Ранок на Донбасі, стара сільська хата з низькою стелею і маленькими вікнами, яка, мабуть, ще бачила німців у Другу Світову. За парканом у сусідів мукає корова і квохчуть кури, сонце кидає на подвір’я зайчики між зеленого листя, чутно недалекі черги з автомата. Чорнявий кароокий чоловік наспівує під ніс пісеньку італійською та дістає з пластикового відерця на столі сало в приправах. Відрізає шматочок і кладе до рота.
– Khlib and salo, – каже він. – I like salo.
Чоловіка звуть Джузеппе Доніні, він італієць з Болоньї. І він – людина війни. Працював військовим інструктором у Мексиці, де отримував 10 тисяч доларів на місяць, охороняв бізнесменів у таких небезпечних країнах, як Бірма, Ангола, Судан, Ірак. Зараз у Мексиці живе його дружина Моніка з двома синами. Джузеппе мріє перевезти їх до Тернополя, але зарплатня контрактника ЗСУ не дає йому можливості це зробити.
У Джузеппе був друг Бартоломео, теж людина війни. Але він пішов воювати за протилежну сторону. Бартоломео товаришує з командиром бойовиків Захарченком та щось там пише як журналіст. «Це все гроші та пропаганда, – впевнений Джузеппе. – Бартоломео вважає, що Україна напала на маленьку «ДНР», а я вважаю, що то Росія напала на Україну. А ще йому добре платять».
Джузеппе дуже негативно висловлюється про свою Батьківщину. Він порівнює Італію з продажною жінкою, для якої головне гроші. Керівники країни продаються за путінські гроші, а більшість населення підтримує Путіна, бо той демонструє силу. Його обурює, що в його країні кидають за ґрати тих, хто воював за Україну, тому сам він не має змоги приїхати в Італію, а бойовики фейкових республік з італійським громадянством вільно гуляють вулицями. Щоправда, під час нашого спілкування журналіст Андрій Цаплієнко надіслав йому посилання, де говорилося, що в Італії заарештували шістьох бойовиків «ДНР», і Джузеппе читає статтю зі свого планшету, сидячи на призьбі хатинки.
Свій вибір воювати за Україну Джузеппе пояснює так: Україна – це мирна країна, яка хоче спокійно жити, працювати, змінюватися на краще, вона не зазіхає на чужі території, але і не хоче поступатися своїми. Він розповідає про голодомор і ту величезну кількість українців, які тоді загинули. Цей відкритий, усміхнений, доброзичливий чоловік точно не через гроші опинився на україно-російській війні, бо як військовий інструктор у Мексиці отримував набагато більше.
Його дивують місцеві, як він висловлюється, babushka and dedushka, що стоять за двісті-триста метрів від місця, де свистять кулі, у черзі за гуманітарними харчами.
Він на диво для італійця байдужий до футболу і цілком може обходитися без італійських страв. Щоправда, розповідає, що якось волонтери привезли їм італійські спагеті, і він з місцевих помідорів зробив соус для них. Джузеппе мріє возз’єднатися зі своєю сім’єю і планує зробити чергове тату, присвячене родині”, – повідомляє прес-служба “24 ОМБр імені короля Данила”.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
