Харків’янин 29-річний Сергій Лухін вивчив українську мову та веде нею сторінки в соцмережах. Записує відеоролики для власників собак і публікує на своєму каналі ”Ліричний кінолог”.
Мене вразила заява Путіна про захист російськомовних на сході України. Це ж був лише привід до війни. Його не було б — якби на вулицях спілкувалися українською. Та ніхто про це раніше не думав і нічого не робив для зміни ситуації. Потрібно хоч тепер узятися, — розповідає 29-річний Сергій Лухін. Він народився і живе у Харкові в російськомовній сім’ї. Працює начальником відділення пошуково-рятувальних робіт і кінологом.
— Я закінчував школу 2006-го й українську чув лише під час уроку мови, — продовжує. — Решту занять і заходів проводили російською. Якби не хороша вчителька, то я не знав би української зовсім. А так багато із пройденого досі пам’ятаю. По теперішніх школярах знаю, що української стало більше. Діти спілкуються нею на перервах. Але їхні батьки і старші знайомі й далі користуються російською.
Сергій поступово переходив на українську.
— Змушував себе вживати українські слова, а потім говорити цілі речення, — каже Лухін. — Але спеціально не сідав за підручники і не працював із репетитором. Перейшов одразу до практики — це завжди ефективніше. Багато дав український дубляж фільмів у кінотеатрах. Це було незвично, але допомогло мені українізуватися. Переглядав телепрограми й читав книжки. Найбільше — улюблені детективи Агати Крісті. Розширював свій словниковий запас. Поступово став використовувати його у спілкуванні з друзями.
Потім я пішов працювати до Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту. Там документи вели українською, але розмовляли російською. Мені було важко перемикатися між мовами. Тому з усіма почав говорити українською. Виходить ще не ідеально, бо думаю російською і потім перекладаю.
Почав вести українською свої сторінки в соцмережах — “Фейсбук” та “Інстаграм”. Запустив канал “Ліричний кінолог” на відеосервісі “Ютюб”.
— Щотижня знімаю і публікую ролики про догляд за собаками, — продовжує. — Розповідаю українською. Над першими працював довго. Увесь текст продумував наперед, проговорював. За кілька місяців почав записувати відео без суттєвих підготувань. Це не було важко. Головне перед тим “розім’ятися” — поговорити з кимось українською. Допомагали навички формулювати думки під час переписок в інтернеті.
У правильності деяких термінів доводилося довго розбиратися. Так, обирав між “дресирування” та “дресування”. Знайшов у словниках обидва слова й обома користується.
— Україномовних користувачів менше, — додає Сергій Лухін. — Російською мовою міг би охопити більше й отримувати за перегляди гроші. Але це мене не спиняє. Продовжую знімати відеоролики лише українською.
Вважає, що українізацію слід проводити поступово — без агресії та перегинів. Доки в людини не з’явиться бажання розмовляти українською постійно.
— У магазині я обов’язково стаю в чергу до україномовної касирки. Завжди кажу їй: “Дякую за українську мову”. Це спонукає людину більше розмовляти українською і розвиватися. Буває, починаю зі сторонніми людьми на вулиці спілкуватися українською і дехто з них переходить. Є й такі, що вперто говорять лише російською. Так само в магазинах або кафе. Скандалом я їх не зміню. Постійно кидати в багно обличчям — це не допоможе. Потрібно пояснювати потребу вивчити державну мову. Створити переваги для тих, хто нею користується.
Джерело: Gazeta.ua
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини