Новини

Цікаві факти про запорізьких козаків

06:09 14.10.2018

3818

Напевно, ніхто не сперечатиметься, що козаки – досить цікаве «явище» в українській (і навіть світовій) історії. Скільки є різноманітних згадок про них, і не тільки українських. Однак поряд з їх мужністю, силою, хитрістю та розумом частенько зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж просто вояками. То може й справді запорожці були не такими вже й звичайними?

Ось кілька цікавих фактів про українських лицарів:

Окрім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще одну значну перевагу – кмітливість та хитрість. Практично завжди їм вдавалось непомітно підкрастися до ворога та застати його зненацька. Звичайно це додавало шансів здобути перемогу.

Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидався, а судно раптово піднімалось на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорізьке військо може з’явитись з морських глибин 🙂 Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки – славнозвісні човни козаків, котрі не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога.

Запорізьку Січ по праву називають першим демократичним об’єднанням у світі. Якщо взяти до уваги, що багато людей прийшли сюди через соціальну несправедливість, то це й не дивно. Всі питання, стосовно життя та діяльності козаків вирішувались голосуванням на радах.

Вважається, що у мирний час головною розвагою козаків була пиятика. Звичайно, не обходилось і без цього. Але запорожці також полюбляли і культурний відпочинок: грали на музичних інструментах, співали пісень, танцювали та влаштовували показові бої на втіху собі та іншим. Також було у них багато справ по господарству, адже на Січі жінок не було, то ж доводилося поратися самотужки 🙂

А от у походах пиячити було суворо заборонено. Порушення цього правила прирівнювалось до зради і могло каратись смертю.

Зрозуміло, що сімейне життя козака було складним, якщо взагалі було. Але вони знаходили побратимів на Січі, за яких усе ладні були віддати. Подейкують, що був у них навіть особливий ритуал, під час якого воїни обмінювались власними натільними хрестами. Це означало вірність один одному.

Закони на Січі були досить жорстокими. За крадіжку чи вбивство одного з побратимів, козак не те що платив життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли поховати живцем разом з небіжчиком, або бити кийками, що часто закінчувалось фатально. Так, можна сказати, що це не гуманно, зате дисципліна була відмінна.

Були серед козаків особливі хлопці, яких звали характерниками. Вважалось, що походять вони від древніх язичницьких волхвів, які володіли таємними знаннями, вміли пророкувати майбутнє. Деякі історики притримуються теорії, що після прийняття на Русі християнства їх переслідували князі та греки. Тому волхви-язичники створювали невеликі об’єднання далеко від великих міст – січі. Там вони навчали майбутніх воїнів бойовим мистецтвам, обрядам та звичаям. Про характерників казали, що їх «ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали» і що вони «могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників – на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств»…

Козаки користувались не тільки власними знаннями, а й запозичували бойові прийоми в інших народів. Подейкують, що на Січі жили не лише українці, а й представники близько 20 різних національностей: росіяни, поляки, молдовани, білоруси… Окрім того самі козаки та гетьмани часто подорожували світом, знайомились з культурою та звичаями інших країн.

Запорізьку Січ можна по праву вважати першим політичним формуванням на території України, адже у неї були всі ознаки республіки, вона була незалежною і всі європейські країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини.

Одного прапора для козаків не існувало, однак з 17 століття зайшла мова про головний стяг запорізької держави. На ньому було зображено Архангела Михайла на червоному фоні з одного боку, і білий хрест, золоте сонце, півмісяць і зорі – на іншому. А своєрідним гербом став козак з мушкетом.

Цікаво, що на прапорах козаків часто зображали шестикутну зірку. Однак іудеїв це ніяк не стосувалось. В давнину це був символ магії або емблема окремих родів. Тоді це був досить популярний знак, який означав гармонію.

Що стосується характерної зачіски та вусів українських лицарів, то кажуть, що козаки успадкували їх від язичницьких предків. Традиція голити голову та обличчя передавалася від місцевих племен до Київської Русі і так з часом дійшла і до козаків. Історики кажуть, що у древніх слов’ян немає жодного бога з бородою чи довгим волоссям, а отже такий образ вважався здавна божественним. Хоча існує ще одна легенда, що козаки вважали себе надто грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватись над ними і витягнути за чуба. Загалом, така легенда, як і зачіска, була притаманна не тільки козакам. В древні часи оселедця вистригали єгипетським фараонам, індіанцям з деяких племен, татарам, індійцям, персам, японським самураям… Чи згадайте бодай турецького Джина. Для багатьох народів оселедець символізував «промінь сонця». Різниця між ними і козаками полягала лиш у тому, що запорожці вистригали оселедця на лобі, у той час як інші народи залишали його по центру голови чи на потилиці. А ще козаки казали: «Як на війні загину – мене янгол понесе в небо за чуприну».

Існував у запорожців цікавий звичай. Їхні курені були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий міг зайти туди, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря не було вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше – покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив’язує її до високого стовпа. Як за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у володіння того, хто її знайшов.

Розповідають, що на Хортиці досі росте величезний дуб, оспіваний у козацьких піснях і легендах. В деяких з них розповідається, що запорожці проводили під ним свої обряди, йдучи на бій. Подейкують, що цьому дереву уже 700 років.

Щодо походження слова «козак» також існує багато теорій. Деякі польські дослідники вважали, що воно пішло від ім’я відомого ватажка, котрого звали Козак і котрий майстерно боровся з татарами; або що найменування походить від слова «коза», бо козаки були дуже хитрими і могли пролізти будь-куди. Турецькою «козак» означало «волоцюга», «розбійник». Логічно, що турки дали козакам саме таке прізвисько. Вочевидь, воно прижилось на Україні і з часом зовсім втратило негативне забарвлення.

Подейкують, що козаки дістались і до Америки. Розповідають, що Джон Сміт, один із засновників першого британського поселення на американському континенті, трохи раніше брав участь у католицькій боротьбі проти татар та турків. Під час одного з боїв він потрапив у полон, де пробув аж доки козаки його не врятували. Згодом він гостював на Січі, а звідти повернувся до Англії, куди запросив і запорожців. Якраз у цей час британці вирішили заснувати першу колонію в Америці. Кажуть, Джон Сміт вирушив у подорож, прихопивши із собою кілька козаків, які виявили бажання.