“Нас поховали заживо”: пожежі очима мешканців погорілих сіл

“Здається, що пожежа ще далеко, але раптом бачиш, як горить перший дім у селі й розумієш – вогонь суне просто на тебе”, – розповідає Вікторія Платонова з села Магдин на Житомирщині.

Від її дому лишилися самі руїни, посеред яких – обсмалена піч, передає BBC Україна.

З 29 будинків у цьому селі згоріли 24. Загалом у п’ятьох селах Овруцького району вогонь знищив 72 будинки. Десятки родин лишилися без житла.

Виживають дерева з міцним корінням

Куди оком не кинеш – скрізь кілометри й кілометри обпалених вогнем сосен, беріз, осик. Мертва тиша й тисячі мовчазних жертв – уже мертвих дерев, які за інерцією височіють над безкраїм попелом. У них вигоріло коріння.

“Берези можуть й вижити – у них міцніше коріння”, – пояснюють нам пожежники, що гасять осередки тління на підступах до торф’яників. Це потрібно робити й через тиждень після великої пожежі.

“Вся Україна гасить ці ліси”, – видихає втомлено пожежник, маючи на увазі, що на гасіння пожеж у Київській та Житомирській областях з’їхалися його колеги з інших регіонів. За даними місцевої влади, лише в самому Овруцькому районі працювали близько 1000 пожежників з ДСНС та Держлісагентства, вони використовували 150 одиниць техніки.

Саме міцне й довге коріння потрібне дереву, аби вижити у вогні, який пропікає верхні шари ґрунту. Так встояв кількасотлітній дуб у селі Личмани з тридцяметровим коренищем, хоч будинок поруч із ним згорів повністю.

Діти пережили шок

“Ніхто не може зрозуміти, як і чому це все відбулося. Один Господь знає, чому так. От у мене хата згоріла, а паркан поруч уцілів. У Магдині вогонь до однієї хати підступив і зупинився перед нею. Може, Господь хоче нам, людям, показати, що потрібно об’єднуватися й допомагати один одному”, – каже 59-літній Юрій, стоячи й плачучи на попелищі свого дому поруч із личманівським дубом.

Паркан навколо дому вогонь майже не торкнув.

“Я ще не знаю, що робитиму далі. Це перший день, що я прийшов у себе, – каже крізь сльози чоловік. – Дуже багато людей відгукнулися, допомогли нам. Наше завдання – зараз зберегти те, що нам передали. Ми дуже всім їм дякуємо за підтримку й поміч”.

Додає, що допомогу привозять з усієї країни: зерно, картоплю, інші харчі. Рівне, Житомир, Київ, Коростень, Ірпінь, Харків – пригадує географію міст, звідки її доправили. Ми якраз стали свідками, як у Личманах вивантажували 50 тонн щебеню й коробки продуктів.

Після Чорнобильської аварії мешканців Магдина та Личманів евакуювали. Більшість із них так і не повернулася в полишені домівки. П’ять-вісім років тому в їхніх будинках оселилися родини, які вирішили усамітнитися в цих далеких від цивілізації селах і проводити життя в православній молитві та праці на землі. Вони об’єднувалися навколо священників.

Місцева православна церква належить до УПЦ МП.

Тамтешні жителі дотримуються певних звичаїв: чоловіки носять довгі бороди, жінки – довгі спідниці. Діти, починаючи з п’ятого класу, вчаться у школі екстерном. Раз на місяць вони приїжджають до школи в селі Першотравневе здати виконані домашні завдання.

Всі місцеві родини живуть з праці на землі.

Коли пан Юрій переїхав до Личманів, тут уже жила його донька зі своєю родиною.

У Чистий четвер, 16 квітня, чоловік стояв на спостережній пожежній вишці, звідки його зносив дикий вітер. У той день швидкість останнього сягала 20-25 м/с.

“Стоячи там, я чітко побачив, що Магдин буде горіти. Головне, що ми встигли сказати тоді магдинцям: “Передавайте по ланцюгу один одному, що ваше село буде сто процентів горіти. Збирайтеся в сторону Личманів. Сам я поїхав у Магдин з іншими чоловіками з Личманів. Треба було рятувати людей. У нас була “газелька”. Нею і помчали”, – пригадує події того дня пан Юрій.

У його доньки четверо маленьких дітей: наймолодшому – три роки, найстаршому – десять. “Діти пережили шок. Їх схопили, бігли з ними на руках. Зараз їх вивезли в Київ до родичів”, – каже їхній дідусь.

Поки він допомагав гасити пожежу в Магдині, який за якусь годину з мініатюрного обжитого села перетворився на велике згарище, його власну хату в Личманах вогонь теж знищив.
Дружина Катерина самотужки рятувала чотирьох кіз. Але ті після того, як їм відчинили двері хліву, забилися в дальній куток, – і там загинули. Сильний страх підказав їм згубну поведінку.

“У людей паніки я не бачив. Навіть тварин вантажили в “газельку” – рятували. Всі виїжджали своїм транспортом, – розповідає пан Юрий. – У перший день з Овруча тут нікого не було. Чи до них ще не дійшло, що тут горіли люди й будинки. На мотоблок повантажили стареньких людей. Не забули про мою сусідку 83-річну бабу Саню. Людей евакуювали в село Гладковичі”.
Там місцева влада розмістила погорільців на ніч у будинку культури.

“Овруч сказав Личманам евакуюватися, коли наше село фактично вже згоріло”, – каже Вікторія.

Голова Овруцької РДА Ярослав Чепурко в розмові з BBC News Україна сказав, що, на його думку, місцева влада й поліція робили, що могли в тих умовах, – допомагали евакуювати й розмістити на ніч людей після пожежі. А тепер місцева влада готує документи на виплати від держави на відбудову.

Крім того, варто врахувати, що до останку місцеві мешканці сподівалися, що стихія може оминути їхні села.

Тим часом, спілкуючись із нами, Вікторія переводить погляд на опечену маленьку тваринку в себе на руках. З першого погляду важко розібрати, чи це козеня, чи це овечка. Її право око запливло гноєм з рани. Ліве око бачить, хоч теж уражене. Стоячи на ногах, тваринка таки оминає перешкоди на шляху. Її Вікторії привіз знайомий.

“Чим допоможеш такому малому з опіками? Самі голі й босі. Всі ліки згоріли в будинку”, – скрушно хитає головою жінка.

Пожежі траплялися, але таке вперше

“Ми звикли до того, що десь у лісі може щось тліти чи невелика пожежа може статися. Це завжди гасили. А цього разу повалив навколо села чорний дим. Люди вирішили обійти хресним ходом з того боку, щоб Господь захистив. Але його промислу ніхто не знає, – пригадує 43-річна Вікторія Платонова, як загорівся Магдин. – Валив дим, до нас приїхали чоловіки з сусіднього села Личмани гасити перший дім. Ми побачили пожарку (пожежну машину – Ред.), швидку, а потім почули від людей, що перший дім з краю села вже згорів”.

Цьогорічні пожежі вирізняються саме масштабом і швидкістю поширення. Так, у попередні роки у навколишніх лісах траплялися загоряння. Так, місцеві мешканці знають, як пахне горілий ліс. Але цьогорічне лихо пройшло, мов цунамі незнаної досі сили.

Екологи наголошують, що в майбутньому самою надією від подібного не врятуєшся. Це наслідки зміни клімату. Її людство може зупинити лише завдяки великим колективним зусиллям.

“2019-й був найспекотнішим в Україні за весь період метеорологічних спостережень. Зима – аномально теплою. Весни практично не було, як і дощів. Земля не наповнена водою, рівень річкових і підземних вод упав, – пояснює, як проявляється зміна клімату через підвищення температури Євгенія Засядько, експертка з кліматичної політики ГО “Екодія”.

З осені залишився сухий настил, який мав би зволожити сніг. І якщо навіть пожежа почалася з підпалу, то саме сухотрав’я та сильний вітер створили всі умови для швидкого поширення пожеж на дуже великі площі. На Житомирщині вони охопили понад 4000 га.

Це може бути лише початком катаклізмів в Україні. Весна минає без дощів, а це означатиме зміління й висихання водойм та криниць.

“Тут мені жилося краще за все. Ніхто не чіпає тебе, ніякої політики. Молишся, ходиш у храм, живеш при землі, обробляєш її. Коли вперше приїхав сюди, то відчуття було, мов на п’ятсот років назад повернувся. Спокій. Пташки співають”, – каже пан Юрій.

Пожежа порушила й розхитала цей герметичний світ із його консервативним трибом життя.

Правоохоронці розглядають різні версії загорання лісів. Одна з них – умисний підпал. Інша – падіння ліній електропередач на дерева. Але жодна не заперечує ролі змін клімату як каталізатора стихії.

“Нікуди звідси не поїдемо”

“Нас попередили, щоб тримали документи напоготові й у разі чого відходили на Личмани. Це був Чистий четвер. Ми причастилися й повернулися з церкви. У Личманах люди пішли хресним ходом, наші з села приєдналися. А тут пожарка, дим повалив. Я кричу, щоб відв’язували корову. Вогонь ішов з величезною швидкістю”, – розповідає Вікторія.

На Житомирщину вона приїхала з Одеської області. Будучи від народження “степовою людиною”, особливо насолоджувалася навколишніми лісами.

“Господь управляє людськими долями. На таке питання відповідаємо, що сподобалося це місце, бо навколо ліси. А тепер лісів немає. Але все одно ми звідси не поїдемо. Мій чоловік у перший же день після пожежі сказав, що будемо відбудовуватися”, – каже жінка.

Частина родин тут мешкає в будинках, що досі оформлені на евакуюваних після Чорнобиля людей. Частина колишніх мешканців отримали компенсацію від держави. В цьому випадку їхні дома перейшли до сільради, а від неї – до тих, хто прожив у їхніх стінах три й більше років.

Останнім тепер легше. Держава обіцяє допомогти відбудувати житло. Й воно належатиме їм.

Для решти людей, яких тут називають іноді “самоселами”, Овруцька РДА обіцяє знайти інші юридичні рішення.

Приміром, їм можуть виплатити компенсацію за втрату майна, а не житла. Також обіцяють залучити до відбудови їхніх фактичних домівок бізнес.

Вікторія з чоловіком Ігорем та їхніми дітьми мешкали якраз в чужому будинку. За оренду платили символічно 50 грн щомісяця формальному власнику.

Їхня сусідка мешкає в Білорусі, а в Магдині в неї – невеличка дерев’яна дача. Це один із небагатьох вцілілих будинків у селі. Там родина й перебуватиме час до літа з надією на швидку відбудову власного житла.

В руках – ікона, документи, мішок

У критичній ситуації людей рятувала солідарність.

“Біжу, а в руках – ікона, документи, мішок. Ще волочила велосипед. Потім кинула і його, і мішок із речами. Але хлопці їхали за мною й підібрали той мішок, потім передали мені.

Велосипед теж не згорів”, – розповідає Вікторія. А в тому мішку – були всі її врятовані речі.

“Люди гнали з собою кіз, корів, хтось і конячку. Не кидали. Секретар сільради з Личманів возив своєю машиною людей. Поки возив, у нього власна хата загорілася”, – пригадує жінка.

“На третій день я дізнався, що нас усіх, хто гасив ті перші хати в Магдині, “поховали”. Не думали, що ми вижили. Господь Бог урятував. Ще рано було вмирати”, – підсумовує свою оповідь пан Юрій.

Наприкінці нашої розмови з Вікторією вона залишила чи то козочку, чи то овечку в будинку, щоб показати нам, де починалася пожежа в селі.

Але та зарепетувала й заплакала голосно, мов людська дитина.

Ого, жити буде – вирішили всі ми. Як і надія.

Але вона безсила перед тривалими, а то й незворотними змінами клімату, спричиненими людською цивілізацією.

Та наздогнала людей і в захаращених лісах неподалік Чорнобильської зони відчуження.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини