Ще в 2003 році після піврічного перебування у Варшаві на письменницькій стипендії я зрозуміла, чому не зможу нікуди емігрувати – бо тоді не зможу продовжувати писати українською: я дуже залежна від мовного середовища, креатив вмикається в мене на рівні того мовлення, яке я чую довкола.
Тобто, моїм творчим матеріалом є не сама мова з книжок і голови, а живе мовлення – різні мовленнєві ситуації, з усією їхньою нелогічністю і парадоксальністю, комізмом, неправильністю, різними індивідуальними рисами.
Так от, сьогодні за половину дня у центрі Львова та близьких до центру районах я зовсім не почула української.
Мені некомфортно, якщо чесно. Так, ніби знаходишся на вокзалі чужого міста і не знаєш, як повернутися додому.
Кожне місто є певною “екосистемою”, де всі фактори грають свою роль – і мова тут не останній фактор.
Міняється мовне середовище Львова – і місто стає інакшим – агресивним, крикливим, матюкливим.
Люди, які з інших регіонів їдуть до Львова з уявленням про україномовне місто, застають тут щось зовсім інше.
Якщо наш туристичний бізнес не поміняє мовної стратегії принаймні щодо туристів з України, то через кілька років до Львова можна буде їхати хіба що для того, щоб “прошвьірнуться и нажраться”.
Джерело: UA. Info