“Сьогодні пройшло вже 3 місяці, як я у російськомовному суспільстві Харкова повністю перейшов на українську мову” –

2133

“Сьогодні пройшло вже 3 місяці як я повністю перейшов у розмові на українську мову у російськомовному суспільстві Харкова(писати та читати українською почав вже давно)…”

Про це на своїй сторінці у facebook розповів харків’янин Ruslan Borovok:

“Як і тотальна більшість моїх знайомих та друзів я виріс, та був оточений все своє життя російською мовою крізь — в родині, дитсадку, школі, ВУЗі, на вулиці. Українську чув лише коли перебував у інших містах України. Тепер, коли я кардинально змінив цю частину свого життя — я постійно отримую запитання від своїх знайомих щодо мотивів, які підштовхнули мене на такий крок. Зазвичай часу не вистачає на пояснення, тому що пояснити мотиви парою речень у короткій розмові досить складно і я відповідаю щось на кшталт: “Я багато пропустив через себе інформації та еволюціонував у свої думках, світогляді та світосприйнятті й дійшов висновків що мені треба розмовляти українською”. Нижче більш розгорнутий лонгрід що до цієї теми (хоча мені не вистачає наснаги більш детально описати все і можливо пост буде не дуже гарно структурований, але сподіваюсь, що основні питання я зможу висвітлити).

ПЕРЕДУМОВИ:

Початок самоідентифікації як українця для мене було розпочато декілька років тому. На весні 2014 року я подорожував на мотоциклі по центральній Азії. Багато днів я їхав по Росії, спілкувався з росіянами крізь на своєму шляху. Дякую байкеру Юрію з Москви, з яким я провів у розмовах цілий вечір в Бухарі. Дякую Рос ТВ яке в Казахстані транслювала сумні події, що відбувалися в Одесі в будинку профспілок 2го травня, та подавала інформацію під таким пекельним соусом, що у чайхані, де я в ту мить знаходився посеред далекобійників, я почав відчувати себе нацистом, пожираючим малюків та снігірєй. Дякую також тим далекобійникам за розмову.

Саме тоді й закралися перші думки про те, що українці та росіяни зовсім різні народи. Після повернення додому я з’ясував що почалася війна — російська агресія та її вторгнення на українські території 2014 року. То був надпотужній внутрішній поштовх що до розплющення очей та переоцінки внутрішніх та життєвих цінностей. Я зрозумів що зовсім нічого не знаю про мотиви сусіднього народу, який називав себе братерським, і так нахабно почав винищувати українців та загарбувати українські землі. Я поступово почав заповнювати ті прогалини багато читаючи українську історію, розбираючись як влаштована сучасна геополітика, як влаштована наша держава та сусідні держави, як і чим наразі живе наш світ, тощо. Було дуже складно навчитись знаходити незалежні та надійні інформаційні ресурси з величезної купи лайна в інеті. За 5 років я пропустив через себе тонни інформації, що призвело до внутрішньої трансформації. Спочатку до мене дійшло що я не росіянин, а українець та я належу до української культури. Російська культура, її носії, російські жарти(Задорнов, Жванецький, Камеді Клаб), російські пісні(Кобзон, Тімоті та інші), російська система цінностей та поглядів на життя стали для мене чужими. Під час перебування за кордоном я часто стикався з нахабною поведінкою росіян, бачив як вони не дуже гарно виділяються із натовпу, бачив не дуже гарне ставлення до них з боку місцевих народів(до речі, я не русофоб якщо). Як результат я почав розмовляти українською зі своєю дружиною крізь за кордоном, щоб відокремити себе від відторгаємої душею культури та ідентифікувати себе саме українцем — бути руським вже тоді зовсім не хотілося. Після повернення додому — до рідного Харкова я знову переходив на російську та відчував внутрішній конфлікт, начебто я підтримую подвійні стандарти — за кордоном розмовляю українською, а вдома російською.

ВИНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ:

Далі було більше. Купа інформації пов’язаною з історією України та її аналіз змінили мій світогляд та зображення світу який я бачу зараз(до речі, моя картинка відрізняється від того що бачить більшість моїх знайомих). Я почав задавати собі питання, а в чому полягає причина того, що я живучи у вільній та незалежній Україні спілкуюся російською. Мої пращури на Харківщині та Слобожанщині розмовляли українською, у середині 20-го століття у Харкові була купа надписів українською на вулицях, навіть були харківські студенти яких було страчено совєтскою власт’ю за бажання складати іспити українською в харківському ВУЗі в середині 20-го століття. Так куди ж поділися україномовні харків’яни? Висновки яких я дійшов вразили мене. Українська культура та нація всяко знищується московією протягом останніх трьох-чотирьох століть. Разом з тим століттями спрямовано знищується й українська мова. Мільйони українців загинули від рук московії за те що вони були українцям та розмовляли українською. Спочатку козаків депортували в різні куточки московіїї, замість них заселяли українські землі народами з території сучасної Росії. Потім було дуже багато різних утисків української культури, переслідування та знищення українців з боку Російської імперії. Далі окупація Харкова більшовиками починаючи з 1917 року. Совєтскій союз продовжував заселяти Харків росіянами та всяко винищувати українську культуру на Слобожанщині.

ДОБИВАННЯ УКРАЇНЦІВ:

У 30-х роках 20-го століття все українське зазнало одного з найпотужніших ударів від московитів — геноцид українського народу. То був штучно створений голодомор, метою якого було зламати остаточно вільний дух українців, розчинити нас як безлике стадо в тюрмі народів, та повністю стерти генетичну пам’ять у нас. Результат того геноциду — мільйони загиблих українців та десятки мільйонів ненароджених українців. Моя бабуся мені розповідала дуже багато про ті буремні часи і як вона, бувши маленькою дівчинкою, виживала під час того голодомору у селі Таранівка — Зміївський район Харківщини. Вона варила шкіряний пасок по декілька разів, та пила навар з нього, їла кульбабу в садочку та інші трави, їла кору з дерев, випрошувала лушпайки з картоплі в інших селян, не їла по багато днів поспіль, жила на вулиці із родиною, коли совєтская власть конфіскувала абсолютно все майно та виставила її мати з багатьма дітьми на вулицю, попередньо відібравши абсолютно все. Ще бабуся розповідала як вона тоді у віці 6-7 років втекла від зневіреної матері та жила тиждень без їжі ховаючись по хащах та садочках, коли мати не знаходячи в собі сил дивитися на те як їхні діти пухнуть та помирають від голоду, почала божеволіти від материнського горя, повела мою бабцю до колодязя щоб там втопити дитя та захистити таким чином її від страждань, згадувала розповіді інших про канібалізм та інші жахіття того геноциду з боку московії. Потім совєтская власть вирішила заселяти знищені українські села росіянами. Тих привозили з Уралу, Байкалу та інших найвіддаленіших куточків Росії та заселяли спустошені села України. Переселенці знаходили трупи померлих від голоду українців в хатах, виносили їх, але позбутися запахів смерті не могли ще дуже довго в тих хатах. Потім була ще друга світова війна, під час якої совєтскіє маршали на кшталт Жукова використовували залишки недобитих голодомором українців як гарматне м’ясо проти німців. Тупі накази совєтского військового керівництва призводили до даремної та невиправданої загибелі мільйонів Українців у Дніпрі, та у боях за Харків — особливо мене вражали розповіді бабусі про запеклі бої з німцями в Таранівці та в Соколово.

НАСЛІДКИ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ РУСИФІКАЦІЇ:

Усі здатні мати свою власну думку, незгодні з совєтскім режимом та здатні критично мислити — були знищені, декому пощастило і вони змогли вирватися з тієї тюрми народів та емігрували до інших країн. Років 10 тому, вивчаючи своє геніологічне дерево я з’ясував що багато моїх родичів тепер розкидані крізь по світу — в Канаді, Австралії, США, Ізраїлі, Німеччині. З деякими з ними я навіть почав спілкуватися, але то вже інша історія. Як наслідок — українській генофонд отримав руйнівних ударів. Переважна кількість сучасних українців є пращурами дуже бідного генофонду, тому що в результаті совєтскіх геноцидів в Україні залишилися жити люди — які йшли на все щоб вижити, нехтували культурними принципами та відмовилися класти своє життя за свою незалежність, адаптувалися та погодилися бути частиною колонії, погодилися бути частиною того рабського устрою. Ми з вами носимо гени знищенної нації, яку було штучно перетворено на малоросів та ресурс сусідньої імперії. І ми з вами з власної волі продовжуємо поклонятися культурі імперії-загарбника, ми живемо продовжуємо жити не замислюючись, ми продовжуємо використовувати все те, що силоміць було нам насаджено, хоча принаймні останні тридцять років ми всі маємо змогу повернути все що у нас забрали тоді. Але всі живуть по інерції, через те, що мама с татом такими народили. А народили вони нас російськомовними. І мало хто з нас задає собі питання — а чому я живучі в Україні розмовляю мовою країни, яка століттями вбиває мій народ? Чому переважно крізь у світі в інших країнах розмовляють на своїх рідних мовах?

ВІЙНА МОСКОВІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ:

Чому триває війна московії проти України вже декілька століть і коли вона скінчиться? По суті це війна за спадщину Русі. Я навмисно не пишу Київська Русь — бо то є давня вигадка московитів. Насправді існує одна єдина Русь — з центром в Києві. І коли в Києві було вже десятки та сотні православних церков, коли новгородці їздили на базар і казали що їдуть на базар на Русь(тобто в Київ) на місті Москви тоді квакали лише жаби. Метою цієї війни є розповсюдження вигаданого століттями Руський миру. Руський мир — це паразит який розповсюджується крізь. Це гібридна війна, що триває століттями. Культурна окупація — один з найголовніших інструментів в цій війні. Війна відбувається за історію та спадок нашої Русі. Московія почала підміняти свою історію та приховувати своє татаро-монгольське походження ще сотні років тому. Протягом своєї історії московити захопили багато інших народів, які треба було якось утримувати в рамках імперії. Фундамент ментальності наших сусідів є захоплюй та підкоряй. Стертя національної пам’яті та самоідентифікації — найкращий шлях для перетворення захоплених територій та народів у провінції зі слухняними ресурсами. Захопленими та штучно асимільованими народами простіше керувати якщо у них всіх є спільна історія та віра, коли вони однакові(совєтскій союз не нагадує?). Московія отримала православну віру, але не загальну історію як то мала Україна, що веде свою історію від Русі. Ця війна має мету підмінити історію, та присвоїти історичну спадщину Русі. Московитам не потрібні українці — їм потрібна наша історія, наші землі та ресурси(природні та людські). Малороси — насильно русифіковані українці, які створені з єдиною метою — прислужувати московитам. Культурна окупація та пропаганда сотні років поспіль робила з нас слухняних рабів. Ця війна буде тривати доки в Україні будуть залишатися “свої” російськомовні люди, яких московія буде захищати.

“КАКАЯ РАЗНІЦА НА КАКОМ ЯЗИКЄ ГАВАРІТЬ, ГЛАВНОЄ ЧТО Я УКРАІНЕЦ В ГАЛАВЄ”:

Я більшість життя так думав. Але точно не зараз і вже ніколи! Для мене це набуло зовсім іншого значення та сенсу.

Я ПЕРЕЙШОВ НА УКРАЇНСЬКУ ТОМУ ЩО:

– я вирішив повернути те, що забрала московія у моїх пращурів
– тому що я ідентифікував себе українцем, а МОВА — це базовий елемент української ідентичності
– тому що я збагнув, що я та мої батьки були жертвою пропаганди
– тому що я обираю демократичний вектор розвитку України замість, тоталітарного євразійського квазітоталітаризму
– тому що я хочу щоб війну московії проти України було закінчено раз і назавжди, щоб мої діти та пращури не помирали на цій війні і щоб Україна вийшла переможцем з цього протистояння
– тому що я вірю що будь яку демократію треба захищати ціною свого життя. Віра, армія і мова — для мене не пусті слова, а щит для захисту вільного українського суспільства.
– тому що я не чекаю поки хтось замість мене почне змінювати мою країну.

ПЕРЕВАГИ ПЕРЕХОДУ НА УКРАЇНСЬКУ:

– ваш мозок постійно тренується під час використання будь якої мови, яку ви не використовували до цього. Таким чином ви можете підтримувати продуктивність роботи вашого мозку.
– ви стаєте сильнішими коли кидаєте собі нові челенджі. Ви бачите як можете досягти будь чого що ви бажаєте в житті. Таким чином ваша впевненість зростає.
– вас перестає парити відчуття того що ви у переважній меншості(це працює щодо Харкова принаймні, де оточення в абсолютній переважній більшості є російськомовним)
– ваш світогляд змінюється разом з вивчанням української мови, ви починаєте відчувати себе вільною людиною.

ПОДЯКИ:

– Дякую Валерій Ананьєв за дуже мотиваційні відео, подивившись яке я остаточно прийняв це рішення та почав діяти!

– Особлива подяка моїй дружині – Fersovich Nina, яка всяко мене підтримує в цій справі та спілкується зі мною в побуті українською, даючи мені нагоду виправляти мої помилки та вчити мову краще.

СТАТИСТИКА:

– За моїми приблизними підрахунками, одна людина з 500 – 700 моїх знайомих з мого оточення у Харкові наразі спілкується українською. Тобто, відсоток можливості поспілкуватися українською у Харкові наразі для мене складає 0,1 – 0,2% – тобто я начебто представник української діаспори тут

– при замовленні товарів телефоном я почав отримувати багато запитань, а звідкіля я — щоб переконатися чи я є із Харкова.
– після введення в дію закону про Мову, деякі касири в магазинах з наголосом та натягнуто відповідають мені “приходьте ще”

Багато чого ще хотів написати, але нема часу та наснаги. Всім хто дочитав — дякую. І приєднуйтеся до української діаспори у Харкові”

ПРО ОДНУ З НАЙБІЛЬШИХ ЗМІН В МОЄМУ ЖИТТІ:Сьогодні пройшло вже 3 місяці як я повністю перейшов у розмові на українську…

Gepostet von Ruslan Borovok am Mittwoch, 14. August 2019

Алла Гунченко для Україна Неймовірна

Редакція може не поділяти думку авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій