Грузинська співачка Ніно Катамадзе нещодавно заявила про відмову виступати у Росії.
В інтерв’ю BBC News вона розповіла про своє ставлення до тези “культура поза політикою” та про протесті у Тбілісі, які вона публічно підтримує.
Дилема виступати чи ні у Росії постала з 2014 року і перед українськими артистами, частина з яких відмовилася від поїздок до сусідньої країни, а інша частина продовжує виступати там (що, зрештою, стало однією з причин скандалів на цьогорічному українському відборі до Євробачення).
Сама ж Катамадзе заспівала у Росії 22 червня цього року, після чого повідомила, що це був її останній виступ у РФ, на який вона погодилася лише заради дев’ятирічної незрячої дівчинки.
30 червня співачка написала про рішення не давати більше концертів у Росії, назвавши саму Росію окупантом, а президента Володимира Путіна – ворогом Грузії, а значить і її ворогом.
Водночас організатори ще одного концерту Катамадзе у Росії, який був запланований на березень наступного року у Підмосков’ї, заявили, що квитки на нього продаються у звичайному режимі, а скасування заходу може загрожувати Катамадзе виплатою штрафу за контрактом.
Тим часом у грузинській столиці Тбілісі тривають протести, що спалахнули після візиту одіозного російського депутата Сергія Гаврилова в Грузію та його появи в кріслі спікера.
Протестувальники, а серед них переважно молодь, вже третій тиждень вимагають відставки міністра внутрішніх справ Грузії Георгія Гахарії, вважаючи його відповідальним за силовий розгін демонстрантів у ніч з 20 на 21 червня.
Ось що співачка відповіла на питання кореспондентки BBC News Ніни Ахметелі.
Чому зараз?
Під час останнього виступу в Росії. Заспівати на тому джаз-фестивалі вона погодилася лише заради сліпої дівчинки, пояснює співачка[/caption]
Це не було рішенням, яке я ухвалила 30 червня. Це почалося у 2008 році.
Після російсько-грузинської війни я взяла участь в акції “Не стріляй!”
Весь цей час я вірила і вірю, що діалог – найкращий засіб для того, щоб прямо запитати у людей про їхнє ставлення не тільки до Грузії, але в цілому про їхнє ставлення до насильства, до війни. Тому я тоді прийняла рішення мати прямий зв’язок з людьми, які живуть в Росії.
Я вважала і вважаю, якщо ти робиш непростий крок і їдеш в країну, де по-різному ставляться, в тому числі і абсолютно негативно, до твоєї країни, твоєї громадянської позиції, це має чомусь служити, служити обміну любов’ю і добром один з одним.
З 2008 року по 2019 рік включно, весь цей період не припинялася окупація, вбивства і тортури людей, закриття кордонів, тоді як, за моєю інформацією, грузинська влада була відкрита для відносин.
Кожну мою поїздку до Росії супроводжувала якась страшна інформація, що щось відбувалося, щороку ти згадував серпень [2008 року, коли почалася російсько-грузинська війна] …
А 20 червня перетнула кордон особа [депутат Гаврилов], у якого за законом про окупацію не було право перетинати кордон, і він з’явився у [грузинському] парламенті. Потім на всі ці неправильні кроки реакцією було позбавлення жителів Росії права приїжджати до Грузії… (Мова про заборону авіаперельотів до Грузії, яку ввела РФ. – Ред.)
Я вирішила, що та місія, яка була у моєї музики (а ми на концертах зізнавалися один одному в любові і говорили про те, що відкидаємо насильство) – ця місія втратила своє значення. Головна проблема відійшла на другий і третій план, та й взагалі не була у нашому порядку денному.
У мене, як у громадянки, як у грузинки, не було права бути перед моїми слухачами фальшивою, не враховувати ті події, які відбувалися до цього часу.
Я не можу бути тією людиною, яка буде співати про любов без любові. Тому я ухвалила таке рішення.
Я не можу обманювати тих людей, які люблять слухати нашу музику, з ким ми стали вірні одне одному і пройшли через багато чого. Саме для цих людей був мій пост, їм я хотіла сказати про те, з якою реальністю стикається Грузія.
Культура і політика – разом або порізно?
Ніно Катамадзе часто виступає в Україні. На фото – під час спільного виступу із Джамалою[/caption]
Політику ж теж роблять люди. Звичайно, мистецтво може зробити більше політиків, і є народна дипломатія. Але, мені здається, що те, що мистецтво окремо, а політика окремо – це міф.
Може, таке є в цивілізованих країнах… Але в даному випадку я не живу в країні, де немає війни, де немає цих важких реальних історій. Ось ця накопичена за весь цей період реальність – не було вже шляху для того, щоб розповідати цю історію з любов’ю.
Мені, моєму серцю внутрішньо неможливо відкласти просто в сторону болючі історії, які відбуваються сьогодні. Коли за якихось 500 метрів від головної магістралі Батумі – Тбілісі проходять вигадані, штучні кордони, які кожен день розділяють людей прямо в їхніх спальнях, люди не можуть спілкуватися один з одним, відвідувати кладовища.
Я не можу бути людиною, яка не скаже моєму слухачеві про це. Я зобов’язана бути чесною перед цими людьми.
Відмова від мільйонів слухачів не ставила собі за мету викликати роздратування один у одного і не була спробою розмови поганим тоном. Навпаки, метою було [показати], що ми не одні живемо у світі і є людські історії, повні болю. У нас немає права ігнорувати ці історії.
Якщо я зумію пояснити своїм улюбленим слухачам, що моє рішення [перестати виступати в Росії] було повне болю, і я хотіла їм сказати про це, я прийму і негативну реакцію. Але моя любов ніколи не охолоне – навпаки.
Ми намагаємося жити в нашій країні вільно, боротися за цю свободу. Навіщо потрібні пісні, навіщо потрібно співати з божевільною любов’ю, якщо ми не присвятимо наше життя свободі? Тому моїм обов’язком було зробити цей крок.
Про протести у Тбілісі
GETTY IMAGES[/caption]
Століттями моя держава боролося за виживання, за розвиток. Зараз XXI століття, і ці молоді люди народилися, коли йшла війна, у 1990-і.
У цих людей немає жодної позитивної історії, пов’язаної з сусідньою державою [Росією] – з тією державою, з яким у наших батьків, бабусь і дідусів набагато більше історій.
Ці люди самі вирішують свою долю, вони хочуть створити таку державу, в якій головною цінністю буде свобода, свобода вибору, заснована на гідності, взаємоповазі. Так, вони дуже молоді, недосвідчені, вони гарячі, темпераментні. Можливо, ми бачимо і якісь недипломатичні гасла, але їхні серця набагато чистіші, ніж ми можемо уявити…
Свобода – це не тема для торгівлі у XXI столітті. Це – головна цінність, тому тут акцент не на якійсь національності, а на тому, що ми самі хочемо вирішувати всередині нашої країни. Якщо хтось припуститься помилки, ми самі притягнемо його до відповіді.
Ці молоді люди [які виходять на протести] показали, що вільне суспільство відбулося. Всі вони працевлаштовані, займаються своєю справою, вони не збираються жити поза межами цієї країни. Вони знають, що держава – це вони, що закон – це вони, що їхні діти мають народитися у цій державі, вони знають, що вони самі повинні боротися за кращий завтрашній день. За них ніхто це не зробить.
Вони не живуть у відповідності до рішень, які приймають в іншій країні. Це і є свобода.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
