Мамо, не плач. Мене вже поховали.
Тепер, я безіменний в тебе син.
Дощами небеса нас відспівали,
не плач, рідненька. Я тут не один..
Нам зорі колискової співають,
за душі наші моляться вітри,
ще перепілки долями блукають
і журяться ранкової пори.
Прийду до тебе, може насвітанку,
туманом пригорнуся на вікні,
побачу ту святкову вишиванку
яку до шлюбу вишила мені.
Не плач, і не чекай додому сина,
війна зламала крил моїх політ…
Страшна, матусю, чорна домовина,
в ній безіменний я, у двадцять літ…
Соломія Українець
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
