Перший синьо-жовтий. До річниці бунту українських моряків в Севастополі

192

Отже, місце дії – Крим, час – липень 1992 року. Напруга не те що навіть висить в повітрі – вона замінює собою повітря. Ключове питання для Криму – питання про приналежність Чорноморського флоту нині покійного СРСР.

Виходячи з базових домовленостей Кравчука і Єльцина, Чорноморський флот як би переходив у підпорядкування дуже умовним збройним силам СНД. Українсько-російські документи, які регламентували цей момент, підписувалися в столиці Білорусі, тож фраза «е… ні мінські угоди» була в ходу у українських військових вже тоді.

Незадовго до подій, про які ми зараз будемо говорити, конфлікт Росії та України вийшов на якісно новий рівень після того, як президент України Леонід Кравчук наплював на тодішні мінські угоди і підписав Указ «Про перехід Чорноморського флоту в адміністративне підпорядкування Міністерству оборони України».

Рівно через два дні президент Російської Федерації Борис Єльцин видав аналогічний Указ «Про перехід під юрисдикцію Російської Федерації Чорноморського флоту». Ситуація починала з напруженою ставати просто ідіотською, тому два президенти зустрілися, поговорили і свої укази поскасовувати, але до конкретних рішень так і не прийшли.

Чорноморський флот залишався єдиним для двох країн, але на тих моряків, хто прийняв присягу на вірність народу України, чинився шалений тиск з боку проросійського керівництва флоту. Тиск в кінці кінців зірвав кришку, як це часто буває. І кришкою цієї виявився СКР-112 – сторожовий корабель проекту 159А.

Незадовго до зазначених подій були відсторонені від посад кілька високопоставлених офіцерів, включаючи капітана 2-го рангу Миколи Жібарева. Ключова (але не названа вголос) причина – прийняття цими офіцерами української присяги.

Вищевказані офіцери, порадившись, вирішили, що цю тяганину з єдиним флотом пора закінчувати, а увагу українського керівництва треба залучати будь-якими способами. Спосіб був обраний досить яскравий.

Офіцери вирішили, заручившись підтримкою команди корабля СКР-112, вперше підняти на судні Чорноморського флоту прапор України і відбути з Севастополя до Одеси, вивівши таким чином судно зі складу єдиного українсько-російського флоту.

Пункт перший вирівшився досить швидко.

Вранці 21 липня 1992 року офіцери прибули на СКР-112 і переговорили з офіцерами і мічманами, заручившись повною підтримкою особового складу корабля (раніше, до речі, всі моряки СКР-112 склали присягу на вірність українському народові).

Приблизно о восьмій ранку на борт СКР-112 прибув нічого не підозрючий капітан 3-го рангу Семенов, який повинен був вивести корабель в море для участі в навчаннях (відпрацьовувати повинні були урочисті заходи для майбутнього святкування Дня ВМФ).

Корабель отримав дозвіл вийти в море. Знявся з якоря і швартових. І почалося найцікавіше.

Українець Микола Жибарев, капітан, на хвилиночку, другого рангу піднявся на ходовий місток і оголосив, що він, як старший за посадою і військовим званням, приймає управління кораблем на себе і ставить завдання командиру корабля: йти на зовнішній рейд.

Капітан третього (тобто нижчого) рангу Семенов намагався повернути собі владу на кораблі, але був, як обережно написано в документах, «нейтралізований» українськими повстанцями.

Корабель взяв курс на вихід із затоки. Але за ним послідували малий десантний корабель на повітряній подушці (МДК-184) і малий протичовновий корабель (МПК-93).

Однак ця проблема, до задоволення українських моряків, почала вирішуватися сама собою, коли один з переслідувачів прийшов до висновку, що другий переслідувач діє разом із бунтівниками. І поки СКР-112 йшов курсом на море, корабель МДК-184 за його кормою активно заважав кораблю МПК-93 виходити з севастопольського затоки. Вирішування між переслідувачами зайняло їх на час, потрібний для знищення української командою всіх запасів попкорну на судні і підняття (вперше за останні сімдесят з гаком років) синьо-жовтого прапора над своїм кораблем.

Підняття прапора автоматично вивело корабель зі складу Чорноморського флоту і зробило його першим кораблем Військово-морських сил незалежної України.

Схопившись за голову, керівництво Чорноморського флоту спробувало підняти в повітря чергові гідролітаки. Ключове слово в попередньому реченні – «спробувало».

Тим часом командувач Військово-морськими силами України зателефонував начальнику штабу Чорноморського флоту, наполегливо намагається підняти в повітря літаки, і запропонував йому не валяти дурня: «Якщо є воля людей, то нехай корабель йде в Одесу». Начштабу в кращих російських традиціях перестати клеїти дурня відмовився, заявивши, що в разі потреби він використовує зброю.

Український контр-адмірал плюнув в трубку і повісив її, запльовану, на апарат, після чого перервав радіо етір і описав ситуацію мешканцям Севастополя, попередивши, що російський віце-адмірал віддав наказ на відкриття вогню по сторожовому кораблю, на якому служать їх же, севастопольські, сини, чоловіки і брати.

Тим часом малий десантний корабель на повітряній подушці (МДК-184), який переслідував СКР-112, отримав наказ відкрити вогонь по повстанцям, але, оцінивши ситуацію, вирішив в сам український корабель не стріляти, а стріляти вперед, навперейми його курсу.

Пострілявши трохи, він вийшов на зв’язок з капітаном 2-го рангу Жібаревим і акуратно повідомив, що отримав наказ всіма способами повернути СКР-112 на базу. Жибарев не менше акуратно дав відповідь: «Я йду під Державним прапором України в її територіальних водах і слідую в український порт Одеси. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати».

МДК-184, на якому, до слова сказати, закінчувалося паливо, отримав наказ таранити український сторожовик. Сторожовик таранитись відмовився, і маневрами почав йти від зіткнення. Після таких морських танців пальне у переслідувача закінчилося остаточно, й він повернув назад до Севастополя. Другий корабель Чорноморського флоту, МПК-93, обачно тримався осторонь і не ліз куди не треба.

Але довго йти поодинці СКР-112 не судилося. Поки розгорталися всі перераховані вище драматичні події, в повітря піднявся той самий черговий літак, але коли це нарешті сталося, то легше від цього нікому не стало, тому що навперейми йому з аеродрому Бельбек миттєво стартував український винищувач.

Незабаром до літака Чорноморського флоту приєднався ще один. Пілоти отримали наказ імітувати торпедні атаки на СКР-112. Але коли командир ланки літаків попросив повторити команду при включеному магнітофоні, в етері повисла тиша. Ніхто, зрозуміло, ніяких атак імітувати не став.

У той же час на допомогу СКР-112 випливли з Одеси українські кораблі, а командування Чорноморського флоту відправило навздогін за бунтівниками сторожовий корабель «Разітельний» і ракетний катер РК-260.

Команда ракетного катера після зближення з українським сторожовиком спробувала кидати швартові кінці, щоб вони намоталося на гвинти СКР-112. А пізніше всі три корабля Чорноморського флоту зійшлися і намагалися взяти сторожовик в «коробочку». Кораблі призупинилися. Командувач українського судном відправився на «Разітельний» на переговори.

До того моменту ділянку моря, в якому знаходився СКР-112, була досить-таки жвавим місцем, в якому шниряли кораблі і літали гідролітаки й винищувачі, тому переговори були як не можна до речі: будь-яка провокація, будь-яка випадковість – і військовий конфлікт між Україною і Росією почався б на двадцять три роки раніше (і що б з цього вийшло – неясно, з огляду на що Україна тоді була третьою в світі країною з ядерного арсеналу, а Росія – першої, можливо, ми б вже жили в епоху ядерної зими, або, швидше за все, не жили б зовсім).

“Чорноморський флот на дві країни, звичайно, в результаті розділили. По-братськи. А потім одна країна все також по-братськи відрубала Крим і більшу частину наших кораблів“

Тим часом в справу втрутилися політики, і поки морські офіцери розмовляли (досить мирно, треба сказати), нагорі домовилися. І домовилися, як не дивно, на користь України.

СКР-112 переміг. Погоня була припинена, кораблі Чорноморського флоту відкликані. Під українським прапором перший корабель нового українського флоту зайшов в порт Одесу.

Пізніше він вже офіційно увійде до складу ВМС України, отримає новий індекс U132 і … буде знищений.

Через рік після епічної втечі, рівно в річницю проголошення незалежності, 24 серпня 1993 року, легендарний сторожовик буде зданий для роззброєння і демонтажу.

Його розпиляють на металобрухт в Севастополі, незважаючи на зусилля українських патріотичних сил, які пропонували зробити з нього музей. У документах не відображені справжні мотиви керівництва, який наказав знищити СКР-112, але я можу припустити, що символ такого приниження Росії і ідеї «єдиного флоту двох братніх країн» занадто дратував політиків цих самих країн. “Неконструктивно команда сторожевика питання вирішувала. Сварила, так би мовити, братських моряків братніх країн“.

Тож українські моряки – ще з самого свого початку показали справжній приклад мужності та відданості. Пізніше закріпили це незламністю присязі в 2014 році та під час маневрів у 2018, коли потрапили у полон. Віримо, що вони незабаром повернуться додому.

P. S. Всіх живих учасників подій (з української, звичайно, сторони) – вітаємо з річницею. Це було шалено, неймовірно, епічно і круто. Дякуємо вам!

Джерело: mykyiv.home.blog