Навряд чи в Україні знайдеться ще один населений пункт, у якому б лінія державного кордону проходила через… житловий будинок
Тому село Рижівка Білопільського району на Сумщині, що ми обрали як наступну „Точку на карті” і де, власне, є така будівля, у цьому плані можна вважати унікальним, – повідомляє Укрінформ.
Перш ніж потрапити сюди, проходжу інструктаж у прикордонників. Просять не фотографувати службовців на прикордонному пункті. Адже він – за кілька десятків метрів від такого ж, але вже на російському боці. На тому боці, звідки вже четвертий рік Україна отримує „братні подарунки” у вигляді військової агресії та смертей наших захисників.
Життя на кордоні з Росією
На виїзді з Білопілля підбираємо жіночку, яка теж прямує у бік розташованої за 18 кілометрів від райцентру Рижівки. Вона працює у місцевому психоневрологічному інтернаті – комунальному закладі Сумської обласної ради.
„По понеділках автобуси до села не ходять, та й в інші дні рейси пасажирського транспорту скоротили, доводиться добиратися „перекладними”. Вже звикла. І мене на пункті пропуску вже знають в обличчя, навіть паспорт не вимагають показати”, – розповідає попутниця.
А ось і сам пункт, де працюють прикордонники і митники. Від нього розходяться дві дороги: одна веде до Рижівки, інша – до сусіднього з ним російського селища Тьоткіно. Називаємо місце призначення, і нас, запитавши про наявність документів, але не просячи показати їх, швиденько випускають із зони, де проводять перевірку тих людей і машин, які рухаються на російську територію.
Питаємо у нашої пасажирки, – а якщо ми замість до Рижівки поїдемо до Тьоткіно?
„Ну. Думаю, тут у них це все налагоджено. Та й зв’язок із російськими прикордонниками мабуть є”, – відповідає та.
Заїхавши до Рижівки, прямую до сільської ради, з головою якої Олександром Чехом заздалегідь домовився про зустріч. Того дня він проводив засідання виконкому, яке щойно закінчилося. Крім самого керівника в його кабінеті ще й директор місцевої школи Іван Міщенко, який прийшов обговорити питання участі школярів у мистецькому районному фестивалі „Білопільські візерунки”.
– Якби не кордон та не події на сході країни, то наше село нічим би не відрізнялося від інших. Раніше його мешканці через пішохідний пункт пропуску, розташований посеред вулиці Дружба, за наявності паспорта і місцевої прописки мали змогу вільно ходити до своїх родичів у Тьоткіно. Тепер же такої можливості немає, бо пункт пропуску закрили, – починає розмову Олександр Володимирович.
За його словами, по Рижівській сільраді нараховується 825 жителів, і фактично у кожного з них у Тьоткіно є рідні.
– Раніше і там, і в Рижівці проводилися спільні заходи, українські діти ходили в школу в російське Тьоткіне, гуляли і тут, і там; багато наших працювали у них, адже тоді кордон був умовний, і в будь-який час дітям із російського боку можна було навідатися до батьків, а нашим мешканцям потрапити туди. Зараз же люди змушені до Тьоткіного їздити через автомобільний пункт пропуску „Рижівка”. Виходить — від села до пункту пропуску — 5 км, а там ще 5—7 км до центру. От у результаті, щоб мешканцю побачити сусіда, треба 15 кілометрів проїхати і на пунктах пропуску втратити час, – розповідає голова сільради.
Це, говорить він, сьогодні найболючіша проблема для села.
– Мені постійно жителі говорять про необхідність відкриття пункту пропуску, хоч би у денний час. Однак усі мої звернення і до депутатів, у Кабмін, в облраду, в райраду залишаються безрезультатними. Всі відповідають формально, що у вас в 10-кілометровій зоні є ще один пункт пропуску — автомобільний, «Рижівка» – і цього достатньо. Наш пункт пропуску робився першочергово для мешканців Глушковського і Білопільського районів. Зараз ми просимо: зробіть хоча б для двох сіл, розділених однією вулицею — Рижівка і Тьоткіне, Так, війна, так, снаряди рвуться… Але коли родичі на сусідніх вулицях все життя прожили, а тепер не можуть одне до одного в гості піти, то це неправильно, – бідкається Олександр Чех.
Відразу по той бік українського прикордонного пункту, фактично за шлагбаумом, розповідає він, живе чоловік, який усе життя пропрацював у Рижівці механізатором. А тепер, аби потрапити сюди до сільради, йому треба робити величезний гак.
Те саме стосується й тих, хто їздить на роботу у Тьоткіно. Наразі пункт пропуску для них відкривають двічі на рік: на Великдень та в поминальну неділю.
Запитую про настрої людей, про їх стосунки між собою.
– Люди як спілкувалися, так і продовжують, на болючу тему намагаються не говорити. Кожен має свою думку. У Рижівці є можливість дивитися російський канал, сигнал сюди добиває, так само у Тьоткіно транслюються два центральні українські канали. Люди дивляться, намагаються розібратися у тому, що відбувається, – відповідає голова.
Закриття пункту пропуску українською стороною він вважає невиправданим. Адже за весь цей час, доки він не працює, якихось конфліктів на кордоні, в тому числі й збройних, зафіксовано не було.
– А якби диверсанти й намагалися проникнути на українську територію, то що, вони б посунули дорогою через пункт пропуску? Це ж дурниці… – емоційно говорить Олександр Володимирович.
Самі центром громади стати неспроможні, а об’єднання ніхто не пропонує
Виливши наболіле, він розповідає про щоденне життя Рижівки.
– Село у нас газифіковане, є водогін, дороги з твердим покриттям. Працюють клуб, школа, ФАП. Землю на території села орендують два сільськогосподарські підприємства, які є основними наповнювачами місцевого бюджету. Могли б, щоправда, мати більше надходжень, якби влилися в одну зі створюваних сьогодні у нас об’єднаних громад. Однак самі ми стати її центом неспроможні, а нам об’єднання поки що ніхто не пропонує. Хоча, вважаю, що децентралізація має проходити. Той, хто першим розпочав створювати ОТГ, опинився у виграші, отримав непогане державне фінансування.
А от у директора школи, який приєднується до нашої розмови, є свої застереження з цього приводу.
– У нашому навчально-виховному комплексі нараховується 80 учнів. Не так уже й багато, тому ми переживаємо за долю НВК, чи залишиться він після децентралізації, чи дітям доведеться їздити до опорної школи у Білопілля. А що тоді робити вчителям? – запитує Іван Міщенко.
Поспілкувавшись у сільраді, де поруч із кабінетом голови розміщується місцева бібліотека, яку, здебільшого, за його словами, відвідують пенсіонери, прямуємо до пункту пропуску та, власне, того будинку, який прославив Рижівку на всю країну.
Прикордонники вже попереджені про приїзд журналіста і дають можливість пофотографувати на пункті.
Раніше вулиця була українською, але за СРСР частину її віддали росіянам
– Наша вулиця Дружби раніше доходила до російської залізничної станції Тьоткине. Але за часів СРСР її частину вирішили віддати російському селищу, там її назвали Прикордонною. І так вийшло, що будинок Галини Олександрівни Буділіної опинився на лінії кордону. Як жартує господарка, котра через це вже стала місцевою „зіркою”, до кухні їсти вона ходить в Україну, а лягає спати – у Росії. Доки не почалася війна, на це ніхто не звертав уваги. Тепер же, із закриттям пункту пропуску, виникли проблеми, – коментує голова.
На жаль, хвіртка господарки виявилася зачиненою. Але через огорожу видно прикордонний паркан, дроти на городі.
Власне, паркан стоїть на всій лінії кордону. В межах земель Рижівської сільради – це близько 5 кілометрів. Його після закриття пункту пропуску звела російська сторона.
– Доки ми реалізовуємо проект „Стіна”, росіяни її вже побудували за свої гроші, – говорить сільський голова.
Побачивши на власні очі, як дві країни опинилися в одній хаті, робимо невеличку екскурсію селом. Воно компактне, і навіть взимку виглядає упорядкованим. На кожній з вулиць є свій магазинчик, де можна придбати товари першої необхідності. Свого часу тут скуповувалися мешканці Тьоткіного, бо ціни на продукцію нижчі. От тільки з роботою у селі є проблема. І кожен питання заробітку вирішує по-своєму. Зокрема, дехто з місцевих їздить у Тьоткіно, заправляє там бак автомобіля пальним, яке в Росії дешевше, а потім перепродує його вже на українській території. Напевне, є й інші способи отримати зиск від проживання на кордоні, але про них краще знають прикордонники.
