Через стрімкий розвиток промисловості у Львові (1960 – 1970 – ті рр.), а також наростаючі показники частки населення міста, ситуація потребувала збільшення кількості додаткового транспорту. Відтепер, для будь-якого львів’янина, важливо було не тільки “якось добратися до пункту призначення”, а прибути максимально швидко, зручно та безпечно…
Обговорення цих та схожих проблем розпочалося ще у 1966 р., після чого було запропоновано генеральний план розвитку міста Львова в перспективі, в якому вперше прозвучала ідея про будівництво “підземного трамвая”. За окресленим планом, проектування якого розпочалося у середині 1970-х рр., “підземного трамвай” мав би обслуговувати чотири найбільш потужні пасажиропотоки міста.
Будівництво трамвайної мережі було розділено на дві черги. Перша черга – мала розбудовуватись вісім років, включаючи спорудження двох підземних трас. Перший тунель (лінія червоного кольору на карті) мав починатися на перехресті вулиць Суворова (суч. Сахарова) та Дзержинського (суч. Вітовського). Планувалось також підвести колію з вул. Наукової, Артема (суч. Володимира Великого) та Боженка (кн. Ольги). Отже, трамвай, який мав курсувати з Південного житлового мікрорайону, мав заглибитися під землю, і подолавши відстань 3,3 км., виїхати на розі вул. Леніна (суч. Личаківська) та Мечникова.
Другий тунель (лінія синього кольору на карті) мав пролягати маршрутом вул. Снопківська – вул. Гайдамацька. За планом у перспективі мали додати п’ять підземних станцій – Головпоштамт, площа Возз’єднання (I та ІІ; суч. пл. Соборна), площа Старий ринок та Винниківський ринок. Мав також з’явитися маршрут, який би зв’язав Північний житловий район з Новим Львовом, а також з Сиховим.
Друга черга (лінія зеленого кольору на карті) будівництва мала розпочатися після завершення першої, склавши маршрут довжиною 4 км. Трамвайна мережа мала пролягти від перехрестя вул. Індустріальної і Шевченка. З виходом пасажирів біля Залізничного вокзалу, пл. Кропивницького, уздовж вул. Київської, і вул. Дзержинського (суч. Вітовського).
Харківський інститут “Укрдіпрокомунбуд” у 1977 р. підготував проектну документацію, після чого було виділено значні кошти на будівництво – у розмірі 50 млн. карбованців.
Незважаючи на наявність великої суми грошей, які очевидно витратили за іншим призначенням, а також, враховуючи економічну кризу, наприкінці існування СРСР, підготовчі роботи до спорудження першого тунелю розпочалися аж у 1989 р.
Перша шахта глибиною 30 м. і шириною 5 м., з якої мало початися будівництво тунелів, перебувала на задньому дворі Палацу Потоцьких. Позаду цієї будівлі розбудували електричну станцію, будівлю для робітників, а також управління дирекції ( з 1997 р. – там розміщується Музей мистецтва давньої української книги). За час весь роботи, дирекція виконала проектування ліній на Сихів та на вул. кн. Ольги.
Проте не обійшлося і без проблем: через проведення бурильних робіт, був пошкоджений Палац Потоцьких, в якому утворилася тріщина шириною близько 30 см. За словами Бориса Возницького (директора Львівської картинної галереї) тріщину вдалося ліквідувати тільки через майже десяток років, витративши на це понад 6 млн. гривень.
Проте, мрії про спорудження вже осучасненого метрополітену не полишали львівську владу і після розвалу СРСР. У середині 1990-х рр. Львів був включений до програми метробудування в Україні, як перспективне місто. Наприкінці 1990 – початку 2000 рр. цю ідею активно лобіював міський голова Василь Куйбіда.
Час до часу привид ідеї львівського метрополітену бродить світлими головами міських чиновників, але наразі знайшов втілення тільки в проекті “Трамвай на Сихів”.
Джерело: http://lviv.vgorode.ua/news/sobytyia/289767-nevidomyi-lviv-yak-buduvaly-lvivske-metro-foto
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
