Старий єврейський кутський цвинтар нагадує конструкцію стародавнього кромлеху, коли дивитися на нього згори.
Кладовище, список з іменами розстріляних за часів Голокосту євреїв та коробка з-під дріжджів з маркуванням Давидової зірки – це єдині артефакти, які залишилися після найчисельнішої громади, яка колись населяла Кути. Про це пише Дивись.info.
Деякі речі зберігаються у Кутському краєзнавчому музеї, який був заснований з ініціативи Омеляна Німця, автора книжок про життя та побут лемків, Голодомор та історію. Екскурсію нам робить пан Євген, син відомого краєзнавця.
На думку пана Євгена, нічого образливого у слові «жид» немає. За його словами, у 1939-му році, коли прийшли росіяни, євреї самі просили називати їх жидами, а не євреями. Хоч й існує стереотип про єврея-лихваря, каже пан Євген, утім, більша частина єврейського населення жили дуже бідно.
«Євреї завжди жили компактно. Всередині свого колективу вони користувалися окремим законом, який діяв лише у громаді», – ділиться чоловік спогадами старожилів.
Під час Першої світової Кути були майже всі знесені, потім місто почало відбудовуватися. Кутська громада за чисельністю була майже така, як Коломия, 20 тисяч населення.
До Другої світової війни 80 відсотків населення Кутів були євреями, після їх винищення про євреїв згадували мало, каже пан Євген.
«Частину вбивали в Коломиї, частину тут, в Кутах. Біля єврейського цвинтаря німці наказали викопати яму і розстрілювали там євреїв. Тепер там стоїть будинок. Купуючи ділянку, господарі нічого не знали про це місце,– розповідає екскурсовод. Люди, які там живуть, стверджують, що ділянку, де розташована яма, не чіпають, інтуїтивно відчувають, що там нічого не варто будувати.
– А зараз євреї проживають в Кутах? – цікавлюся в гіда.
– Ні одного, до того ж не можна знайти жодного документа, все було спалено. Один документ знайшов мій знайомий, він придбав завернуту в газету кераміку, розвернувши папір, побачив, що то був план єврейського будинку.
Приїжджають, цікавляться. Свого часу приїжджала група австралійських євреїв. Після війни були комісії, які розслідували злочини фашистів. Австралійським євреям вдалося проникнути з архів ФСБ і знайти список всіх жителів сіл Кут та Старі Кути. В основному це були євреї. Є прізвища, люди телефонують з усього світу», – розповідає пан Євген.
«Колись Кути були районом, видавалися тут газети, ось, дивіться, газета «Наша перемога», 1948 рік. Прикметно, що в ці роки відбувалися повстанські бої, але в газеті про бандерівців ані слова, – зауважує екскурсовод, дістаючи з-під скла пожовклу від сонця та часу газету, яка здається, осо-ось розсипеться, як сухе осіннє листя.
Завдяки зусиллям Омеляна Німця у центрі міста з’явилася пам’ятна табличка євреям.
«У 1942 році в Кутах німецькими нацистськими окупантами було репресовано-вбито і вивезено у концтабори понад 2200 євреїв», – написано на табличці імітованими під ідиш літерами.
Одного разу музей обікрали, забравши найкращі зразки кутської, вірменської кераміки та інші експонати.
«А це я найшов на одному горищі, – дістає запилений дерев’яний ящик, де польськими літерами написано «Дріжджі станіславські», а збоку відбиток зірки Давида. – Я припускаю, що це могли бути кошерні дріжджі, фабрика, яка їх випускала, належала єврею».
«Після того, як музей обікрали, найцінніші експонати в музеї не тримаю», – розповідає пан Євген. Під черевиками Євгена поскрипує дерев’яна підлога, у повітрі стоїть запах сухого дерева, старого паперу та порохів, крізь запилені вікна прорізається жовтий промінь сонця.
«Ось типова вірменська кераміка кавказького типу, – показує Євген на пузатих облуплений глечик. Поряд розмістився обтягнутий дротом глиняний посуд, типова кутська кераміка, пояснює чоловік. Дріт виконує функцію скріплювача, оскільки глина колись була дорогою, тому побитий посуд обплітали дротом. Кутська кераміка була жовтою, розказує екскурсовод. «Це гуцульський кафель печі, серед гуцулів були популярні сюжети побутових сцен», – показує на розцяцьковану кольорами плитку.
Особливість містечка ще й в тому, що до того, як місто заселили євреї, тут була одна з найчисленніших на Західній Україні етнічна вірменська група. Антропологи стверджують, що дивлячись на типажі кутчан, можна помітити вірменське коріння: смуглява шкіра, виразні скули. Вірмени, які населяли Кути – це не вірмени з Кавказу, це були вірмені з Криму, які прибули в XIV-XV столітті. Вірмени вирощували виноград, табунами переганяли худобу із Закарпаття, були поставщиками м’яса. Це була велика община. Пройшовши по старому цвинтарі в Кутах, натрапляєш на багато надгробків з вірменськими прізвищами.
Через Ратушу, пам’ятник Шевченку, прямуємо до старого єврейського кладовища.
Щодо антисемітизму, каже Пан Євген, то він справді був присутній, але більше на побутовому грунті: «Старожили розповідали про інцидент, коли єврейка вийшла заміж за українця. Молоді люди покохали один одного, єврейка вихрестилася, а коли йшли вінчатися, то українська громада зробила все для того, аби не допустити єврейського спротиву».
Минаємо будинки, споруджені ще за часів Польщі. Нові господарі деяких будинків вже прилаштували сучасні балкони, оббили вагонкою, така собі еклектика по-кутськи. Йдемо повз старі єврейсько-польські будинки зі збереженими фронтонами. Справжні господарі були вбиті, або виселені під час Другої світової. «Містечко занепадає, коли немає громади. Корінних жителів в Кутах залишилося відсотків 15», – розмірковує наш гід, крокуючи горбатою кутською бруківкою.
Під час Голокосту деяким євреям вдалося перебратися на румунську сторону. Переводили їх через річку українці. «Традиційно євреї не вміли плавати. Дехто навмисно приводив євреїв на глибину річки. Такі прикрі випадки справді були. Ба, навіть є прізвища цих людей», – зізнається Євген, але швидко переключається і розповідає й інші факти про життя української та єврейської громади в Кутах.
«У суботу євреям заборонено релігією щось робити. Відтак українці з сусіднього села приходили наймитувати в єврейські родини. Був випадок, коли українка прийшла виконувати роботу в єврейську сім’ю. Акції винищення євреїв вже відбувалися. Зайшовши до хати, вона побачила закривавлені стіни та перини. Під ліжком заховалася 4-річна дівчинка, яка дивом врятувалася. Українка, ігноруючи німецький закон, який передбачав смерть всім, хто переховуватиме євреїв, забрала дитину в село. В першу чергу дівчинку підстригли налисо, аби приховати вроджені єврейські кучері. Таким чином дитина врятувалася. Також гуцули рятували євреїв в горах», – пригадує пан Євген.
Румунська окупаційна влада по-іншому винищувала євреїв. Спочатку влада видала указ всім євреям у місті Вижниця вийти в конкретній годині в центр міста і стати на тротуар. Зі сторони Кутів йшли есесівці, які їх розстрілювали. Розстріли у Кутах та Косові робили 5-6 осіб. Є прізвища. Це були лише німці.
«А це колишній народний дім, левову частину коштів на його спорудження дали євреї», – наголошує гід. Спускаємося до старого єврейського цвинтаря.
Кладовищу років 300-400. Також Кути є батьківщиною хасидизму, адже тут мешкав засновник хасидського руху Баал Шем Тов.
Справа в тому, що саме Кути були тим містом, «завдяки» якому цадик застряг в Карпатах на 7 років. А привела його сюди, як не дивно, любов.
На єврейський плитах свого часу стояв пам’ятник Леніну. Плити брали прямо з цвинтаря і як фундамент використовували для монумента. Нині він знесений. За таким же принципом споруджувався пам’ятник радянським воїнам.
Проходимо між надмогильних плит. Кожен символ, вирізьблений на камені, щось означає. Написи на пам’ятниках на ідиші. Ці символи являють собою цілий світ яскравих образів, які відрізняються оригінальними формами та різноманітністю.
Свого часу подорожуючи Гуцульщиною відомий художник та етнограф Давид Гоберман фотографував старі єврейські кладовища. Ось як він сам описав свої спостереження:
«Вивчаючи народну творчість України, я, таким чином, виявився в зоні концентрації чудових пам’яток єврейського мистецтва. З ентузіазмом фіксував я в замальовках і фотографіях неповторну пластику рельєфів, зберігши тим самим цінний матеріал про надгробки, які не зруйнувала війна, але пізніше варварськи знищив режим, одержимий ненавистю до релігійного і морального почуття людей. Я полюбив ці кладовища».
У Кутах не побачиш навали озброєних камерою туристів. Та й серед євреїв до цих місць навідуються хіба що ортодокси, стверджує пан Євген.
Кам’яні брили з року в рік опускаються все нижче над землею. Лиш промінь сонця щодня петляє між могилами, торкаючись обережно рельєфу кам’яних поверхень, які немов виникнули з небуття.
Підготувала: Олександра Багач
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
