Десятки країн, тисячі людей та сотні життєвих історій. Ми підготували для наших читачів спецпроект «Наші за кордоном». У кожному випуску будемо розповідати про нову країну, в яку мігрували наші співвітчизники. Про причини, які спонукали покинути рідний край, місцеві традиції та побут.
Анна – моя давня подруга, ми знайомі з нею понад 10 років. Вона – мама двох чудових донечок та проживає зараз у Мурсії. Це велике місто на південному сході Іспанії. У ньому зосереджена чи не найбільша кількість української діаспори. Її старша донечка відвідує іспанську школу, молодша – дитячий садок. Анна працює майстринею з манікюру та педикюру, надає різноманітні косметичні послуги іспанцям та українцям.
– Мабуть, почнемо з основного запитання. Чому Ви вирішили покинути Україну та обрали Іспанію?
– Я виїхала не одна, а з чоловіком, старшою дочкою, молодшу народжувала вже тут. Я вам так скажу: кожна мама хоче для своїх дітей усього найкращого. Хоче дати хорошу путівку в життя, якісну освіту, можливість розвиватися. В Україні це реалізувати значно важче. Іспанію обрали тому, що мій чоловік тут перебував протягом 12 років, добре знав мову і мав легальні документи. Тому вибір – очевидний.
– Не страшно було, як тільки переїхали?
– Для себе зрозуміла: головне – не боятися. Тут завжди є до кого звернутися, для прикладу, міжнародні благодійні організації «Карітас» або «Червоний Хрест», також можна попросити допомоги у наших людей.
– Як Ви подолали мовний бар’єр?
– Я вже бувала в Іспанії раніше, до переїзду. Відвідувала цю країну як турист. Трохи розуміла їхню мову. Дуже швидко адаптувалася моя старша дочка Юля. Мабуть, правду кажуть, що найлегше дітям. Зараз вона спілкується іспанською, українською, російською, французькою та англійською. Мені мова дається дещо важче. Труднощі є, не буду приховувати. Для того, щоби добре розмовляти іспанською, потрібно практикуватися з носіями мови, я ж в основному спілкуюся з українцями – українською. Думаю, що всі бояться розмовляти в чужій країні чужою мовою, бо існує страх того, що ми скажемо неправильно якесь слово, зразу стає не по собі і трохи соромно. Та іспанці дуже добре все розуміють, вони виправляють помилки і пояснюють, як говорити правильно. Головне – перебороти свій страх.
– Як іспанці ставляться до українців? Чи є якась напруженість у спілкуванні?
– Іспанці дуже доброзичливі. До українців ставляться добре, говорять, що ми дуже роботяща та відповідальна нація. Про Україну знають мало, але слідкують за новинами. Їх насправді турбує питання війни, що у нас відбувається…
– Давайте поговоримо трохи більше про побут, ціни та соціальні гарантії. У скільки обійдеться нерухомість в Іспанії?
– О-о-о… По собі знаю, що ми дуже любимо порівнювати ціни на проживання, одяг, харчування… Можу говорити лише за Мурсію, бо все ж таки в залежності від регіону ціни коливаються. Вартість житла залежить від місця розташування. Якщо район престижний, то ціна однокімнатних апартаментів – від 90 до 500 тисяч євро. Нерухомість у «циганському» районі – від 35 до 70 тисяч. Але там не дуже комфортно, це місця, де живуть цигани або марокканці, тут продають наркотики і направду дуже небезпечно. Іспанці тримаються від таких місць подалі і називають їх «баріо де хітано» або «баріо маргіналес» (barrios marginales або barrios de gitanos). Поліція робить постійні рейди, та жителі таких районів все одно примудряються продавати…
Оренда квартири стартує від 450 євро, комунальні платежі оплачуються окремо – від 150 євро.
– Що вигідніше – громадський транспорт чи власне авто?
– Це індивідуально і залежить від кожної людини. Хтось більше користується транспортом, хтось менше, хтось їздить на велосипеді, хтось на авто, хтось ходить пішки. Машину можна купити від 2-х тисяч євро і вище. Орієнтовна вартість пального: А-95 – 1,36 євро, А-98 – 1,48 євро, дизпаливо – 1,30 євро.
Проїзд в автобусі по місту – 1,15 євро, у ближні села – 1,85.
– Скільки потрібно грошей на комфортне проживання і який рівень заробітної плати?
– Якщо маєш власну квартиру і живеш сам, то 900 євро вистачає. Якщо маєш дитину, то ця сума зростає до 1200-1300 євро. Середня заробітна плата – десь близько 800 євро. Та у зв’язку з економічною кризою хорошу роботу знайти дуже важко, а без документів взагалі на межі фантастики. Без офіційного дозволу на роботу максимум, на що можна претендувати, – це прибирання або робота доглядальниці 24 години на добу з одним вихідним, якщо поталанить. Оплата такої праці – 700 євро. Це я кажу для того, щоби люди не думали, що тут усе легко і медом намазано.
Для того, щоби отримати громадянство, потрібно безвиїзно і на законних підставах прожити в Іспанії 3 роки, при цьому мати підписаний робочий контракт. На державну роботу можуть претендувати лише ті особи, які мають громадянство Іспанії, звісно, така робота дає більше соціальних гарантій і вищу зарплатню.
– А як живеться пенсіонерам?
– Їхня пенсія залежить від того, скільки і де ти працював, мінімальна – 420 євро.
Що мені подобається, так це те, що пенсіонери можуть дозволити собі раз на тиждень піти в перукарню, зробити зачіску чи макіяж. На вихідних вони відвідують ресторани, обідають або вечеряють там. Це для них своєрідний культ. Також часто подорожують, відпочивають біля моря. Там вихід на пенсію означає справді відпочинок.
– Про медичне обслуговування можете розповісти?
– Ха! Про це я можу розмовляти довго. Так склалися обставини, що свою молодшу донечку я народжувала в Іспанії, і повірте, маю з чим порівнювати, бо старша народилася в Україні. Ставляться до вагітних з великою повагою, немає черг, ніхто не кричить. Коли потрапляєш уже в палату і перебуваєш на стаціонарі, то годують 4 рази на день. Ввечері тобі приносять меню і ти серед запропонованих страв позначаєш те, що будеш їсти наступного дня. Їжа смачна, дають м’ясо, рибу, креветки, овочі, фрукти. У палатах прибирають часто, постільну білизну й одяг міняють раз на день. З собою потрібно мати лише тапочки, зубну пасту та щітку. Українські мамочки зрозуміють, який у мене був шок, коли я це все побачила. Підгузками та спеціальним одягом дитину також забезпечують безкоштовно протягом усього перебування у лікарні. Медичний персонал самостійно купає та переодягає дитину. Палати двомісні, у них є душ та телевізор. У таких умовах народжувати – рай.
Ще мені тут дуже подобається те, що коли ти купуєш ліки за рецептом лікаря, то держава компенсує десь близько 90% їхньої вартості. Для прикладу, під час вагітності мені кололи імуноглобулін, його вартість в аптеках – 90 євро, по рецепту купувала за 5. Терапевт виписав спрей для шкіри, його вартість 53 євро, а за рецептом оплатила трохи більше 4-х. Це хороша практика, бо люди не займаються самолікуванням, а справно слідкують за своїм здоров’ям.
– А як щодо продуктового кошика?
– Мені здається, що відносно зарплат харчуватись тут не дорого. Фрукти та овочі доступні протягом цілого року. Банани – 80 євроцентів, помідори – від 0,80 до 1,50 євро, огірки – 1 євро, цибуля, персики – по 50 євроцентів, манго та авокадо – 1,50 євро. Це ціна за кілограм на ринку, а в супермаркетах дорожче на 40-50 євроцентів. Тушка курки – 5 євро, фарш – 5 євро, свинина – від 5 євро за кілограм. Вартість ковбасних виробів – від 1 євро за 100 гр. Молоко – 80 євроцентів за літр, олія оливкова – 3 євро, кава мелена – від 1 до 6 євро. Морепродукти – від 2-х до 20 євро.
– Чим в основному харчуються іспанці?
– Паелья. Це іспанська національна страва, найчастіше з рису або маленьких макаронних ріжок із додаванням шафрану та оливкової олії. Паелья може бути рибною або м’ясною, з морських продуктів або м’яса птиці. Також багато овочів, морепродукти, оливки, хамон.
– А як проводять дозвілля?
– Іспанці дуже веселі й обожнюють відпочивати. Із 3-ї години дня до 5-ої у них сієста, бо надворі несамовита спека. У цій країні є на що подивитися. Є дуже популярне курортне містечко Марбелья, там багато заможних українців мають свої вілли та будиночки. Подейкують, що навіть Порошенко, Путін та принц Саудівської Аравії.
Розваги – на будь-який смак. Аквапарки, відкриті басейни, стадіони, дайвінг, лижі, сноуборд, а футбол – це взагалі національний вид спорту. Ним займаються і хлопці, і дівчата. В Іспанії люблять поїсти, тому тут багато ресторанів і барів. У них культ їжі, навіть каву зранку п’ють не вдома, а в закладах громадського харчування. Вечеря в ресторані – від 15 євро, в дуже фешенебельному – від 35 євро. Популярністю користуються буфети «Лібро». Там заплатив 11 євро і їси, що хочеш у будь-якій кількості.
Повторюсь, що тут дуже люблять відпочивати. В іспанців надзвичайно популярне свято, коли виносять Есперансу, що в перекладі означає «Надія». Це в них, як у нас Матір Божа. Такі святкування називають феєрією. Проходять вони в кожному селищі та місті в різні числа й місяці. В Мурсії це свято почалося 11 вересня і святкуватимуть його два тижні.
Тут надзвичайно красиві церкви. Моя улюблена – у місті Каласпарра, вона вибита у скелі. З нею пов’язано багато цікавих іспанських традицій. Там є куточок, куди люди привозять весільні сукні, вони вірять у те, що це дарує щастя молодятам. Іспанці говорять про те, що там можна отримати зцілення від хвороб. Взагалі у церквах усе дуже просто, без позолоти і великої кількості церковної атрибутики. Усе стримано і лаконічно.
– Яке ставлення до змішаних шлюбів між іспанцями та українцями?
– Змішані шлюби тут сприймаються нормально. Іспанці українок дуже люблять, адже наші жінки надзвичайно красиві. Між іншим, іспанські чоловіки багато часу і сил приділяють своєму зовнішньому вигляду, жінки ж не дуже за собою слідкують та багато курять. У мене тут подружка одружена з іспанцем, відгукується тільки позитивно. А ще у них немає такого, що за все платить чоловік. Якщо тебе, наприклад, іспанець запросив на каву або у ресторан, то розраховуватися буде кожен сам за себе. Так у них заведено. Якщо іспанці вже починають жити як пара, також ділять усі витрати порівну.
– А як тут живеться дітям?
– Іспанія – одна з найкращих країн для дітей. Не для батьків, бо матеріальних бонусів від держави їм не дістається, а саме для дітей. Тому що дітей тут люблять. До них дуже терпимо ставляться, їх не виключають із дорослого життя, їм багато пробачають. Та якщо ти працюєш, то декретна відпустка триває лише 4 місяці.
Якщо немає з ким лишити діток, то можна їх віддати у дитсадочок, із 4-місячного віку дитина може там перебувати. Є декілька державних садків, але у них важко потрапити. У приватних дитину можна залишити на кілька годин, а можна і на повний день. Ціна різна, в середньому 155 євро на місяць, якщо дитина перебуватиме у садочку 3 години, та 215 євро – за повний день. Дітей тут не годують, харчі батьки приносять самостійно, однак якщо дитина залишається на повний день, то отримає обід. Школи безкоштовні, але книжки купляєш за власний рахунок. До речі, в Мурсії є дві українських школи та одна церква. Навчання – тільки по суботах. Вчителі – великі молодці, організовують різні свята, козацькі забави, навчають українських звичаїв. Школа акредитована, моя донька також її відвідує.
– Дуже часто чую від знайомих, хто виїхав за кордон, що незважаючи на рівень життя, матеріальний достаток, все одно багатьох тягне назад додому… Чи так це?
– Спочатку дуже важко: чужа країна, інші традиції, інша мова. Та проходить час і ти звикаєш до всього. Додому тягне завжди, тому що наші корені в Україні. Саме в ній я провела основну частину свого життя, залишилося багато приємних спогадів та друзів. Україна – назавжди наша Батьківщина, для всіх заробітчан, які далеко від дому.
– Ви ще плануєте повертатись в Україну?
– Не відкидаю такого варіанту. Маю надію, що з часом усе зміниться у кращу сторону. Ми тут і нерухомість нашу залишили, і стараємось навідуватись кожного року.
Джерело: Номер один
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини