“Ланцюг Єднання” у січні 1990 року. Родинні фото

1946

23 серпня 1989 року радянські республіки Балтії провели акцію до 50-річчя пакту Молотова-Ріббентропа. Таким чином вони нагадали собі і світові, що Литва, Латвія і Естонія були окуповані.


21 січня 1990 року. Софіївська площа – через 71 рік після Акту Злуки на тому ж самому місці відбувся мітинг. Фото Радіо “Свобода”

Участь у “балтійському шляху” взяло близько 2 млн людей, які вишикувалися у “живий ланцюг” від Талліна через Ригу до Литви, взявшись за руки на шляху в 600 км. Акція була видовищною, успішною та ефективною – пізніше ЮНЕСКО визнало її феноменом ненасильницького спротиву.


Київ, Оперний театр. Фото – Сергій Марченко, надіслав Богдан НАГАЙЛО

Вочевидь, саме успіх балтійців і надихнув Народний рух України за перебудову на спробу повторити живий ланцюг – вшанувавши Акт Возз’єднання УНР і ЗУНР у єдину державу 22 січня 1919 року. Ідея акції виникла у другій половині 1989-го, а її ініціатором вважається Секретаріат Руху на чолі з недавно померлим Михайлом Горинем.


Буковинці теж приєдналися до акції за єдність. Фото: Георгій Манчуленко – активіст УГС і НРУ, згодом – депутат ВР 2-4 скликань

Амбітний задум викликав деякі сумніви. Ось як тодішній активіст київської організації НРУ Микола Жарких описує свої міркування щодо побудови живого ланцюга на трасі “Київ-Чоп” до кордону з Житомирською областю:


Київ (здається, вулиця Володимирська). Надіслав Богдан НАГАЙЛО

“Виходячи з необхідної густини розташування людей у живому ланцюжку (приблизно 1 людина на метр), для його організації потрібно вивести у поле понад 70 тисяч чоловік; за умови організації “пунктирного ланцюжка” (одна людина на 10 метрів) потрібно вивести десь 7200 осіб, що потребує близько 200 автобусів (при ціні оренди одного автобуса 70 карбованців на день [середня місячна зарплата тоді складала 200-230 крб – ІП] для цього потрібно 140 тис. крб)”.


Pухівська делегація з Чернігова в Києві. Серед учасників Валерій Сарана (7-й зліва на право, сидить), Лариса Куровська (9-а зліва направо стоїть), Олександр Котенко (10-й зліва направо стоїть), Володимир Кузьменко (12-й зліва направо стоїть), Володимир Єрмак (6-й зліва направо, сидить). Фото надіслав Володимир СТУПАК

Однак автобуси знайшлися. Важко зараз сказати, хто допоміг в організації – існують конспірологічні чутки про активну допомогу влади тодішньої УРСР, але це питання потребує наукового дослідження.


Чернігівські рухівці (крупний план із попереднього фото)

Тим не менше, справа не тільки в автобусах. Вийшли люди, і їх вийшло чимало – від офіційних 450 тисяч до мільйона і більше. Багато де ланцюжок був “пунктирним”, але він був. І не тільки трасою “Київ-Чоп”. Це сталося в неділю, 21 січня 1990 року.


Київ, ріг проспекту Перемоги і вулиці Семашка біля кінотеатру “Екран” (Академмістечко). Наталя Ковальова з сином Юрієм. Фото надіслав Дмитро КОВАЛЬОВ

“Історична Правда” пропонує фото “Ланцюга Єднання”, які надіслали наші читачі. Ці світлини наповнені не тільки політичним змістом. Вони показують нам повсякденне життя останніх років Української РСР – одяг, вулиці, машини. А головне – людей, сповнених надій на краще.


Київ, проспект Перемоги. Жовтий “запорожець”, повний ентузіастів, їде на живий ланцюг в сторону Житомира. Прикрасити особисту машину “бандерівськими” прапорами – на початку 1990-го це ще вимагало певної хоробрості. Фото Дмитра КОВАЛЬОВА


Журналісти “прогресивних” видань того часу (“Робітничої газети” і “Комсомольского знамени”) Людмила Білецька і Алла Ковтун біля брами Софії Київської. Вертепники поруч – актори якогось київського театру, які розповідали історію про Богдана Ступкy. “Чому ви тут стоїте? – запитав у актора хтось із “людей у сірому”. “Рух” сказав виходити. – то ми й вийшли…” Фото надіслала Алла КОВТУН


Мітинг на стадіоні “Спартак” у Житомирі в день проведення “живого ланцюга” 21.01.1990. Плакат із спростуванням радянського твердження про возз’єднання на честь більш давнього. Фото: archive.zt.ua


Рівне. Активісти львівського Товариства Лева Дзвінка Калинець-Мамчур, Ярослав Кашуба, Марія Фалач. Фото надіслала Звенислава МАМЧУР


Виїзд зі Львова в бік Києва. Тарас Гордієнко і Олена Тимчишин – студенти Львівського університету. Фото надіслала Олена ГОРДІЄНКО


Обличчя протесту


Львів, вулиця Стрийська (неподалік автовокзалу). Хлопчик з прапором – 10-річний Володимир Стеник. Фото надіслав Ігор СТЕНИК. “Мені тоді було 7 років, проте точно пам’ятаю, як напередодні цілу ніч моя сім’я, разом із нашими сусідами, шили прапори із синьої та жовтої тканини”


Живий ланцюг простягнувся і на південь від Львова, до Івано-Франківська. Працівники деревообробного комбінату “Добромиль” (м. Добромиль Старосамбірського району) стоять на дорозі неподалік Миколаєва (Львівщина). Фото надіслав Олег МУШОРА


Залучені траспортні засоби дають можливість оцінити розмах події. Фото: Олег МУШОРА (school.dobromyl.org)


За раннього Брежнєва Тернопільська область разом із іншими регіонами УРСР отримала орден Леніна, про що нагадує стела обабіч траси “Львів-Тернопіль”. Машина з тернопільськими номерами і прапором з вікна – ВАЗ-2101. Фото: Олександр ФРАНЧУК


Десь на Галичині, вочевидь, теж Тернопільщина. Молодь у популярних тоді “стрілецьких” одностроях і з плакатом “Медичний інститут”. Фото: Олександр ФРАНЧУК


Зарваниця на Тернопільщині. Перед автобусом, звідки зроблене фото, їде “Волга” з номерами ЛВА. Це львівські номери, і, здається, не приватного автотранспорту


Село Озерна під Тернополем. Працівники Ощадбанку зі Львова: Соколовська Люба та Коцінський Роман. Фото надіслав Роман КОЦІНСЬКИЙ

Джерело: Історична правда

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини