15 квітня, у Львівській політехніці відбулися Діалоги з Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні Романом Ващуком на тему: «Україна – ключовий європейський партнер Канади», які організував і провів Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою.
Про це повідомляє ZIK
На зустріч зібралося стільки людей, що не було, де яблуку впасти. «Ви зібралися у такій кількості, що це мене трохи лякає, тут навіть тісніше, ніж в тому 9-му трамваї, яким я сюди приїхав», – зауважив пан посол, розпочинаючи свою доповідь. У форматі діалогу пан посол говорив про перспективи співпраці Канади і України, особливості двомовності Канади, навчання для українських студентів, враження про результати першого туру виборів Президента України. Навіть на складні запитання пан Роман відповідав так, що у слухачів з’являлися посмішки на устах.
Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні Роман Ващук з 1987 року обіймав важливі посади у міністерстві закордонних справ Канади, працював Надзвичайним і Повноважним послом Сербії, Македонії, Чорногорії. Долучений до дипломатичної служби в Україні ще з 1994 року. Родина пана посла походить з Яворівського району Львівської області. «Я гордий син Канади, але не менш гордий нащадок Яворівщини, звідки походять мої пращури. По материній лінії дід народжений у Яворові, відвідував гімназію, був в Українських Січових Стрільцях, брав участь в Листопадовому Чині в Яворові. Цей родинний зв’язок дає мені розуміння значення і вартості української державності», – сказав Роман Ващук.
Він зазначив, що в Канаді відвідував український дитячий садок, недільну школу, університетські курси українознавства. Попри те, пан посол припустив, що, можливо, українці самі себе до кінця не розуміють, відтак людям зі сторони тим важче збагнути усі таємниці української душі.
Україна не є унікальною у феномені нестандартних передвиборчих кампаній
Україна не є унікальною у феномені нестандартних передвиборчих кампаній, бунту проти традиційних політиків та їхнього підходу до життя. Ми це бачили в одній країні, що розташована по сусідству з півднем Канади. Там обрали досить нетрадиційного кандидата у президенти, але ми з ним і його адміністрацією змогли домовитися.
Коментуючи репліку, мовляв, багато українців переживають, чи не сміється з них світ, пан посол сказав: «Журитися через те, що з України сміється світ не варто, – світ сам став настільки смішним, що не має права ні з кого сміятися».
В теперішньому світі треба всім – громадянам і дипломатам – мати терпеливість і витримку. Використовуючи вислів Павла Тичини, – «нам своє робить». Ми готові до всіх варіантів.
Життя буде продовжуватися і після виборів президента, від вас залежить, яким це майбутнє буде на мікро- і згодом на макрорівні.
Можливо, як канадець, бачу в Україні дуже багато позитиву, креативу, цікавих нових ідей. Потрібно зробити так, щоб усередині країни цих всіх талантів, можливостей на горизонтальному рівні (Майдан був прикладом горизонтальної організації) якось перетворити у вертикаль – без того, щоб відразу кожного, хто є у вертикалі, обізвати зрадником горизонтальних цінностей нашого мережевого світу. Це виклик, він буде у різних формах виявлятися протягом наступних пяти років. Але він уже може бути позитивно розв’язаний чи у студентському самоврядуванні тут, чи в об’єднаних територіальних громадах, що створюються в Україні і потребують людей, які вміють планово, концептуально думати на перспективу. У міжнародних відносинах також будуть потрібні такі люди
Чому мене навчали лише історії безконечних програшів і страждань українського народу?
Роман Ващук зауважив, що відвідав у Львівській політехніці учора, 14 квітня, виставку «Імпульс» про Івана Левинського. (Виставка «Іван Левинський. Імпульс» – це перший захід Року Левинського, що був проголошений з метою вшанування 100-річчя з Дня смерті видатного українського будівничого, архітектора, промисловця, громадського діяча, професора та філантропа Івана Левинського – ред.). «Оглядаючи цю виставку, поставив собі запитання: чому ми ніколи про нього (Івана Левинського – ред.) не вчили, чому мене навчали історії безконечних програшів і страждань українського народу, а люди, які були успішними, випадали з тієї історії. Вміння бачити позитив, оцінити конструктив – цього бракує українському світогляду. Це можна пояснити трагічною історією, що переживали українські землі в різні часи. В сьогоднішніх обставинах ця прогалина є проблемною і вона, очевидно, впливає на настрій населення, його виборчі наміри, створює вперте небажання бачити те, що реальне», – сказав Роман Ващук.
Він розповів, що півтора тижні тому побував в Одесі, де виступав у сучасному хабі: «У розмові з людьми виявилося, що вони вважають, що українці є страшенно бідними, нещасними, найбіднішими людьми в Європі, які конкурують у цьому з молдаванами тощо. Як це корелюється з тим, що можна побачити, коли вийти на вулицю і подивитися, що діється. Важливим є вміння бачити, відчувати і розуміти свої здобутки і проблеми, важливо зрозуміти, що не треба щоразу збурювати фундамент і починати все знову. Канада – країна еволюційна, тоді, як наш південний сусід (США – ред.) є країною, яка почалася з американської революції. Канада створена як конфедерація кілька років після закінчення кривавої американської громадянської війни, яка забрала сотні тисяч жертв людей. Багато людей бажають собі відносно спокійного передбачуваного життя. Україна, яка переживає постійні зміни і катаклізми, з одного боку, є місцем для великого креативу, адаптивності. Але потрібно більше дати місця для спокійного, передбачуваного майбутнього, яке означає, що інші люди можуть тут побачити перспективу для свого особистого розвитку і життя. Я є прихильником того, що люди на різних етапах свого життя можуть збирати досвід, освіту в різних країнах. Але важливо створити таке політичне середовище, де людина бачила б на вибір свою перспективу тут».
Українська сторона може мати певність, що співпраця у військовій сфері продовжиться
Канада одразу після Революції Гідності створила багато додаткових програм підтримки України, зокрема, на підтримку реформи «Нова поліція», української армії, що почалася на Яворівському полігоні, а тепер проводиться у 12 різних місцях України, підтримку для неурядових організацій. Існує широкий спектр різних засобів для підтримки нового, що змінює на краще життя України. З моїх спостережень, багато що з тих планів здійснилося, але якихось загальносуспільних радощів з цього приводу не бачу.
Канада створює умови для співпраці з міністерством оборони України, зокрема, щодо навчання військових, військово-технічної співпраці. Ми вже почали перші продажі, скажімо, снайперських рушниць, інших додатків до різних військових систем. Наш навчальний контингент почав з того, що вчився стріляти на полігоні разом з українськими вйськовими. Тепер вони вже далеко пішли поза тактичний рівень, зараз йдеться про переписування навчальних програм для Збройних сил України.
Завжди кажу: «Приїжджаєш в Україну – протри очі і прочисть вуха: перш, ніж щось радити, треба спочатку побачити, вислухати і зрозуміти». Просто приїжджати з чужими рецептами і їх насаджувати – це неправильно, воно може дати лише короткотривалий ефект. Це означає, що часом треба пробитися крізь стіни нерозуміння, але воно того варте.
Українська сторона може мати певність, що співпраця у військовій сфері – ротації, які передають свою естафету з рук в руки, вчаться на досвіді своїх попередників і адаптуються до потреб ЗСУ, – можуть продовжуватися.
Авіакосмічна сфера також є цікавою для співпраці. Є проект, який почнуть реалізовувати вже цього літа: запуск дрібніших супутників для телефонів та інших систем тощо. Ми вже маємо позитивну співпрацю з оновлення літаків серії РН Протон-М чи розробки АН-132 для Саудівської Аравії. Бачу перспективи співпраці з українською IT-сферою.
В Україні існує двояке ставлення до людей з діаспори
Відповідаючи на запитання про те, якби йому запропонували посаду в українському уряді так, скажімо, як запропнували Уляні Супрун, Наталії Яресько – чи б погодився, Роман Ващук сказав:
«Якби я мав велике бажання, щоб мене називали містер Смерть, який прийшов, не знати звідки вбивати бідних, нещасних зубожілих українців, то я б одразу погодився. В Україні існує двояке ставлення до людей з діаспори, – з одного боку, є такий солов’їний елемент: ви такі наші, ви так комічно розмовляєте українською мовою. З іншого боку, – коли треба показати дію, то раптом це входить у конфлікт з українськими формальними і неформальними реаліями. Тоді ця людина стає іншою і її треба випхати і для цього мобілізується українське законодавство та інші засоби.
Мені здається, що потрібно вибрати кращий спосіб взаємодії, щоб люди могли своє знання втілити без цього іншування. Можливо, інститут подвійного громадянства повинен бути, щоб не ставити людей перед вибором, який дуже складний.
Щодо отримання канадської візи, пан посол сказав, що наразі вони мають амбівалентний досвід з українським креативом, коли люди переінакшують свої біографії або дані свого життя, щоб отримати візу.
Розглядаємо, як можна зробити простішим процес отримання візи. Крім того, ми обмежені до певної міри нашим внутрішнім законодавством, яке є дуже гуманним. Ми не маємо внутрішнього апарату, щоб слідкувати за людьми – чи вони виїхали, що вони роблять, чим займаються.
У мовному питанні немає однієї канадської формули, яку можна було б перенести в Україну
Тішуся тим, що обидва кандидати в президенти України наразі згідні в тому, що має бути одна державна мова – українська. Канада є федерацією. Є одні правила федеральні, інші – на провінції, залежно від мовного довкілля і того, як населення провінції ставиться до цих питань. На федеральному рівні ви маєте право як громадянин, щоб вас обслуговували або англійською, або французькою. Я як посол мушу бути двомовною людиною, щоб могти спілкуватися з тими, хто володіє англійською чи французькою. А громадянин може обирати, якою мовою йому спілкуватися.
У провінції Квебек є тільки одна мова – французька. Законопроект про це був прийнятий через відчуття загроженості французької мови у морі англомовної Північної Америки. Це дозволило квебекцям забезпечити собі те довкілля, яке вони вважали потрібним.
У мовному питанні немає одної канадської формули, яку можна було б перенести в Україну. Україна і українці почуваються радше як квебекці в даний момент. Кожне рішення має наслідки, інколи за культурний суверенітет є певна економічна ціна. Скажімо, прийняття закону про франшизацію в Канаді сприяло відтоку штаб-квартир канадських чи міжнародних фірм з Монреалю до Торонто. У мовному питанні треба враховувати загальну суспільну картину.
Фото: Микола Тис/ZIK
Підготувала Галина Палажій,
IA ZIK
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
