Один епізод з життя львівських сиріт часів Першої світової війни

1830

Війна завжди по собі залишає багато бід, одна з яких вражає до самої глибини. Йдеться про маленьких діток, котрі залишилися в цьому світі одні-єдині, через амбіції політичних лідерів. Звичайно, що частина еліти намагалася допомагати сиротам: хто жертвуючи своїм вільним часом, хто шукаючи кошти та ресурси, а хто організовуючи притулки, проте ці всі зусилля ніколи не зможуть замінити їм найцінніше – батьків…

Найбільш відомими організаторами та меценатами, котрі всіма зусиллями намагалися допомогти львівським дітям сиротам були Василь Нагірний та Андрей Шептицький. З їхньою допомогою було відкрито низку сиротинців, які були особливо нагальні в період після Першої світової війни. Проте варто зазначити, що найперший дитячий притулок (охранка) був відкритий у 1841 р. і розташовувався на вул. Охранок, 2 (нині вул. О. Конинського). На початку ХІХ ст. таких будинків налічувалось вже чотири, і їх щодня відвідувало 60-90 дітей, але вже у 1920-х рр. кількість притулків різко зросла, з відомих причин.

В середньому ряду можна побачити шістьох жінок (правдоподібно виховательки притулку), священика, в центрі зображення визначний український архітектор Василь Нагірний, праворуч – видатний український медик Сильвестр Дрималик

У 1915 р. було створено Український Комітет допомоги вдовам і сиротам у Львові, який був покликаний для допомоги всім тим, хто внаслідок війни не мав ніяких засобів до існування. Одяг, їжа та моральна підтримка – все те, чим забезпечували вдів та сиріт. Щоправда, багато дітей знаходилися в тяжкій депресії, тому жінки, котрі працювали в притулках були змушені місяцями, а той роками займатись з ними, щоб на їх обличчях, хоча б на мить з’явилась посмішка. Про ті, нелегкі, моменти є згадки у митрополита Андрея Шептицького: “Діти, що їх примістили ми по сиротинцях, є часами так пригноблені трагедією їх життя, що сестри, котрі є якби матерями для дітей, мусять не раз місяцями працювати, щоб викликати усміх тих маленьких. Через цілий рік є неможливо виробити атмосферу веселости і щастя. Діти, що мають своїх матерів та вітців, ведуть життя не на багато ліпше, чим сироти”.

Один з листів, написаний сиротою, до митрополита Андрея Шептицького.
Один з листів, написаний сиротою, до митрополита Андрея Шептицького.

Праця митрополита не залишилася непоміченою, про свого наставника знали навіть найменші дітки, котрі часто зверталися до митрополита Андрея Шептицького у своїх листах, називаючи його Татком. Один з таких листів зберігся до наших днів і ось про що в ньому йшлося:

Найдорожчі Таточку!
Прошу приїхати до нас, бо я ще Таточка ніколи не бачила. Я сего року перший рік в приюті і всі товаришки говорять, що мають Таточка у Львові, і я лише слухаю та й думаю собі: а ну як Таточко приїде, чи схоче мене взяти за свою дитину? Бо вже кілька літ, як помер мій рідний Тато і тепер не маю нікого…

Притулки були облаштовані і для єврейських сиріт у місті Львові. Фото 1922 р.
Притулки були облаштовані і для єврейських сиріт у місті Львові. Фото 1922 р.

У 1921 р. митрополит Андрей Шептицький звернувся за допомогою до Папи Бенедикта XV та ієрархії США та Канади, написавши листа, в якому зазначав, що протягом війни через Галичину щороку проходили різні війська… війна тривала, а кількість сиріт щоразу збільшувалась і станом на 1920 р. їх налічувалось близько 20 000 тис. Зрозумівши, що слів замало, Андрей Шептицький влітку 1921 р. вирушає до Канади та США з дипломатичною місією, основною ціллю якої – було збирання коштів для повоєнних сиріт Галичини.

Львівські сироти стоять в черзі за порцією їжі. В руках кожен тримає миску, очікуючи якнайшвидше отримати свій пайок. Фото 1920-х рр.

У Канаді та США митрополит зустрічався з багатьма єпископами, парохами та іншими представниками церкви, котрі, до речі, мали українське походження, і, звісно, з радістю погоджувалися допомогти Андрею Шептицькому.

Отримання львівськими дітьми американської гуманітарної допомоги . На фото видно, що діти спеціально позують, тримаючи в руках мішечки з борошном, цукром, банки з какао… Фото 1920-х рр.
Отримання львівськими дітьми американської гуманітарної допомоги . На фото видно, що діти спеціально позують, тримаючи в руках мішечки з борошном, цукром, банки з какао… Фото 1920-х рр.

Митрополит зумів, також, домовитись про зустріч з найвищими представниками політикуму США, які пообіцяли відправити гуманітарну допомогу на територію Галичини і свого слова дотримали. Декілька разів у 1920-х рр. маленькі діти отримували смаколики, упаковані в банки та мішечки, на яких розміщувалися надписи незрозумілою для них мовою. Очевидно, що маленькі сироти тішились цим дрібницям і, хоча б, на мить забували про гіркоту реалій свого життя…

Джерело: Львів

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини