“Київ. Грушевського. Поспішаю на розмову до знайомого. Коли це назустріч мені прогулюється доволі літній чоловік. Побачив мене, навів вказівного пальця й каже:
— Посилай іх всєх на трі букви!
— Тобто? – усміхаюся у відповідь здивовано.
— Не слушай, что оні тєбє говорят. Іді сваєй дорогой. Ти всьо правільно дєлаєш.
Сміюся у відповідь, заскочена. А чоловік продовжує:
— Я би тєбя в фільмє снял, у тєбя харошеє свєтлоє ліцо. А они тєбя грязью поливают. Нє слушай іх.
Ніяково усміхаюся у відповідь.
— Дякую.
— Дай ка я тєбя обніму.
Обнялися.
— Ти думаєшь, я сумашедшій старік? Я режисьор! Я «Чорну раду» Куліша снімал.
Зробили фото, на тому й розпрощалися. Іду, посміююся. Так раніше дівчат кадрили: «Девушка, я режісьор, хотітє сняться в кіно?»
Коли це назустріч знайомий, до якого поспішала.
— Привіт. З ким це ти обнімалася?
— З доброзичливим перехожим.
— І часто ти так на вулицях обнімаєшся?
— Та буває! – сміюся у відповідь.
Прийшла додому, згадала про «Чорну Раду». Хто ж її знімав? Прогуглила. Боже. Точно. Це він. Відомий український режисер. Микола Засєєв-Руденко, який зняв ще купу фільмів і сам знімався з Донатасом Баніонісом, Бориславом Брондуковим, Роланом Биковим, Нонною Мордюковою, та хіба лише ці — ціла когорта відомих акторів радянських часів, яких я ще добре пам’ятаю, бо ми на цих фільмах росли.
Оце то я пообнімалася ))) Пане Миколо, живіть ще 100 років.”
Київ. Грушевського. Поспішаю на розмову до знайомого. Коли це назустріч мені прогулюється доволі літній чоловік. Побачив…
Gepostet von Larysa Nitsoi am Sonntag, 11. November 2018
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