Поспілкувавшись із кількома жителями Рижівки, розуміємо, що питання пункту пропуску вони справді вважають одним із головних. Лейтмотивом усіх розмов була фраза: „Нас не можна розривати по живому”.
Пункти пропуску закрили, аби вберегтися від агресора – чиновник
На моє прохання прокоментувати ситуацію, прес-секретар Сумського прикордонного загону Роман Ткач повідомив наступне: „Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2015 року № 106-р, в областях, які межують з Російською Федерацією, у тому числі й Сумській, закрито ряд пунктів пропуску через державний кордон.
Це рішення прийнято з метою оптимізації мережі пунктів пропуску та необхідності зосередження сил і засобів на більш важливих ділянках кордону з Росією. Загалом у Сумській області закрито 9 з 11 місцевих пунктів пропуску, а саме: «Попівка» (Великописарівський район); «Володимирівка» (Сумський район); «Кіндратівка» (Сумський район); «Волфіне» (Білопільський район); «Рижівка» (Білопільський район); «Бояро-Лежачі» (Путивльський район); «Старикове» (Глухівський район); «Сопич» (Глухівський район); «Нововасилівка» (Середино-Будський район).
Режими роботи решти місцевих пунктів пропуску – «Грабовське» (Краснопільський район) та «Середина-Буда» (Середино-Будський район) – на даний час залишаються незмінними.
Таким чином, сьогодні на кордоні з Росією в межах Сумської області функціонує 9 пунктів пропуску та 2 пункти контролю (2 – місцевих, 2 міждержавних, 7 міжнародних), з яких: 6 – автомобільні («Велика Писарівка», «Юнаківка», «Катеринівка», «Бачівськ», «Рижівка», «Покровка»); 3 – залізничні («Конотоп», «Хутір-Михайлівський», «Зернове») та 2 – місцеві пункти пропуску («Грабовське», «Середина-Буда»)”.
Заступник голови Сумської облдержадміністрації Іван Боршош теж заявив, що вирішення даного питання є прерогативою центральних органів влади.
„Сумщина має більше 500 кілометрів спільного з Росією кордону, і аби уберегтися від агресора, довелося закрити близько 10 місцевих пунктів пропуску. Так, люди незадоволені, просять відновити їх роботу, однак це не в нашій компетенції, дане питання має вирішуватися в Києві. Мова ж бо йде про питання безпеки”, – зазначив посадовець.Утім, як пересвідчився автор цих рядків, стратегічні безпекові питання для мешканців Рижівки навіть у нинішніх умовах менш важливі за надання їм можливості вільно спілкуватися зі своїми закордонними родичами. Під час розмови сільський голова неодноразово наголошував, що жодних конфліктів між людьми не виникає, і навіть ті чоловіки, які побували у зоні проведення АТО (а їх у Рижівці п’ятеро), з його слів, виступають за відкриття пункту пропуску.
Що ж, мабуть, війна вплинула на свідомість далеко не всіх наших людей. Для декого агресор – десь далеко, там, де стріляють, убивають. А “тутешні” росіяни — начебто свої, рідні, безпечні, хороші. І мовляв, закриваючи кордон, ми тільки налаштовуємо їх проти себе. Чи має право на життя подібна логіка? Рижівці щиро вважають, що так.
Родинні зв’язки чи “купи-продай” на кордоні?
Хоча, як на мене, крім родинних зв’язків може бути і ще один чинник, який змушує людей педалювати питання відкриття кордону. Адже, як уже сказано, сусідство з Росією для декого (а, може, й багатьох) дозволяло заробляти собі на життя легальним і нелегальним шляхом. Купівлею-продажем того ж бензину, наприклад. Та й контрабандні канали переправляння товарів, людей через кордон, напевне, теж існували. Тепер на заваді цьому «бізнесу» став 5-кілометровий паркан.
З огляду на все це, певно, люди не так гостро реагували б на закриття пункту пропуску у Рижівці, якби тут створювалися нові робочі місця, виплачувалася нормальна зарплата, підвищувався рівень життя. Цього можна було б досягти завдяки об’єднанню громад. Бо на Сумщині, де вони вже створені і діють, наприклад, у Березі Глухівського району, Краснопіллі, Миколаївці того ж Білопільського району, в місцевих ОТГ з’явилося чимало додаткових коштів, почали створюватися кооперативи, розвивається інфраструктура. Та, як бачимо, Рижівка поки що залишається поза децентралізаційними процесами.
Можливо, місцева влада є не надто наполегливою у цьому питанні, та виявляється і ті, хто повинен сприяти у його вирішенні, не поспішають надавати селянам допомогу. Так, прагнучи отримати з цього приводу коментар у керівництва Сумського відокремленого підрозділу установи „Центр розвитку місцевого самоврядування”, я з подивом дізнався, що воно в Рижівці за час своєї роботи досі не спромоглося побувати і не володіє ситуацією з об’єднанням.
Світло на цей процес пролив консультант із комунікацій Офісу реформ у Сумському регіональному відділенні Асоціації міст України Карен Агаджанов-Гонсалес.
Ностальгувати і нарікати простіше, як об’єднатися і працювати
– Процес створення об’єднаної громади в Рижівці розпочався ще в 2016 році, тоді відповідно до рішення Рижівської сільради вона вирішила об’єднатися з Горобівською, Іскрисківщинською, Коршачинською, Ободівською, Павлівською та Річківською сільськими радами Білопільського району в Річківську об’єднану громаду. Але в результаті спротиву окремих депутатів цих сільських рад процес об’єднання так де-факто і не завершився, вибори в громаді не відбулися. Зараз проходить процес переформатування цієї громади, а Рижівці пропонують увійти в склад перспективної Білопільської ОТГ. Дана пропозиція ґрунтується на тому, що Білопілля розташоване набагато ближче до Рижівки (15 км або 20 хвилин приміським автобусом), ніж Річки (31 км). Туди ж може примкнути й місто Ворожба. Думаю, це буде потужна громада, в тому числі і в фінансовому плані. Такий проект буде невдовзі винесений на розгляд сесії Сумської обласної ради – зазначив Агаджанов-Гонсалес.
За його словами, наразі в регіоні на кордоні з Росією, зміцнення якого для керівництва області є одним із першочергових завдань, вже створено достатньо ОТГ. У Серединобудському – це Зноб-Новгородська ОТГ, у Ямпільському – Дружбівська, у Глухівському – Шалигінська, у Путивльському – однойменна та Новослобідська, у Сумському – Хотинська, у Краснопільському – Миропільська. І мають вони від свого об’єднання неабиякий зиск, як наприклад Дружбівська громада.
– Ця ОТГ — одна з найменших міських об’єднаних громад в Україні, населення міста Дружба складає близько 3,5 тис. осіб, ще 2 тис. осіб живуть у селах громади. Але одна з основних форм підтримки об’єднаних громад державою — субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад обраховується виключно на площу об’єднаної громади і на чисельність сільського населення. Тому для міста Дружба в 2017 році вона склала лише 1,4 млн грн, але завдяки ініціативі Сумської ОДА, яку підтримали депутати обласної ради, ОТГ отримала додатково з обласного бюджету ще 10 млн грн на розвиток власної інфраструктури. Іншою формою допомоги з обласного бюджету стала субвенція новоствореним об’єднаним громадам Сумщини (надана першим шістьом ОТГ області, що були створені в 2016 році; фінансувалася за рахунок коштів перевиконання обласного бюджету), в межах якої чотири прикордонні ОТГ — Дружбівська, Зноб-Новгородська, Шалигинська та Миропільська отримали в 2016 році по 3 млн грн кожна (також ці кошти отримали Миколаївська ОТГ Білопільського району та Грунська ОТГ Охтирського), – говорить консультант із комунікацій.
Хтозна, якщо у цей процес включиться і Рижівка, можливо, тоді зміняться й настрої її мешканців. І замість суму та ностальгії за минулим з’явиться віра у гарне майбутнє на своїй українській землі.
Сергій Ханін, Рижівка-Суми
Фото автора
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
