Йому назавжди буде 31: у боях на Донеччині загинув доброволець “Зяблік”, який мстився окупантам за рідну Херсонщину

У боях на Бахмутському напрямку загинув 31-річний військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Роман Шаповал із позивним “Зяблік”. Чоловік став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення – бажав помститися ворогу за рідну Херсонщину, де досі під окупацією залишаються його мама та брат.

На фронті воїн витягнув на собі пораненого командира, а ще, ніби відчуваючи свою загибель, встиг попрощатися з коханою. Історію Героя розповіли в коментарі ТСН його дівчина Вікторія та друг Віктор, – пише  OBOZREVATEL

Роман Шаповал, 08.02.1992 р. н., був родом із Нової Каховки, але останні шість років проживав на Київщині. Із перших днів війни він пішов до місцевої територіальної оборони, потім – “достукався” до територіального центру комплектування, щоб потрапити на фронт. Вікторія розповідає, що Роман дуже розізлився, коли окупанти зайшли в Херсон.

“Ми жили в Софіївській Борщагівці під Києвом, а його мама з братом лишилися в Новій Каховці. Він був дуже злий, коли дізнався, що місто захопили, коли зайшли в Херсон. Казав, що туди поїде звільняти. Його ніхто не хотів відпускати йти в ЗСУ. Минув рік після початку війни – він сказав все, я йду, більше не можу чекати. Все таки туди добився, пішов”, – згадує дівчина.

Зі свого боку Віктор зазначив, що Роман був звичайною цивільною людиною. Працював у будівельній компанії, захоплювався зброєю, мотоциклами і полюванням.

“Він дуже класно стріляв. З автомата Калашнікова за 100 кроків збивав гільзу. Мав золоті руки, міг із підручних матеріалів зробити все що завгодно. Довго чекав, у військкоматі казали: “Ми вас викличемо”. Спочатку в протиповітряну оборону пробував потрапити”, – пригадав друг військовослужбовця.

У червні 2023-го Роман на два місяці поїхав навчатися на полігон, а вже 9 серпня потрапив на фронт. Вікторія згадала, як перед навчаннями він сказав їй, що нарешті зміг потрапити до ЗСУ і тепер помститься росіянам. Адже окупанти розбомбили його будинок у Новій Каховці, обікрали, а потім затопили все після підриву Каховської ГЕС.

“У житті він добивався всього, хотів справедливості. Про те, що він на фронті, знали тільки його друзі, брат, якому пригрозив, щоб цього мамі не говорив, і сестра двоюрідна. Він не хотів маму засмучувати, бо… це мама”, – підкреслила Вікторія.

Оберігав Роман і кохану – відправив її додому на Львівщину, коли почав їздити по військкоматах.

У перший свій штурм Роман 17 серпня. За документами він був помічником гранатометника, але фактично – кулеметником. Другу розповідав, що військові пробули в обороні 49 годин за 13 км від Бахмута – під постійними ворожими обстрілами з артилерії, танків.

“Казав, навіть якийсь газ пускали. Він нього він втрачав свідомість на дві-три години, потім жахливо боліла голова, все німіло, але все одно продовжував стріляти. Розповідав, як в його окоп на наступний день прилетіла міна. Вибуховою хвилею його відкинуло, каска, автомат злетіли. Але уламками тільки трохи руку поцарапало. Він говорив, що це диво, і що такого не може бути”, – вказала Вікторія.

Віктор додав, що під час оборони позицій Роман “спалив” два автомати, бо окупантів було дуже багато. Воїн отримав тяжку контузію. Переживши кілька діб пекла, коли їх і поранених не могли забрати, зізнавався, що вже прощався з життям.

“Та коли наші почали відходити назад, на свої позиції, він три кілометри вночі через заміноване поле витягував пораненого командира з кулеметом”, – зазначив Віктор.
У свій другий штурм Роман пішов 12 вересня. Вікторія згадує, як він завжди казав, що не можна прощатися, коли військові йдуть. Однак тоді захисник відчував, що може щось трапитися.

“Ми з ним 11-го зідзвонювалися, переписувалися. Він не сказати, що попрощався… Просто такі слова казав, як прощання. Він такі слова мені дуже рідко казав. І ще перед штурмом усі свої речі зібрав у рюкзак. Казав: якщо з ним щось станеться, щоб не шукали, а все було одразу на місці”, – розповіла Вікторія.

Роман написав друзям усі свої дані і просив, щоб його тіло забрали з Донеччини. 12 вересня військові пішли в штурм. Більше з ним уже не було зв’язку. Згодом стало відомо, що тієї ж ночі військові виїхали до Оріхово-Василівки і їх одразу накрили з гранатомета, обстрілювали. Вони перебігли в посадку і, як тільки заскочили в окопи, їх прямою наводкою обстріляв ворожий танк.

“Там була група, здається, з шести людей. Всі шестеро там і загинули”, – зазначив Віктор.

Романа Шаповала поховали 28 вересня в Дніпрі. Військовослужбовець просив, щоб його поховали на Київщині, де він прожив останні шість років, або на Львівщині – батьківщині своєї дівчини. Однак зробити цього не вдалося. Найближчі родичі Героя досі перебувають на окупованій території.

“Він дуже хотів поїхати в Крим, де провів усе своє дитинство. Дуже хотів повернутися в Нову Каховку. Це були його мрії вже після того, як війна почалася. Розповідав, що обов’язково мене завезе в Нову Каховку, покаже мені, де жив. Дуже хотів поїхати у Фінляндію і Норвегію. Про Норвегію щодня говорив, дуже хотів подорожувати”, – підсумувала дівчина загиблого захисника.

Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини