Українці починають розчаровуватися в новій владі, яку самі ж обрали всього лише рік тому, і шукають нових героїв. Але життя в країні справді змінюється – і не в кращий бік.
Епідемія коронавірусу тільки посилює проблеми, з якими владі впоратися не до снаги, сказала в інтерв’ю відома волонтерка Наталя Юсупова, передає OBOZREVATEL.
– Незважаючи на те, що інформаційна повістка зміщена в бік епідемії коронавірусу, війна на Донбасі не закінчена, щодня обстріли, відповідно, у нас досі багато поранених.
– За добу 18 червня загинув один воїн, двох поранено. Якщо рахувати за тиждень (з 15 до 18.06. – Ред), то в нас 35-36 осіб поранених і троє загиблих. Це величезна кількість для сьомого року війни.
Але в госпіталях карантин, нікого не пускають, бо хлопцям точно не можна хворіти.
Щодо бортів із пораненими. У нашої влади така політика, щоб їх поменше до Києва, що б тут не бачили війни, не знали, не говорили й усе було тихо, тишком-нишком. Але борти йдуть. Три тижні тому був у Київському військовому госпіталі – він найбільш обладнаний. Зараз ось до Вінниці пішов один, до Львова, буває, що до Одеси відправляють. До Дніпра й до Харкова йдуть відразу з передової.
Але до волонтерів зараз таке ставлення, на жаль: нас намагаються не пускати на територію, хоча це ми закуповували апаратуру, техніку, ремонтували палати.
– Тобто за останні місяці все дуже змінилося?
– Я вже писала пост про сутички з командуванням, як ми “рубалися” за кухню, щоб хлопців краще годували. Багато чого пережили, але ніколи такого, щоб нам, волонтерам, заборонили приходити в госпіталь. Хоча Київський госпіталь – це військовий об’єкт, але приймає дуже багато цивільних пацієнтів. Багато хто заходить без пропусків, просто за паспортом, а ми, волонтери, – не можемо.
– Дуже дивно, чому так?
– Це питання вже не до мене.
– А держава зараз узагалі займається фінансуванням госпіталів, лікуванням поранених, хоча б банально забезпеченням збалансованого харчування?
– За п’ять років багато чого було зроблено. Пам’ятаю, як колишній міністр оборони Полторак прийшов, окинув мене таким поглядом, що мені аж ніяково стало. Слухайте, але хтось же повинен писати про проблеми. Що мовчати? Мені краще сказати правду, ніж не сказати її. Коли говорю про проблеми – щось обов’язково змінювалося: харчування, посуд. Ми допомагаємо хлопцям тільки з перекусами – йогурти, соки, вода, ковбаса з сиром. На жаль, цього чомусь немає.
– Хоча, здавалося б, нічого такого.
– Так, але зате є фактично всі ліки. Правда, госпіталь закуповує знеболююче, яке мало допомагає пораненим, аналог дорогих препаратів, а воїнам з пораненнями потрібні якісні. Їм подобається “Дексалгін” або “Кетанов”, а вони купують “Кеторол”, який їм взагалі не допомагає. Потім повертається начальство й каже: “Це дуже хороші ліки, ось я на собі пробував”. Уточнюю: “А ви були поранені хоч раз?”. Та загалом забезпечення нормальне, є всі ліки, обладнання закуповується, зокрема й за кошт волонтерів. Ми теж дуже багато з чим допомагали.
Як буде далі – не розумію. У Збройних силах триває скорочення. За останні п’ять років були величезні виплати. Наприклад, за першу групу – майже мільйон гривень, за другу – 600 або 700 тисяч гривень, за третю – більш ніж 400 тисяч. Багато хлопців отримало землю, квартири. Дуже багато було зроблено – це правда, треба про це говорити. Зараз іноді хлопцям складно отримати навіть групу. Весь час знаходяться якісь виправдання, чому б не дати.
– А що вони думають про війну?
– Не можу говорити про все. Але, незважаючи на якісь сухі інформаційні зведення, хлопці розповідають, що бувають дуже сильні обстріли з великокаліберної зброї, вони підриваються на мінах, багато всього. Війна щодня, ви бачите, скільки поранених. А скільки контузій! Розповідаю, контузія – це, як говорили лікарі, ніби самоскид по голові проїхався. Бувають важкі ускладнення – сильне загострення психічного характеру, головні болі, може настати глухота.
– Війна на Донбасі триває вже сьомий рік, і це вже довше, ніж Друга світова.
– Це жахливо. Я собі дала слово – щодня писати пости, скільки поранених, що відбувається. На жаль, про це справді стали менше писати і волонтери, і патріоти, телебачення також не показує. Стежить тільки кілька сайтів.
Таке враження, що українці про війну забули. Люди бояться вірусу, але не війни, розумієте? Це катастрофа. Один загинув чи троє, але це ж три українські родини, які втратили своїх близьких. А скільки хлопців помирає від поранень через рік-два-три? Це дуже важко. Син розповідає, що в Америці йде військовий – йому тиснуть руку, розступаються. А в нас таке ставлення, знаєте, наплювацьке й хамське. Я б узагалі за це ввела кримінальне покарання. Не пускають військових у маршрутку, хамлять їм чи навіть плюють – це просто ганьба!
– Оскільки ви спілкуєтеся з військовими, як думаєте, Зеленський зможе закінчити війну на Донбасі? Власне, з таким гаслом він прийшов до влади.
– Те, що говорила нинішня влада – 99% брехні, якщо не 100%. Заяви, мовляв, щоб закінчити війну, треба просто перестати стріляти, або це Порошенко винен у тому, що триває війна – все це розсипалося, як картковий будиночок. Слова були брехнею. Якщо зараз зібрати стадіон і повторити дебати між Порошенком і Зеленським – президенту сказати буде нічого. Тоді все відбулося на хаосі, на брехні, на тому, що ця людина поза політикою. І ось це “поза політикою” – це мінус, а не плюс. Є багато професіоналів – економісти, дипломати, – які могли б стати гідною заміною Петру Олексійовичу. Але таких людей сьогодні немає. А те, що відбувається зараз – це руйнування створеного за останні п’ять років.
– Колишній дипломат Дмитро Чекалкін вважає, що Зеленський уже зрозумів, у яку пастку потрапив.
– Ми із сином (а він у мене дипломований політолог) часто розмовляємо про це й сходимося на думці: що значить – Зеленський не знав? Він доросла людина, йому 42 роки, чому він не знав? Не знав, що таке політика? Він же не просто йшов до Верховної Ради, а ставав главою держави. Не знав, що в країні 40 мільйонів, що триває війна, що економічний колапс у зв’язку і з війною, і з усім, що відбувається? Він же виступав перед політиками, з багатьма із них знайомий – і не знав, що таке політика?
Не треба його жаліти. Усе він знав, але проявив жадібність, некомпетентність і безвідповідальність.
– Ви для себе уявляєте варіант, що Зеленському вдасться розкермувати всю цю кризу?
– Розкермувати – це якщо керуванням держави займаються професіонали. Тепер українці говорять: “До чого вони довели країну?”. Але ви ж їх обирали, чому тепер кричите, що все пропало? Я теж протягом перших років минулої влади обурювалася, скільки зрадників було в Збройних силах, скільки всього взагалі відбувалося. Але 2017-2018-го почала розуміти, що і госпіталі стали іншими, і обмундирування інше в хлопців, і вони по-іншому почали ставитися.
Звісно, минула влада теж “накосячила”. Вибачте, це я в хлопців такого слова навчилася. Тому прийшла нова. Демократія демократією, але не можна дозволяти ватникам, колаборантам і відвертим сепаратистам говорити все, що їм хочеться, в державі, де триває війна.
– В одному зі своїх недавніх постів ви написали: “Відчепіться від Порошенка”, засудивши, по суті, його політичне переслідування.
– Якщо це політичне переслідування, то давайте починати з першого президента, розумієте? Чомусь вони в мармеладі живуть, а ось Петро Олексійович має за всіх відбуватися? За що? Українізація настала саме за нього, люди почали українською розмовляти, побільшало і музики, і виставок, і суспільство стало, напевно, на 70% проукраїнським. Раніше теж було багато українців, але якось воно кудись засовувалося. А ось за останні п’ять років ми дізналися, що ми все-таки українці, чим маємо пишатися.
– Фактично, за президентства Порошенка Україна зрозуміла, в який бік їй варто рухатися?
– Він узяв на себе відповідальність. Але коли давав обіцянку закінчити війну за два тижні, напевно, не розумів, що відбувається з Росією. Так, це був політичний популізм. Треба говорити правду: у нього було багато мінусів, зокрема й у його команди під час виборів. У другому турі Порошенко сам почав тягнути її, але було вже пізно. Думаю, він розумна людина, все-таки зрозумів свою помилку. Подивіться, за цей рік він зробив, мабуть, більше в спілкуванні з людьми, ніж за останні п’ять.
– Але саджати його до в’язниці за нинішніх звинувачень силовиків – це якийсь абсурд.
– Вони ж нічого не довели! Тепер перемкнулися на зраду Батьківщини. Але це просто якась маячня. Яка зрада Батьківщини? Зрада якої Батьківщини? Московії? Ось це там вважають зрадою? Україну Порошенко точно не зраджував!
Серед хлопців (військових. – Ред) теж було багато шанувальників Зеленського, а тепер вони в ньому розчаровані. Мій син навчався в Британії та в Америці, говорить, що за останній рік уже уникає розмов про Зеленського, коли в нього запитують: “Ми розуміємо, що демократія, але чому комік? У вас що, немає політиків, економістів, дипломатів, фінасистів?”. Він якось відповів, мовляв, у США Трамп, на що йому заперечили: “Вибачте, Трамп 20 років керував фінансовими корпораціями. А ви обрали людину, яка просто виступала по телевізору – серіального героя”.
– Тепер популярність в Україні починає набувати блогер Шарій, якого багато хто називає проросійським. Таке враження, що українці знову шукають нових героїв.
– Я взагалі всі ці роки не знала, хто це такий. Є багато журналістів, які пишуть об’єктивні тексти, а цей Шаріков чи як там – це взагалі хто? Послухала його п’ять хвилин – і в мене волосся дибки. Він, звісно, має право на свою точку зору, але те, що я чула – це чиста пропаганда. Він такий же пропагандист, як Скабєєва та Соловйов. Людина топить за “русскій мір”, а потім ще й ображається: “А чьо це я топлю за “русскій мір?” Ну а за кого? Не можна жити в Євросоюзі і говорити те, що він.
А люди – так, вони шукають собі нового героя. Я розумію прекрасно, що їм набридли старі обличчя. Я теж нікого з них не можу слухати, починаючи від першого президента, другого, третього… Цих комуняк взагалі не переношу. Але Шарія слухають, він же ще й таким сленгом спілкується, як у нас прийнято: “А, братан, скотина, покидьок”. Те, що найчастіше розуміють. Це така ФСБівська заготовка – розповідати не те, що реально, а те, що хочуть чути. Але перед вами сидить чоловік – увесь в Gucci, живе за кордоном… Чому ви його не спитаєте: “На чому заробляєте кошти, щоб жити в Нідерландах? На вашому блозі?”. Брехня, на блозі стільки не заробиш.
– Це начебто очевидні речі, але розуміють не всі.
– Так, люди не розуміють, як він одягнений і як живе. Тим паче, що на всі ці розслідування потрібні величезні гроші. Хтось їх йому дає, 100%.
Але я б хотіла сказати ще два слова. По-перше, спасибі всім за допомогу й підтримку. І хочу ще сказати патріотичному крилу, що потрібно об’єднуватися, давайте підтримувати одне одного, а не сваритися, нам слід йти до перемоги над окупантами. Давайте далі допомагати тим, хто на фронті віддає свої життя.
Додавайте "Україна Неймовірна" у свої джерела Google Новини
