“Точно пам’ятаю, що 24 серпня 1991 року я пас корову… Час від часу в розмові прострибувала якась “незалежність” – Тарас Стадницький

“Точно пам’ятаю, що 24 серпня 1991 року я пас корову. Коли ми з дідом Степаном пригнали її додому, всі були на якомусь піднесенні, час від часу в розмові прострибувала якась “незалежність”. Мені, малому пацану, від цього всього було ні холодно, ні тепло. Ледве живий м’яч ніхто не забирав, палка, якою я стріляв і бився з кропивою, — на місці, значить на мої життєві цінності ця “незалежність” ніяк не впливала…”

Згадудує на своїй сторінці у Facebook український гуморист та актор Тарас Стадницький:

“Пазл складався поволі, з дорослішанням. Коли дізнався, що прадіда Савку розстріляли НКВДисти одразу після того, як прийшли в село в пошуках воїнів УПА. Напередодні упівці дали досить незлецький бій кільком сотням москалів. Ті відійшли, дочекались підкріплення, прийшли — УПА нема. А розстріляти когось треба. Ото й розстріляли місцевих жителів. А хати спалили. І прабабця з сусідками хоронили своїх чоловіків вночі. По двоє-троє в могилах, бо більше не могли викопати, а до світанку треба було впоратись.
Потім були “савєти” зі своїм “розкуркуленням”. Двоє вояків витягували зі стайні свиню і корову, а прадід Іван спостерігав за тим всім з порогу. До нього підійшов старший, смачно затягнувся цигаркою. “Дедуля, а ты куда больше смотришь — на Восток или на Запад?” Від тої відповіді могло залежати багато і для прадіда, і для всієї сім’ї. Він подивився військовому в очі і такий: “Я вже найбільше дивлюся на цвинтар”. Після цих слів прожив, до речі, ще майже 30 років.
Десь всередині 90-х влітку до нас на хутір часто приїжджав двоюрідний брат баби Парані, вуйко Йосип з Воркути. Виявилось, його туди заслали, бо в молодості він “бавився в політику”. Добре пам’ятаю, як він розказував, що якогось дня вони там, в Сибіру, одягнули вишиванки, вилізли на бараки і співали українських пісень. “І що, вам за то нічого не зробили?” — нажахано спитав хтось із дорослих. “А що вони нам могли зробити — ми і так вже в Сибіру”, — відповідав вуйко Йосип.
Майже в кожній родині були такі історії. Хоча помалу їх сенс і значення почали тікати з пам’яті, забуватися…
Але вже ось 5 років вони знову довкола.
Дзвоню другу, колишньому КВНщику з Івано-Франківська: “Іване, а де у Франику можна переночувати?” А він: “Чоловіче, вибачай, не можу говорити — я в Пісках”.
З Днем Незалежності нас, товариство!”

Алла Гунченко для Україна Неймовірна

Редакція може не поділяти думку авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини