте маленьких дітей.
Лікарні були переповнені, а тому, щоб ізолювати хворих, організовували денні стаціонари на баржах, а в країні розбудували цілу мережу санаторіїв.
Головні ліки – відпочинок на свіжому повітрі. Пацієнтів буквально змушували лежати. У містах теж намагалися частіше бути просто неба. Біля будинків майстрували відкриті веранди, на дахах Брукліна виставляли шезлонги, а підголів’я ліжка виставляли за вікна, аби вночі голова була фактично на вулиці. Але навіть такі засоби не допомагали. За статистикою, половина хворих не жила довше п’яти років.
У період повної безвиході українець Зельман Ваксман розпочав втілювати в реальність свою ідею. Він не був лікарем, натомість закінчив аграрний факультет і вважався одним із найкращих знавців ґрунтів, а точніше мікроорганізмів, що в ньому живуть. Мова йде про актиноміцети.
Актиноміцети виробляють сполуки, здатні стримувати ріст інших мікробів або й навіть знищувати їх.
Пошук ліків проти туберкульозу
У 1932 році на замовлення Асоціації боротьби з туберкульозом уродженець України почав шукати ліки. Щоб знайти той єдиний мікроб, Ваксман разом зі своїми колегами дослідив 10 тисяч різних мікроорганізмів. Аби нічого не пропустити, вивчали різні типи ґрунтів – ті, що розташовані біля конюшень, покриті мохом чи, навпаки, сухим листям. Це була виснажлива й монотонна робота.
Команда Ваксмана намагалась виокремити з обраних організмів активні хімічні компоненти, перевіряла їх на токсичність і зрештою після 11 років пошуків представила стрептоміцин – другий антибіотик у світі, який долав паличку Коха.
Першою пацієнткою стала 21-річна американка із запущеною формою недуги. Лікування тривало кілька місяців. Після цього жінку виписали додому. У санаторіях збирали людей і повідомляли, що вони нарешті можуть повертатись додому. Покинуті заклади перетворювались на готелі чи гірськолижні курорти.
З 1949 року фармацевтична компанія налагодила масове виробництво. Згодом комбінація стрептоміцину й пеніциліну стала ще надійним порятунком від пневмонії.
1952 року ім’я Зельмана Ваксмана стало відоме всьому світові – його нагородили Нобелівською премією. Під час церемонії наголосили, що стрептоміцин уже врятував тисячі життів і що, на відміну від Флемінга, який випадково винайшов пеніцилін, стрептоміцин став результатом довготривалої систематичної роботи.
На отримані від патенту кошти “батько антибіотиків” заснував Інститут мікробіології та допомагав емігрантам із Радянського Союзу облаштуватися у США.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
