Військові аналітики продовжують говорити, що Росія нарощує свої військові підрозділи біля кордонів України, як у Росії, так і в Білорусі, готуючись до відкритого військового конфлікту з Києвом. Глава МЗС РФ Сергій Лавров та інші високопоставлені російські чиновники заявляють про «режим Зеленського», а іноземні розвідки стверджують, що Кремль готує в Україні зміну влади та передачу її підконтрольній Москві фігурі.
На цьому тлі члени НАТО переводять свої сили в режим готовності та спрямовують додаткові сили (кораблі та винищувачі) до Східної Європи, а США готують евакуацію дипломатів з України, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
Серед членів НАТО при цьому немає згоди щодо того, чи варто постачати Україні зброю та відкрито підтримувати її у конфлікті з Росією, якщо він таки станеться. Глава Міноборони Німеччини нещодавно заявила, що в нинішній ситуації постачання зброї Україні «недоцільне», і заблокувала передачу Україні німецької зброї, раніше купленої іншими країнами. Велика Британія та кілька інших країн ЄС, у свою чергу, заявили про готовність надати Україні для оборони від агресії Росії не лише летальну зброю, а й інші види допомоги.
Міністр оборони та віцепрем’єр Латвії Артіс Пабрікс в інтерв’ю телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», розповів, що його країна найближчим часом відправить в Україну індивідуальне екіпірування для солдатів латвійського виробництва, сухі пайки, а також американські переносні зенітно-ракетні комплекси «Стінгер», які були на озброєнні у латвійської армії. За його словами, «ми отримали дозвіл від Вашингтона і надсилатимемо «Стінгери» в Україну».
Пабрікс окремо наголосив, що зараз у латвійському суспільстві немає розбіжностей щодо того, чи варто допомагати Україні та її народу у конфлікті з Росією, навпаки, суспільство буквально вимагає: «Допомагайте українцям, щоб вони могли жити так, як вони хочуть».
Пабрікс вважає, що це пов’язано з тим, що жителі Латвії «ще пам’ятають окупацію Радянського Союзу, 1940 рік, Сибір, табори та зроблять усе, щоб це не повторилося ні з нами, ні з іншими». Він також висловив сподівання, що «пацифістська» позиція Німеччини у конфлікті з Україною у майбутньому зміниться.
– Підготовка до відкритого воєнного конфлікту на кордоні з Україною не вщухає. Ви днями заявили про те, що готові передати Україні якусь зброю, летальну чи нелетальну. Чи готові розкрити нам інформацію, про що йдеться, про яку зброю?
– Ми дуже схвильовані тим, що відбувається біля кордонів України. І ми вважаємо, що Україна, український народ мають усі права себе захищати, щоб люди і держава могли себе захищати. І вони мають бути для цього обмундировані. І, виходячи з цього, ми пропонуємо Україні не лише гуманітарну допомогу.
Я маю сказати, що досі ми надіслали в Україну понад 50 тонн гуманітарної допомоги, а також багато інших речей. Але найближчими тижнями ми відправимо ще три типи речей для української армії. Перше – це індивідуальне екіпірування латвійського виробництва для солдатів. Друге – це солдатська їжа латвійського виробництва, сухпайок. І третє: ми пропонуємо українській армії «Стінгери» (переносні зенітно-ракетні комплекси, ПЗРК – ред.).
– І на «Стінгери» дозвіл від США ви отримали? (Деякі країни під час продажу летальної зброї обмежують її передачу третій стороні – ред.) Жодних питань із цим не виникає?
– Ми отримали дозвіл від Вашингтона, звісно. Виробництво американське, ми маємо, згідно з законом, запитувати дозвіл, ми цей дозвіл отримали і надсилатимемо «Стінгери» в Україну.
– Допомога, про яку ви кажете – постачання сухпайків та амуніції, а також «Стінгерів», – це яка допомога? Це безкоштовна допомога чи продаж за низькими цінами, чи це кредит, чи як?
– Ми платимо за це, це наші гроші.
– Скільки це обходиться вашому бюджету?
– Я не можу, я не хочу, скажемо так, конкретно говорити, але це мільйони.
– Чи не буде з цього приводу ваше суспільство протестувати?
– Не буде.
– Німеччина так і не дала дозволу Естонії на відправку в Україну 122-міліметрових, якщо я не помиляюся, гаубиць. Чи ви розумієте позицію Німеччини, чому так відбувається?
– Скажімо так, я розумію, чому вони мають таку позицію, але я цю позицію не схвалюю. Вважаю, що це дуже неправильна позиція. Ми історично розуміємо, чому німці якось теоретично говорять весь час про мир, але практично така позиція якраз допомагає агресору. Тому що тут ситуація така, якщо говорити з іронією: я йду вулицею вночі, і одна людина б’є іншу людину, а я потім говорю: «Знаєш, коли вона тебе поб’є, я за свої гроші і викличу швидку допомогу».
Я не думаю, що це є правильна позиція. Я все-таки вважаю, що європейські держави, бачачи це агресивне ставлення нинішнього російського уряду, все-таки повинні Україні допомагати теж зі зброєю, з екіпіруванням. І я все-таки сподіваюся, що одного дня німецька позиція зміниться.
– А чому вона зараз така? Ви кажете, що це розумієте. Розкажіть нам будь ласка.
– Я думаю, що насамперед німецький народ та суспільство набули пацифістських переконань після Другої світової війни. Також я думаю, що німці мають дуже великі економічні зв’язки з Росією: «Північний потік-2», тобто газ, інші речі. Ми знаємо, що деякі німецькі компанії все-таки насамперед думають про бізнес і лише потім про стратегічне становище Німеччини та Європейського союзу, нашого континенту.
І я думаю, що вже є деякі покоління, які виросли в Німеччині, які просто думають, що коханням та добрими словами вони можуть вплинути на агресора. Але вони помиляються.
– Тобто у випадку Німеччини це: пацифізм після Другої світової війни, бізнес-відносини, зокрема, газ, і не дуже доросла позиція?
– Так. Але ви знаєте, чому динозаври вимерли? Тому що вони не могли змінитись із часом. Ситуація змінюється, а ми залишаємо себе в тій же позиції. Я думаю, що зараз ситуація дуже змінилася взагалі у світі, світова ситуація змінилася. А, на жаль, позиція німецького уряду та суспільства ще не змінилася. І ми бачимо це у критичних заявах чи аналізі хороших німецьких експертів, наприклад, у словах Ульріке Франк. Я стовідсотково підтримую те, що вона говорить: а вона говорить і пише, що німецьке суспільство та уряд взагалі не розуміють більше такого слова, як «стримування». Що це не рівнозначно війні та чомусь поганому. Цього не розуміє, що Бундесвер, що армія.
– А ваше латвійське суспільство розуміє необхідність стримування агресора? Тому що це насправді не тільки в Німеччині є така точка зору. Такі ж голоси звучать і в Сполучених Штатах, наприклад: «Навіщо ми допомагатимемо якійсь Україні, якщо багато американців її не можуть навіть на карті знайти?».
– Ви знаєте, пацифісти бувають у всіх суспільствах. Є, звичайно, різні принципи, тому ми і є демократичним суспільством. Звичайно, у Латвії теж є маленька частина таких людей, які думають, що ми можемо вплинути на агресора якраз добрими словами. Але, в принципі, наше суспільство здебільшого просто почувається дуже солідарним з українським народом. Це не означає, що ми схвалюємо все, що робить українська держава чи уряд, чи окремі партії. У кожному уряді чи державі є свої проблеми. У Латвії теж не всі задоволені мною як міністром чи урядом. Але латвійське суспільство каже нам: «Допомагайте українцям, допомагайте українському народу, щоб вони могли жити так, як вони хочуть: добре чи погано, але так, як вони хочуть». Тому що наше суспільство ще пам’ятає окупацію Радянського Союзу, 1940 рік, Сибір, табори тощо. І вони зроблять усе, щоби це не повторилося ні з нами, ні з іншими.
І я пам’ятаю, що у 2014 році, коли російські війська анексували Крим і увійшли до Донбасу та Луганська, я у своєму маленькому селі на вулиці зустрічався з бабусею. І вона каже: «Пане Пабріксе, я не можу спокійно спати, тому що я вже зараз бачу у своїх снах у бухті Риги російські військові кораблі. Я цього не хочу, зробіть усе, щоб цього з нами не сталося».
– І не статися це може, якщо зупинити війну в Україні?
– Так, ми зараз бачимо, що нинішній діалог чи ультиматум, в принципі, трішки схожий на 1938 рік: Мюнхен, Чемберлен тощо.
– Дуже багато паралелей із Мюнхеном зараз проводиться.
– Так, і ми не можемо з цим погодитись.
– Для того, щоб, як ви сказали, «російські кораблі не опинилися в бухті», чи взагалі обговорюється в Латвії питання про можливість нападу Росії? Як у концепції? Ви знаєте, хоче Путін? Наприклад, відновити Радянський Союз тощо?
– Ми не відкидаємо такої можливості, і так думаємо не лише ми. Ми бачимо, як про це думають зараз у Швеції – щодо Готланду, у тій же Фінляндії.
Я думаю, що ультиматум, який Кремль надіслав Заходу кілька тижнів, місяців тому, в принципі, неприйнятний не лише для нас. Він неприйнятний також для країн, що не входять до НАТО, таких, як Швеція та Фінляндія. Тому що якщо ви подивитеся новорічне звернення президента і прем’єра Фінляндії, які кажуть: «Якщо ми захочемо, ми самі вирішуватимемо, чи вступати до таких організацій, як НАТО, чи ні. І ми ні в кого іншого не питатимемо дозволу. Бо як ми можемо далі жити, якщо нам завжди треба телефонувати до Москви і питати дозволу? Як нам дихати у своїй державі, куди йти чи як вирішувати проблеми?».
Виходячи з цього, звичайно, ми зараз дивимося на Україну, на російські війська в Україні, біля українського кордону, Білорусі. І, звичайно, ми не відкидаємо можливості, що в один день, якщо впаде Україна, то може бути ускладнення і на нашому кордоні. Ми цього не виключаємо. Але ми не бачимо можливості, скажімо так, війни найближчим часом, бо для цього немає підстав. І, звичайно, ми не можемо бути агресором для Росії, ми – маленька держава, хочемо дружно жити з Росією. Ми хочемо торгувати з Росією, ми не маємо нічого проти Росії, просто дозволяйте нам жити так, як ми хочемо.
– Ви ж не готові за всієї вашої підтримки України відправляти туди людей, військових я маю на увазі, так?
– Ні, ми нині до цього не готові. Тому що є і практичні основи, і геополітичні. Все ж таки Україна не є членом НАТО. І ми не маємо таких договорів з Україною, як у нас, наприклад, є з Естонією, Литвою – з нашими сусідами, – у яких сказано, що вони завжди нам допомагатимуть. Тим більше ми не є великою державою, щоб ми могли надіслати якісь військові сили на допомогу. Україна нас про це теж не питала, між іншим. І такі рішення, звісно, ми теж не можемо і не хотіли б ухвалювати автономно без дискусії в НАТО. Тому що ми є членами НАТО. І в НАТО зараз не точиться дискусія про те, щоб відправити військові сили в Україну сьогодні.
– Чи прораховуєте ви, як вам як державі може відповісти Росія за постачання зброї в Україну? Ми пам’ятаємо конфлікт Росії з Туреччиною щодо постачання Україні дронів «Байрактар». Потім, на мою думку, турецькі мандарини припали не до смаку російським споживачам. Мене свого часу вразила історія з болгарським підприємцем Гебревим, який продавав зброю Україні, у результаті в Чехії був підірваний його склад, загинули люди. Ви боїтеся, чи прораховуєте можливість будь-якої відповіді з боку Росії?
– Ми ж Росію не питаємо, куди вони свої війська відправляють і своє військове обладнання. Ми – вільна держава, ми робимо те, що хочемо зі своїм обладнанням та своїми грошима. І ми не питаємо, куди відправляють російські війська чи промисловість свою допомогу. Тобто ми маємо на це своє право. Якщо Росії це не подобається – то так, нам вони можуть, скажімо, щось зробити. Але ми цього не боїмося. Ми готові обстоювати свою позицію незалежної держави.
– А що це може бути? Наприклад, у торговельних відносинах?
– Ми в цій ситуації не так багато думаємо, бо наша головна позиція в тому, що ми допомагаємо українському народу та українській державі. Це найголовніше.
– Чи маєте ви намір евакуювати посольство та членів сімей дипломатів з України? Зараз і Вашингтон уже заявив, що може почати вивозити, і Велика Британія.
– У нас поки що таких планів немає.
– Все у штатному режимі працює?
– Так.
– Мені цікава ваша думка як досвідченого політика, у минулому міністра закордонних справ, дипломата, як ви зараз оцінюєте роль Британії в регіоні Східної Європи? Вона ж змінюється.
– Дуже добре питання. Минулого тижня якраз міністр оборони Великої Британії приїхав у гості, повечеряв і відлетів назад із Риги. У нас дуже хороша співпраця, військова співпраця з Британією не лише в організації НАТО, а й у Балтійському регіоні, у Балтійському морі. І, в принципі, міністр оборони Великої Британії заявив, що якщо буде потрібна допомога балтійським державам, то вони завжди готові цю допомогу нам надати, не тільки в структурах НАТО, а й обопільно, тобто білатерально [двосторонньо]. Я думаю, що Великій Британії дуже важливо зараз показати себе активнішою, тому що вона пішла з Європейського союзу, про що я жалкую, бо нам завжди було приємно чути британський голос у Брюсселі. Але якщо вони пішли з Європейського союзу, це не означає, що змінилася позиція Великої Британії в НАТО. Отже, у нас дуже хороші відносини, хороші торговельні відносини, і, в принципі, ми один одного дуже добре розуміємо.
– Безумовно, я не маю такого досвіду, як у вас, тому хочеться ваші думки з цього приводу почути. Мені здалося, що Велика Британія зараз хоче відновити своє царювання в морях, всю свою силу таку, і це демонструє. Ні?
– Я не думаю, що вони хочуть іти назад, звідки вони прийшли. Більше не буде імперій, де сонце не заходить. Але я думаю, у британців якраз немає тих психологічних проблем, які, наприклад, вибачаюсь за неполіткоректність, показуються в Берліні, Німеччині. Вони не бояться говорити про те, що вони можуть використовувати військову силу, вони не бояться говорити, що вони думають. Тож я думаю, що я дуже добре розумію британську позицію. І, в принципі, між двома війнами ХХ століття у Латвії головним партнером завжди була Велика Британія, Лондон. Ні, з Німеччиною у нас не було тоді добрих відносин. А ось якраз із Великою Британією все було дуже добре.
– Ваш прогноз: війна буде чи ні? Велике масштабне вторгнення?
– Це також питання дефініцій. Я думаю, що є велика проблема взагалі для російського суспільства, бо вони вже не одержують об’єктивної інформації. Хто взагалі зацікавлений у західному світі у якомусь конфлікті з Росією? У принципі, ніхто. А ось для влади Росії, для такої авторитарної держави їм увесь час треба розжарювати цю ситуацію, щоб якось підтвердити необхідність існування режиму в Росії. Але якби я був у позиції Кремля сьогодні, я дивився б на Захід і казав: «Знаєте, ви весь час кажете: війна-війна-війна, а війни не буде. Тому я просто зроблю аншлюс Донбасу та Луганська. А я це можу зробити без війни. Тобто вони, як завжди, як у 1939 році.
– Аншлюс, ви маєте на увазі «приєднання», як було з Кримом?
– Так. «Я введу війська Росії, ніхто чинити опір не буде, тому що я все одно вже контролюю ці регіони. Але я тоді вдома вважатимусь, що вже виграв половину війни. А що Захід мені зробить? Ну нічого серйозного». Я думаю, західні держави мають також проєктувати, як реагувати на таку ситуацію. Бо, з одного боку, ніби війни немає. Але, з іншого боку, офіційно вводяться війська на легальну українську територію. Тобто, я думаю, що таку провокацію і таке ставлення ми не можемо виключити. І це, звичайно, буде ще одним кроком до подальшої агресії.
Я думаю, що Росія не може схвалювати те, що Україна таки зі своїми реформами йде у бік Європи, що українці теж хочуть жити, як решта європейських держав. Для Москви це неприйнятно.
– Як вам здається, як умовний Захід може зупинити нинішній конфлікт, нинішнє загострення?
– Ми не повинні моргати, ми маємо показати, що ми не хочемо війни, що війна – це дуже погано. Але, з іншого боку, ми повинні сказати: «Якщо ви підете ще на один крок далі, то будуть дуже великі, скажімо, санкції проти вас, ви не зможете це пережити». Якщо Росія почне війну з Україною, то, між іншим, це може дуже негативно вплинути на сам режим у Москві. Це може бути кінець нинішнього уряду у самій Росії.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
