“Сонце Руїни”: 350 років тому Петра Дорошенка обрали гетьманом усієї України

“Сонце Руїни”…Так називають сьогодні славнозвісного гетьмана Петра Дорошенка, який у найскладніші для України часи, наважився взяти і втримати гетьманську булаву. Період “Великої Руїни” був надзвичайно важким для Гетьманщини: українські землі були розділені на дві частини, незалежність від Москви була втрачена, а постійні чвари між різними групами козацької старшини ще більше впливали на занепад держави.

Саме Петро Дорошенко, який взяв булаву 8 червня 1668 року, зробив мужню спробу врятувати останні залишки української державності та на деякий час об’єднати розділені українські землі. Саме ця, чомусь недооцінена, однак, безумовно важлива в українській історії постать, стала справжнім символом боротьби за єдність українського народу.

Його хоробрість, честь та звитяга справді вражають. Однак, чомусь, роль цього гетьмана залишається недооціненою в українській історії. Про це свідчить прислів’я, що вже здавна увійшло у вжиток українців: «Від Богдана до Івана не було гетьмана!». Та чи правда це? Чому ж Дорошенко залишився у тіні, незважаючи на те, що зробив справді багато для становлення української державності? Та спершу трохи історії…

Петро Дорошенко народився у 1627 році в Чигирині в козацькій родині. Коли йому було 20 років, він став козаком гетьманської сотні. Історики зазначають, що він мав хорошу освіту: добре орієнтувався в історії, знав польську та латинську мови, а також – чудово закінчив дипломатичну школу Богдана Хмельницького.

З 1649 року був писаром Чигиринського полку, а у 1657 році був призначений Хмельницьким як полковник прилуцький.

Коли загинув Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко висловив підтримку Іванові Виговському, який всіляко заперечував будь-яке об`єднання та спільні дії Гетьманщини з Москвою.

Смерть Богдана Хмельницького стала початком одного із найтрагічніших періодів в історії Гетьманства – Великої Руїни. Під кінець 1660 року, Україна розділилась на дві частини, що ворогували між собою. Одна підтримувала Москву, інша ж була на боці Варшави. Єдність Гетьманщини була втрачена…

Тож вже у 1660 році Петро Дорошенко разом з іншими старшинами посприяв скасуванню деяких невигідних для України статей Переяславської угоди. Згодом, цього ж року, він був одним із тих, хто підписав Слободищівський трактат, який передбачав вихід України зі складу Росії та її приєднання до Польщі.

За часів правління гетьмана Павла Тетері, Дорошенко був генеральним осавулом, а згодом – полковником Черкаського полку. Але вже після того, як у 1665 році Тетеря зрікся гетьманської булави, Петро Дорошенко став тимчасовим гетьманом Правобережної України. Вже на початку січня 1666 року, Дорошенко офіційно отримав булаву.

Після цього новообраний гетьман Правобережної України розпочав наполегливу боротьбу за возз’єднання України. Однак у той час, як Дорошенко вів активну боротьбу за булаву та займався внутрішнім відродженням на Правобережній Україні, на Лівобережжі відбулась дуже важлива подія: на “Чорній раді” гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Брюховецького. Саме він відзначився відвертою промосковською політикою завдяки своїм ганебним “Московським статтям”, що були підписані у 1665 році і означали фактичну залежність України від ворожої Росії.

Така антиукраїнська політика зовсім не влаштовувала козаків, і вже згодом, в той час коли Дорошенко розпочав свій наступ на Лівобережжя, козаки вбили Брюховецького. 8 червня 1668 року Петро Дорошенко був проголошений гетьманом усієї України.

Петро Дорошенко таки зміг об’єднати “всі українські землі по обидва боки Дніпра”. Перш за все, гетьман підписав союз з Туреччиною. Це було зумовлено тим, що Туреччина не претендувала на українські землі, однак вимагала надання військової допомоги з боку запорожців у разі потреби. Ще тоді, гетьман не розумів, що це обернеться для нього поразкою…

Окрім цього, Петро Дорошенко був дійсно чуйним гетьманом: часто скликав генеральні козацькі ради, поважав думку рядового козацтва та вів активну політику спрямовану на уникнення замахів та бунтів. Разом із цим гетьман був злісним і нетерпимим до усіх прихильників Москви.

Та згодом, його злет таки закінчився поразкою. Зовсім не через те, що він був поганим гетьманом, а через те, що його зрадило оточення.

У 1672 року Петро Дорошенко був змушений налагодити стосунки з московським урядом щодо возз’єднання двох частин України під захистом царя. Однак Москва не бачила Дорошенка у ролі гетьмана. На його місце претендував Іван Самойлович.

Величезний удар по Дорошенку завдала й Туреччина, яка не дотрималась раніше узгоджених домовленостей. Невдовзі, турки розпочали масове роззброєння козацтва та знесення укріплень і фортець. Усі союзники та друзі залишили його, а вже у 1676 році російські війська гетьмана Самойловича взяли його рідне місто.

Внаслідок цього Дорошенко зрікся булави та був відвезений до Москви. На щастя, на нього не чекала страта. Москва розчарувалась у Самойловичу, а Петра Дорошенка було призначено воєводою у Вятці. Через 3 роки, гетьман отримав у своє володіння село поблизу Волоколамська під Москвою, де вже у 1698 році відійшов у вічність.

На жаль, йому так і не вдалось досягнути своєї мети – отримати державну самостійність своєї країни. Мабуть, це і стало причиною, чому сучасна історія, практично його не звеличує, та все ж, і не дорікає за союз з Туреччиною, який став для нього фатальною помилкою. Постать Дорошенка важлива, перш за все, через те, що він був одним із тих, хто таки зробив хоробру спробу отримати незалежність від ворожої Москви, відновивши єдність та незалежність України. Наступним після нього, таку спробу зробив гетьман Іван Мазепа. Сталося це аж 30 років по тому.

Анастасія Сорока для Amazing Ukraine

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини