У ніч на 20 жовтня актори гумористичної студії “Дизель Шоу” поверталися до Києва зі Львова, де ввечері відбувся один з концертів їхнього нового туру. О 06:43 автобус коміків зіткнувся на трасі з вантажівкою, в результаті ДТП гумористи отримали важкі травми та множинні переломи. Після приїзду “швидкої” вони також дізналися, що їхня колега, 48-річна Марина Поплавська, не вижила. Отримані травми виявилися несумісними з життям.
Вперше після інциденту актори Єгор Крутоголов, Яна Глущенко та Олександр Бережок погодилися на інтерв’ю, в якому розповіли про тривалий період реабілітації і плани на майбутнє, згадали вечір у Львові незадовго до аварії і ранок фатального дня. Яким бачила проект Марина Поплавська, як змінилася команда “Дизель Шоу” і чи правда те, що студію збиралися закрити — про це та багато іншого у матеріалі OBOZREVATEL.
— Перш за все, як ваше здоров’я? Як почуваєтеся сьогодні?
Крутоголов: Дякую, нічого (посміхається). Вже ходжу, раніше ця опція була недоступна. Багато опцій були недоступними. Але наразі я ще проходжу реабілітацію і намагаюся відновитися без оперативного втручання. Вже ходжу без милиць, і це не може не радувати.
— Безопераційний варіант, напевно, передбачає певні додаткові фізичні вправи?
Крутоголов: Так, я продовжую розробляти м’язи, тому що якщо при подібних травмах вони у спокої — в гіпсі або лангеті — то вони атрофуються. А цього допустити не можна, багато хто просто навіть не знає, що насправді я качок. Так (продовжує бути серйозним), насправді цього просто не видно під моїм бронежилетом — він приховує дуже рельєфне розкачане тіло.
— Яно, Олександре, як ваші успіхи?
Глущенко: Та зашибись! Ось так і пишіть (сміється). Нормально насправді. Проходжу реабілітацію, ще довго і нудно. Травма була важкою, я змушена була їхати до Риму робити операцію. Були розірвані зв’язки. А як кажуть лікарі, краще зламати ногу, ніж порвати зв’язки. На реабілітацію піде від 6 до 9 місяців, але оскільки у нас скоро гастролі, то треба відновлюватися швидше. Три дні на тиждень у мене реабілітація в залі, три рази — в басейні. Удома теж займаюся, так що вихідних у мене немає. Треба розробляти ногу, коліно. І дуже неприємно у 32 роки знову вчитися ходити. Але нічого страшного, у мене є чудовий стимул — мій син і мій чоловік, вони мене дуже мотивують.
Бережок: У мене був перелом двох кісток на одній нозі. Це стопа і п’яткова кістка, тому хоч і намагаюся вже ходити без милиць, все одно поки кульгаю. І дуже негарно це виглядає, коли я так іду.
Глущенко: Ну ти ж ідеш.
Бережок: Іду, справді. Головне, що на своїх ногах. Поступово походжав, сподіваюся, відновлюсь швидко.
— Як і моральним станом? Емоційним? Наскільки вдалося осмислити, прийняти те, що трапилося?
Крутоголов: Я по життю намагаюся дивитися вперед і не копирсатися в минулому. Коли вдається дивитися вперед і займатися улюбленою справою, воно поглинає все це, відключаєшся й існуєш в інших вимірах: у персонажах, сценах. Звісно, коли починаєш згадувати, зустрічатися з друзями то… (зітхає).
Глущенко: Я сама не могла з цим впоратися, займаюся із психоаналітиком. І дуже неприємно, коли ти все ж таки намагаєшся якось спочатку жити — а я кажу, що тепер є життя до аварії і після неї, воно поділилося — а тобі в соцмережах пишуть: “Чому ти така весела? Тобі що, не сумно?” І мені завжди так хочеться відповісти, знали б вони, скільки мені довелося зусиль докласти для того, щоб жити далі і знову посміхатися. Було дуже важко.
Бережок: Ні з ким не працюю, відійшов через тиждень, але момент, який мене чіпляв — це коли я дивився прем’єру “Дизель Шоу”, там показували Марину, а я розумів, що її немає. І ось цей дисонанс мене вибивав.
Глущенко: Я ось досі ще не розумію. До мене це ще не прийшло, не знаю, коли прийде.
Бережок: Ну а все інше… я в силу своїх якихось світоглядних понять досить швидко відійшов. Я часто бачив смерть у юному віці, тому ставлюся до цього філософськи. Намагаюся думати, що їй там добре.
— Раніше вам доводилося потрапляти в ДТП?
Бережок: У ДТП потрапляв, звісно. Але жодного разу такого не було, щоб зламав щось, або щоб була смерть…
Глущенко: Так, у мене теж ніколи не було серйозних травм.
Крутоголов: У мене в житті було дві доволі серйозних ДТП, і обидві трапилися на мотоциклах, тому не порівнюється ця історія. Взагалі у нас завжди було відчуття, що цей автобус — не автобус, що це потяг. Вагон, в якому можна перебувати в якомусь безпечному просторі. Тепер цей міф розвіяний, і до пересувань ми будемо підходити інакше.
— Давайте повернемося до того вечора у Львові. Яким він був?
Крутоголов: Незважаючи на те, що це був далеко не перший наш гастрольний тур, ми поїхали з таким кайфом, таким піднесенням. Всі добре зібралися і видавали по повній, всі. Ми неймовірно кайфували від того, що так почався тур, і що ми отримуємо таку круту віддачу від глядача, і було видно, вона була щирою. Ми були на офігенному підйомі після цього концерту. Всі були класні, але Маринка… Женя Сморигін ще казав їй: “Маринко, сьогодні ти видала крутий концерт”, все безпомилково та ідеально в неї було.
Глущенко: Ми після концерту всі відзначили, що Мариша дуже круто відпрацювала.
Бережок: Так, це правда. Марина дуже добре виглядала, та й взагалі… розумничка просто. Єдине, що сьогодні ще згадую, це було єдине місто, в якому ми не фотографувалися.
— В якому плані?
Бережок: В кінці виступу ми не сфотографувалися. І це єдиний раз, напевно, коли ми не фоткалися.
Глущенко: Ми просто виступали у будівлі цирку. Там тварини, і кожна людина, коли приходить, залишає свій запах, а тварини потім божеволіють. Нас попросили не фотографуватися, не пускати глядачів на манеж.
— Чи не було якихось передчуттів? Занепокоєння? Буває, люди згадують про це через деякий час після подій.
Глущенко: Ви знаєте, я теж про це думала. Але перед цим ні у кого не було жодних передчуттів. Якби хоч хтось сказав щось на кшталт “Я щось таке відчуваю…”, ніхто б не поїхав.
Бережок: Не було, так.
Глущенко: Єдине, я пам’ятаю, як ще о 3:30 прокинулася, ще подивилася на час і заснула.
— Виїзд вночі був необхідністю?
Глущенко: Ні, необхідності такої не було.
Бережок: Є просто певний графік — він досить щільний. І ми розуміли, що якщо ми не поїдемо зараз, то вкрадемо час у родини, тому що далі треба буде їхати до Німеччини, там довгі заїзди у нас, тури. Тому вирішили поїхати раніше додому, до рідних, приїхати вранці і побути довше вдома. Ми завжди так намагалися робити, якщо була можливість. Цей випадок не був екстраординарним.
— З водієм це погоджували?
Крутоголов: Звичайно.
Бережок: Ми часто так відмовлялися від готелю і їхали додому. Навіть, бувало, не вечеряли. Якби, звичайно, хоча б комусь одному з нас хтось у голову прошепотів… ніхто б не поїхав.
— Розкажіть про місце, на якому сиділа Марина.
Бережок: Марина завжди їздила на цьому місці… (місце попереду автобуса поруч із водієм. — Ред.)
Глущенко: Завжди. Їй було зручно там.
Крутоголов: Не один раз ми їй казали, і я їй особисто кілька разів казав, що це найнебезпечніше місце у цьому автобусі. Вона мені на це відповідала “Хлопчику мій, моя попа наїздила стільки кілометрів, що якщо зібрати тут все ваші попи, кілометраж ви все одно не доб’єте. Я сиділа тут і буду сидіти”. Це був її вибір, ми не могли у це лізти.
Глущенко: Хоча місця були. У кожного з нас була ліжко, але Марина не любила спати, їй було незручно.
— Що пам’ятаєте далі? Всі, напевно, спали, коли сталася ДТП?
Глущенко: Я прокинулася від виляння автобуса, секунди за дві.
Крутоголов: Я теж. Прокинувся від того, що мене вперед подало. Розплющив очі і потім вже трапився удар. Зіткнулися два дуже важких металевих об’єкти, і з гуркоту це було чутно.
Бережок: Я спав, і прокинувся тільки від удару і того, що у мене заболіли ноги і не працювала спина.
Глущенко: Все ніби в тумані було. І коли він розсіявся, я почала питати у Саші, що у мене з ногою. Він мені каже: “Не хвилюйся, не рухайся, у тебе перелом”.
Бережок: Я ще не міг розібратися, що зі своїми ногами. Вони у мене не ворушилися і я думав, щоб не дай Бог це буде перелом хребта. Потім вже почав ворушитися, підтягуватися на ліктях, зрозумів, що це просто сильний забій.
Крутоголов: Я побачив тільки, що у мене нога вивернута у зворотній бік. Як у коника. Я спробував рухатися, але нічого не вийшло. Загалом, боляче, страшно. Все як у страшних фільмах про катастрофи.
— Що зробили відразу?
Глущенко: Відразу ж зробили перекличку, у нас була надія, що Маришка вийшла.
Бережок: Що все ж вийшла в Житомирі, так.
— Тобто Марина мала вийти по дорозі раніше?
Крутоголов: Вона іноді так робила.
Бережок: Ні, просто під час поїздки вона казала двічи чи тричі: “Може, у Житомирі вийти?” Запитувала, поки виходили покурити, кави попити. Ось реально, якби у когось було б хоч якесь відчуття…
Глущенко: Всі, хто міг, почали ходити. Відразу ж зателефонували у “швидку”. Мені тоді здалося, що ми з Єгором найважчі, бо не могли встати, а виявилося, що всі були з переломами. Просто у всіх був такий адреналін, що всі й посхоплювалися.
Бережок: Так, я ось на зламану ногу наступав і тільки додав собі цим проблем. Думав, що це забій.
— Ви почали перекличку. Так дізналися, що Марина загинула?
Глущенко: Ні, нам про це вже сказала “швидка”, яка приїхала.
— Незабаром після аварії заговорили і про те, що проект “Дизель Шоу” може закритися зовсім. Чи розглядався такий варіант насправді?
Крутоголов: Ні, можливо, розглядалася якась форма уяви і фантазії у когось. У нас не було жодної думки про те, щоб закінчувати проект, тому що ми всі впевнені і знаємо, Марина нам це сама не раз казала: вона хотіла, незалежно від того, буде вона у проекті чи ні, щоб він жив і продавався, бо вона його любила і була вдячна йому багато за що.
Глущенко: Далі у нас буде дуже щільний графік, і Маришка нам дає сили, бо продовжуємо ми заради неї і заради глядачів. Була просто велетенська підтримка з боку глядачів, я два дні намагалася розгребти всі дзвінки, смс і повідомлення у соцмережах. Стільки було прохань не закривати шоу. Ми просто не маємо права навіть думати про це.
Крутоголов: Тим більше, це наша улюблена справа. Те, від чого ми плекаємо життєву енергію. Ми заточені на гумор, наш мозок так працює. Ми звикли, незважаючи ні на що, придумувати гумор і жартувати над цим життям. До того ж люди отримують задоволення від того, що ми робимо. Деякі шукають цього все життя. Знайшов, то тримай.
Бережок: Єгор правий. Це величезна частина нашого життя, яку зараз просто зім’яти і викинути неможливо. І ми цього не хочемо. Нам подобається те, що ми робимо.
— Взагалі подія викликала справжній резонанс у ЗМІ, у мережі. Вас напевно засипали листами і коментарями…
Глущенко: Так. Я тоді кожну смс-ку прочитала.
Крутоголов: У мене мозоль від лайкання. Так, ми не відразу все це перетравили, було важко в це все зануритися. Але багато хто дійсно писав дуже щирі слова підтримки, ми не могли не відреагувати.
Глущенко: Не знаємо як, але дуже швидко просочилася інформація в інтернет. Пам’ятаю, я ще до лікарні доїхати не встигла — була 7 ранку — вже обірвали мій і чоловіка телефони.
Бережок: Теж, пам’ятаю, приїхав додому, дивлюся новини і взагалі немає відчуття, що сам був у цьому автобусі.
Глущенко: Коли ми з Єгором були в лікарні, нас підстерігала преса. Трохи ми не розуміли, як так можна.
Крутоголов: Робота така у людей (знизує плечима). Зрозуміло, що подія потрясла всю країну…
Глущенко: І не тільки нашу. Дуже багато писали і дзвонили з інших країн.
Бережок: Так. Канада, США, Австралія, що мене здивувало.
Крутоголов: Всім родичам дзвонили: батькам, дружинам… Хвиля була дуже потужна. Всі перелякалися, ми і люди, так ми всі разом це і переживаємо завдяки такій підтримці. Люди на вулицях підходять, кажуть, що переживають, моляться, бажають одужання. Це дуже велика підтримка, і тепер ми просто не можемо зрадити сподівання і надії такої кількості людей, що ми повернемося і продовжимо їх веселити.
Бережок: А так було стільки листів, стільки думок… Один дивак навіть писав, що це Порошенко організував аварію. Спеціально пригнав фуру.
Глущенко: Так, ми тоді очманіли. Типу все це підлаштовано, бо зачіпаємо якісь там політичні теми. Якщо у людей є і такі думки…
Крутоголов: На жаль, люди можуть сьогодні писати багато дурниць, і на це не можна звертати увагу.
— На даному етапі з команди “Дизель Шоу” випали двоє людей(незабаром після інциденту про рішення залишити проект повідомив Олег Іваниця). Що плануєте зробити далі?
Крутоголов: По-перше, в цій складній ситуації нам прийшли на допомогу друзі з “Уездного города” Сергій Писаренко та Євген Нікішин, ми дуже вдячні їм за підтримку. Вони поїдуть з нами у гастрольний тур, і ми вже чекаємо на роботу з цим талановитими акторами, яких ми знаємо доволі давно. По-друге, я б хотів сказати нашим шанувальникам, щоб вони не хвилювалися і сприймали це правильно, щоб поставилися з розумінням до наших експериментів. Ми будемо експериментувати, пробувати щось із новими молодими акторами…
Глущенко: Просто не треба думати, що ми намагаємося кимось замінити Марину.
Бережок: Навіть думок таких немає.
Крутоголов: Це абсолютно неможливо. Якщо вже так говорити, то є певні закони жанру, які вимагають певну кількість персонажів, і вони необхідні для того, щоб шоу існувало повноцінно.
Глущенко: І у нас в будь-якому разі з’явиться хтось жіночого роду.
— І наскільки я зрозумів, ви вже почали роботу над новою програмою?
Бережок: Звичайно, це процес перманентний. Ми завжди міркуємо над новою програмою.
Крутоголов: Весь час. Побачили якусь ситуацію — це може бути жарт, номер, персонаж. Це постійний процес. Звідки ж іще все це черпати, як не з життя.
— Після смерті Марини у ваших постах і постах колег було багато різних спогадів, цитат. Ви пам’ятаєте, як познайомилися з Мариною? З чого все почалося?
Бережок: Я можу розповісти (посміхається). Ми познайомилися, ще граючи в асоціації командами КВК України.
Крутоголов: Я теж.
Бережок: Вона, значить, була в журі, ми її вже знали, цю дівчинку з Житомира. На той час це була єдина титулована людина в журі, на яку можна було подивитися і сказати: “Йо-майо, вона ж у вищій лізі грала…”
Крутоголов: Авторитет (киває).
Бережок: Звісно, більшість із нас, а ми веселі пацани такі були, працювали конкретно на Марину, щоб отримувати хороші оцінки. І вона не соромилася, говорила, що нам підсуджувала (сміється). У хорошому сенсі цього слова. По суті, так і познайомилися, отже знали ми її дуже багато років уже.
Крутоголов: Я теж пам’ятаю табір, зібралися 73 команди з України, і ми нафіг нікому там не потрібні, нікому невідомі. І ось якось між учасниками затесалася Марина. Як зараз пам’ятаю: у неї були такі блакитні джинси в обтяжку, вона така соковита була (посміхається). Загалом, я почав підкатувати — хотів, щоб оціночки були вищими. Але коли я до неї підходив, я тупив, слова в речення якось не дуже складалися. Соромився, визнавав фігуру (показує рівень рукою). Це була вже відома, авторитетна КВК-виця. Ще й жінка. Рідкість.
Глущенко: Я, як людина не з КВК, коли Маришу вперше побачила, зрозуміла, що переді мною жінка дуже яскрава, сильна, владна. Тоді ще подумала, що мені якось трохи страшно називати її на “ти”, спробую-но я спочатку на “ви” (сміється). Насправді, коли пізнала її ближче, зрозуміла, що це просто прекрасна людина, людина-душа.
— Як виникла ідея запросити Марину до команди “Дизель Шоу”?
Крутоголов: Коли ми вирішили створити концертний проект, ми почали відбирати кандидатів. Доля звела нас на концерті у Жовтневому палаці. Там були “Девчонки из Житомира” (команда КВК Марини Поплавської. — Ред.), ведучим був Женя Сморигін, і ми виступали. Ми подивилися тоді, що Женя чудово взаємодіє із залом, веселить його і тримає, зал його любить. Потім ми почули реакцію на жарти Марини. Розривався просто весь зал.
