Листопадові бої за Львів зі щоденника Івана Боберського. 3 листопада 1918 року

1718
Про атмосферу, яка панувала у Львові 3 листопада 1918 р., зокрема у Народному Домі та на центральних вуличках міста. Дмитра Вітовського. Повідомлення у польських газетах. “А чи безпечно?” Події на площі перед Собором Святого Юра. Національний музей. Касарні Яблоновських. Постріли на Цитаделі. “Рух поїздів перерваний”. “Поляки пруть від школи Сінкевича в долину до міста, а українці ставляють завзятий опір”.

Про ці та інші події, які відбулися 3 листопада у Львові інформацію можна почерпнути з “Дневника” відомого педагога, громадського та військово-політичного діяча Івана Боберського. Текст публікується із збереженням мови та правопису ориґіналу.


Витяги із 
Дневника” Дня 3.ХІ.1918, неділя, Львів

Перша сторінка часопису “Діло”. Львів, 1918, 3 листопада, число 251. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.
Перша сторінка часопису “Діло”. Львів, 1918, 3 листопада, число 251. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн

Йду на снідання до Вовка. Дві кави і медівник 3 корони. Питаю Вовка: “Робили ви вчера службу?”– “Був я до 8-мої в Народнім Домі. Надїхали фаєрвахи і їх наші гальмували. Стрілили, бо не хотіли станути, а потім їх завернули. А одного з наших вбили, таки наші”. Не питаю дальше, бо це вже може бути видумка, щоб щось нечуваного оповісти.

Народний дім, кін. ХІХ ст.
Народний дім, кін. ХІХ ст.

Перед полуднем пакуємо образи дальше. Куплені вчора часописі не мав я часу читати. Нині купив я лише “Kuryer”. Пише про переговори між поляками а українцями, щоб прийшло до порозуміння. Вже вчера вичитав я назвище Вітовського як команданта міста. Це той, котрого Боєва Управа іменувала отаманом. В часописях його відозва підписана справді з назовом “отаман”. Дощ цюрить, але люди ходять жваво. Якась міщанка з білим орлом під шиєю каже: “То długo nie potrwa”. Купую “Wiek nowy” і “Wieczorna gazeta”: “Polacy opanowali dworzec, Politechnikę і gmach žandarmeryi”. Слуга Олександер оповідає, як йшов площею св. Юра: “Їхало авто, а на переді машиновий кріс на трьох ніжках. Кілька разів стрілили. Потім поїхали десь під Стрийський парк”.

Зліва направо: Іван Боберський, Михайло Волошин, Льонґин Цегельський.

Зліва направо: Іван Боберський, Михайло Волошин, Льонґин Цегельський.

По обіді Добрянський не прийшов, бо мав вчора велику пригоду: “Вчера заняв мене вояк і попровадив до Народного Дому, бо я не мав пропуску. А він взяв мене за жида. Я спав в Народнім Домі. Там були мої товариші. Той, що тут зі мною пакував, дістав кріс і набої і служить на варті”. Я порядкував сам і виносив образи, позавивані в папір і обвязані мотузком на балькон, щоб там стояли і не заважали в долині. О годині 5.30 пійшов я на вечерю, але Вовк вже замкнений. Ліхтарні на вулиці Мохнацького не світять. Темно. Лишень на св. Николая і на Академічній видно поломінь ліхтарень. Дощ, дощ. Купую у Стецькова 7 тісточок на вечерю за 7 корон, їм по дорозі. Надійшов пан і пані: “Куди на вулицю Калєчу?” Пізнаю, що жиди. Говорять по-українськи. “А чи безпечно?” Питають перестрашені, бо від вулиці Яблоновських чути гук стрілів, від Цитаделі також. Кажу: “Це якісь вуличники позваляють собі на стріли з револьвера. Але трафити можуть”. Підводжу їх направо, йдуть опісля в долину. Вертаю до Музея, складаю дальше образи і рисунки, завиваю і порядкую. Приходить Олександер. “Котра година?” – питаю. “Пів до семої”. – “То я посиджу ще до 8-мої і пійду”. Я сів і пишу власне опис нинішнього дня.

Львівська Цитадель. Фото 1918р (власність фото Котлобулатова І.)
Львівська Цитадель. Фото 1918р (власність фото Котлобулатова І.)

З городу графа напроти чути постійно гук револьвера. Хтось заліз там і стріляє. Від касарні Яблоновських чути гук кріса, з Цитаделі також гук кріса. Чи це наша варта пригадується, чи чужі страшать? Жид, що йшов з жидівкою, сказав: “Ми приїхали зі Стрия, висіли на Перзенківці, не на головнім двірці”. Маю покінчити з виставою, перепровадити обстанову з помешкання при Супінського, 26. Ще ціле бюро “Центральної Управи” у Відні треба звинути, щоб я міг переїхати на постійний побут, чи на постійну війну до Львова. “Gazeta Wieczorna” пише, що польський лєґіон ставив перший опір зі школи Сінкевича коло костела св. Єлисавети, а потім коло костела св. Анни. Оба двірці обсаджені. Рух поїздів перерваний. Телєґраф не робить. Нема вісток з Европи про мирові переговори. Коли це пишу, рокочуть стріли за Музеєм з Цитаделі, бо ж Музей стоїть при самій Цитаделі. Пишу у високій сіни Музея при двох елєктричних жарівках. Холодно тут. Великі церковні образи глядять на мене, а сягають рядами аж під стелю, давні памятки з українських церков, різблені стовпці і стовпи, царські ворота з іконостасів блистять мутним золотом, золотисті крила і голови ангелів видніють із сумерку високого простору.

Дмитро Вітовський
Дмитро Вітовський

В часописі подане, що поляки пруть від школи Сінкевича в долину до міста, а українці ставляють завзятий опір.

Іван Боберський

Особлива подяка за надані світлини та матеріали Андрієві Гречилу, Лесі Крип’якевич, Романові Метельському та Василю Стрільчуку.

Андрій СОВА
історик

Джерела і література:

  1. Сова А. Військово-політична діяльність Івана Боберського в роки Першої світової війни // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів: [зб. наук. статей]. – Львів : ПП Сорока Т. Б., 2014. – Вип. 4. – С. 90–100.
  2. Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ [03.2018].
  3. Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
  4. Сова А. Боберський Іван Миколайович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. – Івано-Франківськ, 2018. – Т. 1: А–Ж. – С. 143–144.

Джерело: Фотографії старого Львова

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини