Ви багато разів чули історії про те, як люди кидали все, зривалися з насидженого місця та їхали на край світу в пошуках нових вражень і пригод.Чим керуються люди, приймаючи такі рішення, і як складається їхня доля далі? Про це “Обозреватель”дізнався у киянки Оксани Чорновол, яка на 11 місяців поїхала у Південну Америку.
В Аргентину за другою половинкою
У житті кожної людини настає момент, коли наше життя здається розміреним, нудним, у ній не відбувається нічого особливого чи значимого. Є тільки робота, будинок, сім’я та рідкісні зустрічі з друзями. У такий момент хочеться все змінити. І перше, що спадає на думку – це подорож.
У мене настав такий період, коли все набридло. Я працювала PR-спеціалістом. У мене були клієнти. Я займалася верховою їздою, зустрічалася з подругами і жила з коханим хлопцем в Києві. Але почуття незадоволеності життям мене не покидало. І в один вечір мій хлопець прийшов додому і сказав, що йому запропонували попрацювати 11 місяців в Аргентині, але їхати треба через три тижні. Ми прийняли рішення за півгодини і почали збирати валізи.
Іноді прийняти рішення поїхати не так просто. Нас зупиняють тисячі внутрішніх страхів і боязнь здійснити зміни у своєму стабільному житті. Але часом це дійсно тільки страхи.
Коли рішення було прийнято і на руках вже були квитки, мене відвідували думки: “Може, не варто цього робити? Може, я роблю величезну помилку?” Було страшно розлучатися з батьками і друзями на цілий рік. Мені здавалося, я випаду з життя, а коли повернуся, буду вже нікому не потрібна. Але найбільше я боялася, що моя 86-річна бабуся може мене не дочекатися, а я б собі цього ніколи не пробачила. Але зараз все добре. Завдяки всіляким мессенджерам я постійно на зв’язку з сім’єю і друзями. А моїй бабусі вже 87. Вона мене чекає і обіцяє наліпити вареників.
Потім почався етап підготовки: потрібно було перевезти речі, здати квартиру і попрощатися з усіма друзями. Несподіванкою стала новина, що я зможу поїхати тільки на 3 місяці з 11, адже у Аргентини з Україною безвізовий режим тільки на цей період часу. А так як я не була заміжня, компанія мого хлопця не могла допомогти з оформленням документів. Рішення було очевидним, і за тиждень до від’їзду ми розписалися. Про що я не пошкодувала ні на секунду.
Чудеса світу, “Дакар” і карнавал
Вже пройшло 8,5 місяця з моменту від’їзду. За цей час ми встигли стільки всього побачити і відвідати. Ми побували на одному з Семи чудес світу – водоспадах Ігуасу, з’їздили в Перу і Болівію, злітали в Майамі, піднялися на Мачу-Пікчу, підкорили на джипах Альтиплано на висоті 5 тисяч метрів над рівнем моря, пережили гірську хворобу, побували в Чилі і помилувалися морськими левами на березі, відпливли на поромі в Уругвай, побували на фіналі всесвітньо відомої міжнародної гонки – ралі “Дакар”, з’їли кілька десятків кілограм стейків, побували на сотнях фестивалів, відвідали десятки музеїв, спробували на смак листя коки, морську свинку, ламу, з’їли найсмачніший шоколад у своєму житті і випили найароматнішу каву. А ще – познайомилися з сотнями цікавих людей з різних куточків планети і навіть завели кілька справжніх друзів.
Трохи дьогтю
Але не все так легко і райдужно. Під час таких довгих подорожей виникають проблеми – до цього потрібно готуватися. Я зіткнулася з великою кількістю труднощів за цей час.
1. Мовний бар’єр. Існує хибна думка, що вся Латинська Америка говорить іспанською мовою – це не так. Вони розмовляють на діалектах, які можуть дуже відрізнятися від класичного іспанського.
2. Різниця в менталітеті: аргентинці повільніше, ніж ми, і вони не дуже охайні. Зате більш темпераменти і емоційні, ніж ми. Вони люблять пізні галасливі свята і танці до самого ранку. Люблять смачно поїсти, тому ввечері в ресторані складно знайти вільне місце. Зате вранці у вихідний день важко зустріти людину на вулиці. Всі сплять до обіду.
3. Різниця в часі – мінус 6 годин з Україною. Це плюс постійні подорожі стали величезною перешкодою для роботи. Тому доводиться шукати клієнтів в одній годинній зоні і на мові, який більш-менш тобі зрозумілий. Тобто в США.
4. Величезні фінансові витрати. Південна Америка виявилася не дуже сприятливою країною для туризму. Тут немає лоукостів, а відстані великі. Хостели – за ціною хороших готелів в Європі. Ціни на продукти вищі за українські приблизно в 2,5 рази. Одяг теж дуже дорогий. Нам пощастило – квартиру знімає компанія Data Art, в якій працює мій чоловік. Це дозволяє істотно економити.
5. Проблеми з безпекою. У країнах Латинської Америки через погану економічну ситуацію дуже розвинене злодійство. У перший тиждень після приїзду в Буенос-Айрес у мене на вулиці, в центрі міста, хлопець просто з рук вихопив телефон і зник на мотоциклі. Нам підсовували фальшиві гроші і не давали здачі. Все це не дає розслабитися і постійно тримає в напрузі.
І все ж з багатьма проблемами можна впоратися. Вони залишаються на останньому плані в порівнянні з новим досвідом, внутрішніми трансформаціями та отриманими емоціями.
За час подорожі я отримала величезну кількість вражень і позитивних емоцій. Мені здається, їх вистачить на кілька років вперед. Зараз таке відчуття, що в мені стільки енергії – можна гори перевернути. У голові стільки різних проектів і ідей. Хочеться повернутися додому і почати їх втілювати.
Тепер, на основі свого особистого досвіду, я можу сказати, що іноді дійсно варто все кинути і круто змінити своє життя. А подорожі для цього підходять найкраще: вони лікують душу, стабілізують твій внутрішній світ, розвивають смак і наповнюють позитивними емоціями і спогадами.
Джерело: obozrevatel.com
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
