До Дня Незалежності України спецпроект про наймальовничіші куточки кожного регіону нашої батьківщини. До вашої уваги – ТОП-7 місць Хмельниччини, які перехоплюють подих.
Розповідає 24 канал
Хмельниччина є однією із найстаріших областей Західної України. Відтак, тут є на що подивитись. Звичайно, найвідомішим містом регіону вважається навіть не сам обласний центр, а переповнений історичними пам’ятками на кожен квадратний метр Кам’янець-Подільський. Але не лише цим запам’ятовується Хмельниччина.
Модерний Хмельницький
На перший погляд, Хмельницький нічим особливим не вражає – такий собі середньостатистичний обласний центр із населенням у майже 300 тисяч осіб. Але, як виявилось, це не так. За останні роки він перетворився на справжнє прогресивне молодіжне місто з безліччю парків та інших цікавинок, яке прекрасно підходить для піших прогулянок.
Перш за все, варто відвідати тутешню набережну, яка розташовується неподалік центру. Кілька років тому її суттєво облагородили – тепер тут відбуваються численні фестивалі, а хмельницька молодь проводить тут свій вільний час.
Крім того, Хмельницький може похвалитися єдиним в Україні пам’ятником барону Мюнхгаузену та унікальними скульптурами з металобрухту Миколи Мазура, що стоять у парку імені Михайла Чекмана. Хоча останні зараз перебувають у плачевному стані, але навіть попри такий вигляд не залишать вас байдужими.
Серед іншого відзначимо мальовничий ботанічний сад Хмельницького національного університету, на території якого ростуть рослини, занесені до Червоної книги України, та екзотичні види. А родзинкою цього місця вважається японський сад, до створення якого приклали руку й студенти. Таким чином, окрім рідкісних туї Ельвангера, басейну з райграсу та гінкго, тут з’явилася експозиція із каміння під назвою “Країна знань” – ландшафтні роботи, що символізують філософію, географію, фізико-математичні, суспільно-історичні та інші науки.
Проте особливої уваги заслуговує одна із найцікавіших історичних пам’яток, а саме – старе кладовище на вулиці Кам’янецькій. І нехай Вас не лякає, що це цвинтар, оскільки “бере” він іншим: тут розмістилися справжні витвори мистецтва – вишукані надгробки кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть. Також цікавим це місце є завдяки могилам відомих жителів нинішнього Хмельницького, або колишнього Проскурова.
Казковий Кам’янець-Подільський
Думаєте, що в Україні лише Львів дихає історією та вражає архітектурними шедеврами на кожному кроці? Насправді, є принаймні ще одне подібне місто на заході, яке нічим не поступається вищезазначеному обласному центр. Йдеться про Кам’янець-Подільський, де кожна кам’яниця у Старому Місті – це щось унікальне та вражаюче. Поготів, саме розташування міста вже є особливим – Кам’янець розмістився фактично на острові-горі, який оточує каньйон річки Смотрич.
Кам’янець-Подільський з висоти: відео
Найцікавіші та найгарніші місця, звичайно, можна побачити у середмісті. Особливо заворожують площа Ринок з Ратушею та так звані колоритні Вірменські квартали, де радимо відвідати нетуристичну, але не менш заворожуючу вулицю Довгу – саме на ній старовинний дух міста зберігся чи не найкраще.
Загалом у Кам’янці простежується вплив багатьох культур, у тому числі й мусульманської. До прикладу, показову трансформацію свого часу пережив кафедральний костел Святих апостолів Петра та Павла, який було зведено як католицький. Потім він став мечеттю, і до нього було прибудовано 36-метровий мінарет, однак після вигнання турків цей храм увінчали бронзовою Мадонною і він знову став католицьким.
Зберігся у Кам’янці й один із небагатьох українських замків-фортець, до якого веде Турецький міст і який оточують численні вежі. Щоправда, більшість із них з часом розчинилися у міській забудові, як, до прикладу, Казематна башта. Фактично Кам’янець-Подільська фортеця складається з двох частин: старого та нового замків, а також міських фортифікацій. Примітно, що стару частину замку побудували ще до появи вогнепальної зброї, відтак його башти були повністю кам’яними. Щодо нового, то замок оточують земляні вали та рови, які протяглися на площі приблизно у 3 гектари.
Колишній риф Подільські Товтри
Поблизу Кам’янця-Подільського є одне цікаве місце, де, здавалося б, на рівнинній території різко виринають гори та скелясті утворення. Однак сформували його не тектонічні процеси, а живі організми. Річ у тому, що це залишки бар’єрного рифу, який колись розміщувався уздовж берегової лінії Сарматського моря.
Особливістю цього рифу є те, що його сформували не корали, хоча й ці організми зрідка зустрічаються, а рештки вапнякових водоростей, молюсків, специфічних морських черв’яків тощо. Щодо самого моря, то внаслідок тектонічних рухів Волинсько-Подільської плити територія нинішнього Поділля почала підніматися, море спершу відступило, а потім взагалі зникло, і на його місці тепер видніються гори.
Зауважимо, що у світі фактично немає аналогів такому утворенню, проте відзначимо, що на територіях Великої Британії та США можна зустріти подібні за деякими геологічними структурами скелясті пасма.
Сьогодні Товтри мають площу у понад 25 тисяч гектарів, більшість якої вкрито лісами. Загалом на території трьох областей (Львівська, Тернопільська та Хмельницька) Товтри простягаються на майже 200 кілометрів, на Поділлі ця відстань становить до 90 кілометрів. Здебільшого ці гори є невисокими – лише 20-25 метрів, щоправда їхня абсолютна висота сягає до 440 метрів, а найвищою є центральна частина — плосковершинне головне пасмо. Найбільше своєю унікальністю відзначається Вербецька товтра, оскільки має аж 4 вершини або Чотири кавалери, на яких нагромаджено не лише чудернацьке каміння, а й ростуть дивовижні квіти.
Товтри відзначаються своїми мальовничими краєвидами: гострі скелі та провали, а також багаті рослинний і тваринний світи. На території Поділля вони отримали назву Медобори, яка не має нічого спільного ані з медом, ані з медоносними рослинами, а походить з мови древніх індоєвропейських племен іллірійців і означає “між долинами”.
Затоплена Бакота та печерний монастир
На Хмельниччині можна побувати й у справжньому затопленому селі, яке після 1981 року у зв’язку із будівництвом Новодністровської ГЕС розмістилося на дні Дністровського водосховища. За словами місцевих, до затоплення Бакоту було повністю зрівняно із землею, а його населення виселено до сусідніх міст, щоправда ширяться й розповіді про те, як під водою люди бачили залишки будинків і навіть церков.
Раніше ж Бакота була столицею Русі Дольної, території між Дністром і Південним Бугом, як її називали у XIII–XIV століттях. Також у XIII столітті ця місцевість входила до складу Галицько-Волинського князівства, а в епоху Київської Русі Бакота була важливим торговим портом на Дністрі.
Сьогодні усе, що залишилося від Бакоти – це покинуті фруктові сади, Михайлівський печерний монастир і келії, в яких жили свого часу ченці, але навіть це не залишить Вас байдужими. До прикладу, вищезазначений храм вважається одним із найстаріших у Середньому Придністров’ї, а засновано його було в XI столітті на місці колись язичницького капища. Він складається з розміщених у два яруси трьох печер, глибина яких становить 7-9 метрів, і має загальну площу у 760 квадратних метрів. Крім того, на стінах святині є посвята Михаїлу та написано ім’я засновника, а також першого ігумена – Григорій.
Існує легенда, що під час татаро-монгольської навали тут ховалися як ченці, так і прості люди. Монголи зі свого боку поставили ультиматум, що збережуть життя тим, хто відречеться від християнства. Однак, у підсумку ні одна людина не вийшла, і ті, утомившись чекати, замурували входи до печер, відтак всі, хто там перебував, загинули. Інша резонансна подія з монастирем сталася у XV столітті, коли внаслідок обвалення великої скелі його було суттєво поруйновано, а опісля під час польсько-литовської війни за Поділля відбувся остаточний занепад святилища.
Загалом це місце вважається одним із найкрасивіших в Україні через прекрасні види на води Дністра, які відкриваються з гори. Також тут сформувався свій мікроклімат, який є дуже м’яким і теплим, і його часто порівнюють з ялтинським. А самі води Дністра тут насичено сріблом.
Колись могутнє місто Фельштин і його цікавинки
Лише у 23 кілометрах від Хмельницького розляглося вельми цікаве село Гвардійське, яке у минулому було добре розвинутим містечком Фельштин. Заснував його у 1584 році Микола Гербурт, який мав чеське походження, та назвав його на честь свого родового гнізда у Моравії. Свого часу Фельштин мав і Магдебурзьке право, і навіть власний замок, щоправда дерев’яний – деякі його залишки збереглися й до сьогодні. Свою нинішню назву Гварійське отримало у другій половині 40-х років XX століття на честь Першої гвардійської загальновійськової та Третьої гвардійської танкової армій. У рамках декомунізації жителі села зверталися до місцевої влади щодо повернення історичного найменування, але успіхом це не увінчалося.
Окрім залишків замку, нинішнє Гвардійське може похвалитися кількома архітектурними та історичними пам’ятниками, а також пам’яткою науки та техніки міжнародного значення. Окрасою селища вважається костел святого Войцеха, від моменту освячення якого у 2016 році виповнилося 225 років. Зауважимо, що спершу, у 1594, за кошти Миколи Гербурта було побудовано дерев’яний костел, а вже після турецької влади у 1753 році його відбудували з каменю. Освячення ж храму відбулося 26 липня 1791 року на пам’ять про Конституцію 3 травня, а опісля йому було надано титул Божого Провидіння. У часи радянської окупації у приміщенні святині були і склади алкоголю та міндобрив, через що почали руйнуватися стіни, і будинок культури, і навіть кінотеатр. Повернувся він до парафії у 1990 році.
Сам храм вражає своєю красою, особливо внутрішнє його оздоблення. До підніжжя двох’ярусної будівлі веде широка алея, а її фасад оснащено центральним та двома бічними входами. Крім того, у п’яти нішах костелу встановлено статуї святих і Діви Марії. До слова, ще на початку 1990-х він був у жахливому стані: жодний розпис не вдалося зберегти, вціліла лише одна ікона та хрест.
Також у Фельштині слід відвідати старе єврейське кладовище, де у 2007 році було встановлено пам’ятний знак про жахливі події Другої світової війни. А за кілометр від села, у напрямку Хмелівки та Нафтулівки, стоїть пам’ятка міжнародного значення, яку було включено у список спадщини ЮНЕСКО – пункт “Фельштин” геодезичної дуги Струве. Раніше ця дуга служила для визначення параметрів Землі, її форми та розміру. Загалом таких пунктів налічується 265 і розташовуються вони у 10 країнах світу. В Україні ще два пункти дуги Струве, що входять до спадини ЮНЕСКО, розміщуються також на Хмельниччині (“Катеринівка”, “Баранівка) та один на Одещині (“Старонекрасівка”).
Швейцарія на Поділлі – курорт Сатанів
Не без підстав Сатанів називають Подільською Швейцарією – ця унікальна місцина серед рівнин з купою сопок, густо порослих лісом, і з річкою та озером у долині є відомою не лише в Європі, а й у всьому світі. Річ у тім, що тут знайдено шість мінеральних джерел, різних за складом і унікальних за своїми лікувальними властивостями.
Крім того, Сатанів є багатим і на історичну спадщину. Так, місцевий християнський монастир XVI століття, в якому побував Петро I, свідчить про те, що ця територія була оплотом християнства. Але поряд із цією релігію спокійно співіснувало язичництво – зокрема, у минулому тут розташовувався центр язичницької релігії східних слов’ян. Язичники з усього світу з’їжджаються сюди й досі. Пов’язаною з язичництвом є і сусідня гора Богит, на якій розміщувалося велике святилище-городище, а в його центрі стояв один із найбільш шанованих в Київській Русі Збруцький ідол. Також за рукотворним валом, насипаним древніми слов’янами, розташовується городище-святилище Звенигород, яке було головним і найбільшим за розмірами у складі Збруцького культового центру. Вже у сьогоденні археологи на цій території відкрили та дослідили три капища з жертовними ямами, жертовні камери, вісім будинків, два колодязі для жертвопринесення, а також житла жерців.
Є у Сатанові ще одне загадкове спорудження – “дольмен”. Це величні ворота, складені з кам’яних брил, які, ймовірно, мали астрономічне призначення, а за іншою версією, уособлювали містичний портал між двома світами. До слова, цю споруду іменують “українським Стоунхенджем”.
Можна побачити у Сатанові й більш звичні архітектурні пам’ятки. Тут до нашого часу зберігся замок XVII століття, єврейська синагога 1532 року, пам’ятник “Плаче Ісус” (1653 рік), древнє єврейське кладовище (перше поховання датовано 1576 роком) і Свято-Троїцький монастир (939 рік), який спочатку був печерним.
Атлантида існує
Ще одна дивовижна природна пам’ятка Хмельниччини розташовується поблизу села Завалля, що у Кам’янець-Подільському районі, та має красномовну назву Атлантида. Це єдина в Україні трирівнева горизонтальна печера, а загальна протяжність її становить понад два кілометри (2525 метрів).
Щодо назви села ходить легенда, пов’язана власне з пустотами печери. Відповідно до неї, у верхній частині схилу над печерою колись стояла невелика церква, але одного разу вона провалилася під землю в карстову прірву. У зв’язку з цим село почали називати Завалля. Зауважимо, що про існування самої печери люди ще не знали, але водночас розуміли, чому трапляються подібні явища.
Про печеру на цьому місці вже заговорили у другій половині XX століття. Спершу, у 1950-х роках, тут було організовано кар’єр з видобутку гіпсу, але у підсумку його довелося закрити через велику кількість пустот. За деякий час, у 1969 році, залишками від кар’єру зацікавилися київські спелеологи, які якраз і відкрили печеру, а за дивовижну красу її назвали Атлантидою.
Наразі серед карстових печер України вона посідає особливе місце. Стіни цієї печери складаються не зі слизької глини, а здебільшого з кристальних утворень. Саме завдяки різноманітності та красі кристалів Атлантида є популярною не лише в Україні, а й у світі. До слова, її навіть називають справжнім мінералогічним музеєм.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