Я тоді підійшов і запитав, чи не пов’язана вона якимись контрактами, запитав у Жені Сморигіна, а потім вже запросили їх особисто і почали розповідати, що ми збираємося робити. Пізніше Марина вже розповіла, що я подзвонив у дуже складний для неї період, вона тоді втратила батьків і була у депресивному стані, і не очікувала, що звідкись прийде якесь запрошення і знову буде можливість повернутися на сцену, засяяти. Отже якось так доля нас і зводила.
— Марина на сцені і Марина поза роботою — один і та сама людина?
Бережок: Абсолютно різні люди. Ми ж її називали кришталевий танк.
Глущенко: Так, на сцені вона танк, а в житті… (посміхається).
Крутоголов: Спочатку всім ми, такі досвідчені вовки, накидалися на матеріал, освоювали його максимально швидко і вперед із шаблями наголо. Марина ж у цьому плані була більш розміреною, їй потрібно було більше часу для освоєння, і спочатку ми не розуміли, як із нею працювати. Потім вже ми зрозуміли, що “бой-баба” — це образ, створений нею на сцені, а всередині вона зовсім інша людина. Це маленька, тендітна дівчинка, яка, перш за все, намагається нікого не образити, не зачепити. І ось якось в одному інтерв’ю мене просили одним-двома словами охарактеризувати кожного зі своїх колег, і у мене вирвалося про Марину “кришталевий танк”.
— Якою ще насамперед запам’яталася Марина?
Крутоголов: Дуже запам’ятається трек Despacito…
Глущенко: Блін, не можу зараз цю пісню слухати. Це конкретна асоціація з Мариною.
Крутоголов: У нас був танцювальний вихід, де кожен виконував якийсь невеликий сольний шматочок, і Марина дуже соромилася танцювальних па, боялася здатися незграбною, смішною. Але коли наш балетмейстер розтанцював її, надихнув, її вихід під Despacito був просто неперевершеним.
Бережок: А мені вона, напевно, більше тещею запам’ятається.
Крутоголов: У Саші просто було багато номерів, де Марина була тещею.
Бережок: Так, і вона, бувало, настільки загравалася… У неї не було дітей, але вона, напевно, хотіла, і ось у певний моменти вона навіть починала вірити, що вона теща, і тут на сцені реально її дочка.
Крутоголов: І Саші могло реально ні за що прилетіти просто (сміється). В доброму сенсі, звичайно.
— Можливо, пригадаєте найціннішу пораду Марини? Важливі її слова.
Глущенко: Мені Марина напророкувала чоловіка. Казала: “Дівчинко, зверни увагу на цього хлопчика (Олег Збаращук — продюсер і концертний директор “Дизель Шоу”. — Ред.), він ще всім покаже”. А показав сина (сміється).
Крутоголов: Мене вона завжди вчила бути спокійним і врівноваженим. Відходити, якщо раптом спалах. Завжди казала “Заспокойся, воно пройде”. Завжди налаштовувала на дружню, правильну хвилю.
Бережок: Так, а загалом у неї крилатих фраз мільйон був, вона ними рясніла просто. У неї в цьому плані мозок настільки працював… Марина дуже багато дивилася фільмів, читала українську класику, і часом у неї виривалися просто цілі шматки з книг і фільмів. І завжди в тему. Могла, як то кажуть, вставити слівця. Навіть мат у неї був такий органічний…
Крутоголов: Так, фігурний. Як у Раневської. Вона могла аж так лайнутися, і мала на це право. З пісні слів не викинеш, і це завжди було смішно.
Глущенко: Завжди говорила, що хоче відзначити 20-річчя “Дизель Шоу”.
Бережок: А потім говорила, що піде на пенсію.
— Те, що сталося, напевно, відбилося на ваших життях, змусило зробити якісь висновки.
Крутоголов: Звичайно. Кожен для себе зробив якісь висновки.
Бережок: Тільки дурний їх не зробить.
Крутоголов: Чи будуть вони корисні, не знаю. Хочеш насмішити Бога — розкажи йому про свої плани. Зараз ми просто мусимо йди вперед і робити те, що ми вміємо, що ми любимо. Повинні берегти одне одного. Після таких подій ти просто автоматично міцніше обіймаєш рідних, близьких. Ми пережили це разом і наші стосунки перейшли на якийсь новий ступінь.
Глущенко: Якщо до цього ми зустрічалися, то зараз ми вже одружені. Разом у радості і в горі.
Крутоголов: Так, тепер ми саме родина, і ми зобов’язані одне одного доглядати. Тепер ми розуміємо, як круто бути живими.
У грудні указом президента України Петра Порошенка Марина Поплавська була посмертно нагороджена орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Нагороду присудили “за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю”.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини