Никифор Дровняк – український митець, один з найвидатніших художників-примітивістів. Але таке визнання прийшло не відразу. Спочатку з його робіт сміялися. Лише згодом картини помандрували кращими галереями світу: Париж, Нью-Йорк, Лондон. На його банківському рахунку лежала кругленька сума, але попри це, прогулюючись парком, він легко міг підійти до перехожого і попросити милостиню.
Про це розповідає 24 канал
Позашлюбний син покоївки
Никифор ніяк не міг звикнути до свого багатства і статусу одного з найвидатніших художників-примітивістів. Позашлюбний син покоївки, вічний бідняк, обтяжений хворобами, свої звички зберіг до кінця життя.
Від мами, лемкині Євдокії Дровняк, він успадкував ваду вимови — язик приріс до піднебіння, тож практично неможливо було зрозуміти ані його польську, ані українську мову. Це тільки загострювало знущання та насмішки. Мама померла рано, про батька нічого невідомо, тож наглядали за сиротою хіба лемківські родини.
Перший убогий пензель
Малювання стало чи не єдиним способом виражати свої думки та емоції. На якісні фарби, звичайно, грошей не було. Купував найдешевшу акварель та ще й добряче її розводив, аби вистачило надовше. А щоб розбавити відтінок на пензлику, слинив його язиком. Свій перший пензель виготовив із щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював на тому, що міг роздобути: шматках картону, обкладинках зошитів, пакувальному папері чи навіть коробках від цигарок.
Це один із небагатьох випадків в історії мистецтва, коли картини настільки визнаного художника створювались такими убогими засобами. Щодня з-під його пензля з’являлось десь по три роботи, а оскільки нічим іншим не займався, то за життя назбиралось 50–60 тисяч картин.
Від знущань до визнання – один крок
Місцеві жителі на свого дивака уваги не звертали. Подаровані ним картини в кращому випадку закидали на горище, а то й взагалі розпалювали ними печі. Никифор розраховував переважно на туристів. Так могло б тривати вічно, але доля підготувала сюрприз. Якось перед Дровняком зупинився львівський художник Роман Турин. Саме він у, здавалося б, дитячих малюнках розпізнав шедеври наївного живопису і першим почав їх колекціонувати.
Він домагається, аби картини лемка, який навіть не знав свого прізвища, практично не вмів писати, читати й заледве говорив, опиняються на виставці у Парижі. Це був 1932 рік і про Никифора нарешті почали говорити в мистецьких колах.
Операція Вісла: тричі виселяли, тричі повертався
Але далі йде війна і його ім’я знову губиться. Більше того, ми мали б усі шанси забути про нього, як про українського художника. У 1947 році відбувається операція Вісла – лемків вивозять подалі від українського кордону. Його теж. Куди саме — художник так ніколи й не сказав, але на картинах з’явилися пляжі, порти та море — вочевидь, Балтійське. Никифор здолає понад 700 кілометрів і таки повернеться до свого рідного міста Криниця (місто у південній Польщі, у Бескидах). До того ж пішки. І так тричі. Зрештою чиновники махнули рукою і більше не чіпали художника.
Справжнє ім’я та українське походження
У 1962 році, коли про Никифора знову говорив увесь світ, йому потрібна була віза для поїздки в Болгарію. Але як їхати, якщо у нього жодних документів, навіть свідоцтва про народження немає. Йому видали паспорт з ім’ям Никифор Криніцкі. Так би й увійшов в історію польським художником, але на початку 2000-х спільнота лемків віднайшла в церковній книзі справжнє ім’я митця – Епіфаній Дровняк – і нагадала світу про його лемківське походження.
Популярність
В Україні вперше картини Никифора представили 1965 року у Львові в Будинку архітектора. Роман Турин і став організатором виставки.
Картини художника експонувалися в Італії, Бельгії, Англії, Швейцарії, США, Бразилії, Ізраїлі, Югославії, Чехословаччині, багатьох містах Польщі, але перші чотири виставки зробили Никифора знаменитим і принесли йому світове визнання.
Никифору почали приходити замовлення на картини та ікони. Купити роботу художника було честю для відомих галерей Європи. А щоб познайомитися з художником, до Криниці приїздили багато шанувальників, де також розкуповували його твори.
“Нікого немає поряд з Никифором…”
Від 1960 року Никифором опікувався художник та фотограф із Криниці Мар’ян Влосінський. Він забезпечував Никифору житло, харчування, матеріали і медичну допомогу. Однак хвороба прогресувала.
Через 8 років Никифор поїхав в інше село, де в будинку соцзахисту лікувався від туберекульозу. Хвороба перемагала, злидні і голод молодих років не минули безслідно. Того ж року у жовтні художник помирає. Одну із останніх картин Дровняк підписав “Найсвятіший Никифор”, останній автопортрет – “Нікого немає поряд з Никифором”.
“Вдячність за те, що я є на світі…”
Дослідниця творчості художника Христина Береговська відвідала провідні університети Європи у пошуках матеріалів про Никифора. Їй вдалось відшукати в одній зі старих кав’ярень Криниці бабусь, які були сучасницями Никифора, коли той у 60-их із табличкою та собакою продавав свої картини. Їм тоді було по п’ять років.
З їх слів, Никифор любив тепле (пражене) молоко, тож зрідка приходив до селянок, мам цих бабусь. Никифор малював на штахетах ікони і “дякував” ними, кажучи при цьому: “То тобі за молоко, але ти ту ікону кинь у піч, щоб дим від неї пішов у комин, щоб Бог почув мою молитву і прийняв мою вдячність за те, що я є на світі”,
– розповіла дослідниця.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
